Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О.,

суддів: Дем’яносова М.В., Колодійчука В.М.,

Завгородньої І.М., Штелик С.П.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до відкритого акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" (далі – ВАТ КБ "Надра") про стягнення коштів за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного сулу Києва від 09 червня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 грудня 2010 року,

ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 12 серпня 2008 року між сторонами був укладений договір строкового банківського вкладу.

Позивач передав, а відповідач прийняв грошові кошти у сумі 44 тис. грн. строком на 12 місяців та встановив процентну ставку за користування кредитом у розмірі 17,5% річних.

У день закінчення строку дії договору ОСОБА_3 не звернувся до банку із заявою про отримання вкладу.

Отримавши звіт по вкладу, позивач з’ясував, що станом на 11 листопада 2009 року за період з 12 серпня 2009 року до 29 листопада 2009 року відповідач нараховував проценти виходячи не з 17,5%, як це передбачено договором, а з 17,4%.

ОСОБА_3 не згоден із одностороннім зменшенням процентної ставки та неодноразово уточнюючи свої позовні вимоги просив суд стягнути з відповідача суму вкладу у розмірі 44 тис. грн., нараховані відсотки з 12 серпня 2008 року до 12 серпня 2009 року в розмірі 7 670 грн. 77 коп., проценти за період з 12 серпня 2009 року до 12 серпня 2010 року – 9 042 грн. 38 коп. та судові витрати.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09 червня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 14 грудня 2010 року, позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з ВАТ КБ "Надра" на користь ОСОБА_3 суму в розмірі 51 670 грн. 77 коп., судовий збір у розмірі 515 грн. 70 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн. У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

У касаційній ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідач не повернув позивачеві суму вкладу з нарахованими відсотками, проте доказів того, що дію вкладу було продовжено з 12 серпня 2009 року позивачем не надано.

Проте з таким висновком судів погодитися не можна.

Відповідно до ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу (435-15) ), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку ( строковий вклад) (ч. 1 ст. 1060 ЦК України). Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. У разі повернення вкладу виплачуються всі нараховані до цього моменту проценти (ч.ч. 1, 5 ст. 1061 ЦК України).

Установлено, що з 12 серпня 2008 року між позивачем та відповідачем укладено договір № 568154 строкового банківського вкладу (депозиту) "Мій вибір".

Відповідно до умов договору позивач передав, а відповідач прийняв депозитний вклад у розмірі 44 тис. грн., що підтверджується квитанцією № 6544 від 12 серпня 2008 року.

Строк дії договору 12 місяців, процентна ставка за користування кредитом – 17,5% .

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 4.7. договору у випадку коли в день закінчення строку дії вкладу, вкладник не звернувся до банку з вимогою отримання вкладу, строк дії вкладу подовжується на такий саме строк.

Згідно п. 6.2 цього договору договір вважається розірваним, якщо на Вкладному рахунку залишається сума менша, ніж мінімальна сума відкриття Вкладу чи Банк відмовляється після закінчення строку дії Вкладу від подовження строку дії Вкладу. В цьому випадку Банк за 10 календарних днів до закінчення строку дії Вкладу повідомляє Вкладника у письмовій формі про відмову подовжувати строк дії Вкладу та повертає суму Вкладу на Рахунок.

Однак матеріали справи не містять доказів, які б підтвердили про небажання ОСОБА_3 продовжити дію договору та про повідомлення банком позивача про відмову продовжувати строк дії вкладу.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції на вказане уваги не звернув та не з’ясував чи направлялося банком, на виконання вимог укладеного між сторонами, повідомлення про відмову від продовження строку дії договору й ухвалив рішення при неповно встановлених обставинах справи в порушення ст. 214 ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи, та залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки порушення норм процессуального права судами обох інстанцій унеможливило встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи згідно з п. 2 ст. 338 ЦПК України судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Шевченківського районного сулу Києва від 09 червня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 грудня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.