Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про відшкодування понесених витрат та завданих збитків за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 9 листопада 2010 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 22 грудня 2010 року,

У липні 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду з зазначеним позовом. Зазначив, що між ним і ОСОБА_7 було досягнуто домовленості, згідно з якою він зобов’язався залучити будівельну організацію та оплатити виконання нею будівельних і оздоблювальних робіт у належному ОСОБА_7 будинку, розташованому в м. Ялті, а вона в свою чергу зобов’язалася після виконання зазначених робіт повністю компенсувати йому понесені ним затрати. З метою виконання своїх зобов’язань він 3 травня 2009 року уклав із ТОВ "Маріот" договір підряду № 14 на виконання зазначених робіт, вартість яких склала 252 411 гривень, однак ОСОБА_7 виконувати свої зобов’язання відмовилась не зважаючи на його численні вимоги.

Крім того, ОСОБА_7 9 червня 2009 року подарувала зазначену нерухомість своїй дочці – ОСОБА_8, яка також відмовилася розрахуватись.

В подальшому позивач неодноразово уточнював позовні вимоги і 22 вересня 2010 року подав до суду уточнену позовну заяву, в якій на підставі ст. ст. 509, 526, 527, 530, 624 ЦК України просив стягнути з відповідачів 228 117 гривень 72 копійок витрат понесених ним у зв’язку з виконанням зобов’язань щодо здійснення будівельних і оздоблювальних робіт у приміщенні відповідачів, а також 18 021 гривню 30 копійок в якості компенсації інфляційних збитків та 8 474 гривні 73 копійки – 3 % річних за невиконання відповідачами зобов’язань по розрахунку.

Рішенням Харківського районного суду від 9 листопада 2010 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 82 524 гривні в рахунок відшкодування понесених на будівництво витрат та вирішено питання про стягнення судових витрат. В задоволенні решти позовних вимог, а також вимог щодо солідарного стягнення витрат із ОСОБА_8 відмовлено.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 22 грудня 2010 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_6 скасовано й у задоволенні позовних вимог відмовлено. В іншій частині рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 порушує питання про скасування ухвалених у справі рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що домовленість між ОСОБА_6 і ОСОБА_7 щодо проведення за його рахунок ремонтних робіт у реконструйованому будинку з подальшою компенсацією витрат на проведення вказаних робіт, а також сам факт здійснення ремонтних і оздоблювальних робіт у належному відповідачці будинку є тими обставинами, які тягнуть за собою виникнення грошових зобов’язань між сторонами.

Скасовуючи рішення місцевого суду в частині задоволення вимог й ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову в їх задоволенні, суд апеляційної інстанції виходив із того, що факт укладення між сторонами угоди на виконання будівельних, ремонтних, оздоблювальних робіт у належному ОСОБА_7 будинку на певних умовах з наступною оплатою ОСОБА_7 виконаних робіт ОСОБА_6 не довів.

Проте з такими висновками судів погодитися не можна.

Згідно із ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57- 60 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

За правилами ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доказується кредитором.

З наведеного вбачається, що обов’язок доказування розподіляється згідно з перерахованими нормами таким чином. Позивач доказує наявність збитків та їх розмір, а відповідач – відсутність його вини в заподіянні збитків.

Обгрунтовуючи свої вимоги, позивач надав суду копії договору підряду № 14 від 3 травня 2009 року, укладеного між ним і ТОВ "Маріот" на проведення ремонтних і оздоблювальних робіт будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, разом із кошторисом робіт та матеріалів, необхідних для їх проведення, на загальну суму 252 411 гривень; копію акта виконаних робіт від 20 червня 2009 року, підписаного між ОСОБА_6 і ТОВ "Маріот", а також копії квитанцій до прибуткових касових ордерів № 5/1 від 3 травня 2009 року, № 5/7 від 15 травня 2009 року і № 6/8 від 20 червня 2009 року про оплату ним ТОВ "Маріот" грошових коштів на загальну суму 252 000 гривень відповідно до договору № 14 від 3 травня 2009 року (а.с. 15-30).

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_7 вказувала, що між нею та позивачем, який їй не знайомий, не було ніяких ні письмових, ні усних домовленостей з приводу ремонту приміщення в будинку, який належав їй до липня 2009 року, дозволу на проведення робіт вона не давала, оскільки всі ремонтні роботи були виконані в 2008 році її покійним чоловіком, будинок був у нормальному стані і потреби виконувати будь-які роботи в 2009 році не було, а надані позивачем договори та акти не мають до неї ніякого відношення, оскільки вона їх не укладала, не підписувала і не узгоджувала (а.с. 55, 138-144).

Згідно із ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з’ясуванню обставин справи: роз’яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов’язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Так, за правилами ч. 1 ст. 143 ЦПК України для з’ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 53 ЦПК України до участі в справі як експерт може залучатися особа, яка відповідає вимогам, установленим Законом України "Про судову експертизу" (4038-12) , і внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів.

Відповідно до змісту ст. 57 ЦПК України висновок експертів є одним із доказів.

Тобто у даному випадку для з’ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань, зокрема для встановлення обсягу проведених ремонтних та оздоблювальних робіт і визначення їх вартості, правильним було б призначити судову будівельно-технічну експертизу.

Як убачається з матеріалів справи, висновок від 20 вересня 2010 року по кошторису від 3 травня 2009 року, який покладений судом в основу свого рішення, зроблений спеціалістом – інженером по кошторису, який не є експертом (а.с. 145-152).

Таким чином, встановивши наявність домовленості між сторонами на виконання ремонтних і оздоблювальних робіт у належному ОСОБА_7 будинку, факт укладення на виконання цієї домовленості договору підряду між ОСОБА_6 і підрядною організацією, факт виконання, приймання та оплати цих робіт, необхідність призначення відповідної експертизи для встановлення обсягу та вартості виконаних робіт, а також відсутність будь-яких заперечень щодо проведення таких робіт з боку відповідачки, яка в судовому засіданні погоджувалася компенсувати частину вартості проведених робіт, суд у порушення ст. ст. 213, 214 ЦПК України при визначенні суми, яка підлягає стягненню на користь позивача, не сприяв всебічному і повному з’ясуванню обставин справи, взяв до уваги як доказ лише висновок спеціаліста, який не є належним і допустимим у розумінні вказаних вище процесуальних норм.

Зазначені порушення норм процесуального права залишилися поза увагою суду апеляційної інстанції, який, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог й ухвалюючи в цій частині нове рішення, не виконав приписів ст. 309 ЦПК України і вказав єдиною підставою для відмови в задоволенні позову ту обставину, що ОСОБА_6 не надав суду на підтвердження свого позову належних і допустимих доказів, а надані свідками пояснення не є такими доказами.

За таких обставин постановлені при неправильному застосуванні норм матеріального права та порушенні норм процесуального права судові рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з направленням справи на новий розгляд у суд першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно з’ясувати характер спірних правовідносин, права й обов’язки сторін та ухвалити у справі законне й обґрунтоване судове рішення.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 9 листопада 2010 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 22 грудня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.