Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Мньовської сільської ради Чернігівської області, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 про визнання права власності на спадкове майно, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 9 листопада 2010 року,

У вересні 2010 року ОСОБА_6 звернувся до суду з названим позовом.

Зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла його мати ОСОБА_13

Після померлої ОСОБА_13 відкрилася спадщина на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1. Цей будинок був побудований його батьками ОСОБА_13 та ОСОБА_7 під час перебування в зареєстрованому шлюбі та відносився до господарств "колгоспний двір" і станом на 15 квітня 1991 року головою колгоспного двору був його батько ОСОБА_7, а членом колгоспного двору – ОСОБА_13

Спадщину після її смерті у встановленому законодавством порядку прийняв ОСОБА_7, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, та він, подавши до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Його племінники ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, які мали право спадкувати за правом представлення, та його сестри ОСОБА_9, ОСОБА_8 не прийняли спадщину.

Оскільки 16 лютого 2009 року виконавчим комітетом Мньовської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області було видано свідоцтво про право власності на цей житловий будинок в цілому на ім'я ОСОБА_7, що перешкоджає в оформлені позивачем права на частку у спадщині, ОСОБА_6 просив суд визнати за ним право власності на ј частину спірного будинку з відповідною частиною господарських споруд в порядку спадкування після смерті його матері ОСОБА_13

Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 30 вересня 2010 року в позов задоволено: визнано за ОСОБА_6 право власності на ј частину житлового будинку АДРЕСА_1.

Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 9 листопада 2010 року рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення місцевого суду, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, місцевий суд виходив з того, що спірний житловий будинок був набутий батьками позивача під час перебування у шлюбі, а тому є їх спільною сумісною власності; після смерті ОСОБА_13 відкрилася спадщина на Ѕ частину вказаного будинку; спадщину після смерті ОСОБА_13 прийняли її син ОСОБА_6 та чоловік ОСОБА_7; відмова відповідача подати до нотаріальної контори заяву про визначення частки померлої у спільному майні подружжя, позбавляє позивача можливості отримати свідоцтво про право на спадщину за законом в нотаріальному порядку.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд дійшов висновку про те, що право на частку в спірному будинку не входить до складу спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_13, оскільки право власності на спірний будинок було зареєстровано за її чоловіком ОСОБА_7

Проте погодитися з таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Судом першої інстанції встановлено, що будинок АДРЕСА_1 належав до суспільної групи "колгоспний двір" головою якого був ОСОБА_7, а членом – його дружина ОСОБА_13 Будувався спірний будинок подружжя ОСОБА_13 під час перебування у зареєстрованому шлюбі.

16 лютого 2009 року виконавчим комітетом Мньовської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області видано свідоцтво про право власності на цей житловий будинок в цілому на ім'я ОСОБА_7

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_13 померла.

Після її смерті до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини звернувся син спадкодавця ОСОБА_6 Також спадкоємцем за законом, що належним чином прийняв спадщину є чоловік померлої ОСОБА_7, оскільки він на день смерті був зареєстрований та проживав разом із спадкодавцем.

Письмової згоди на виділ частки ОСОБА_13 зі спільного майна подружжя відповідач не надає.

За загальним правилом майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності (ст. 60 СК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Частинами 1 та 2 ст. 71 Закону України "Про нотаріат" встановлено, що у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна.

На підставі письмової заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, за згодою другого з подружжя, що є живим, у свідоцтві про право власності може бути визначена і частка померлого у спільній власності.

Тобто, встановивши, що спірний будинок набутий подружжям ОСОБА_7 під час перебування у зареєстрованому шлюбі, місцевий суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що цей будинок є їх спільною сумісною власністю, а тому право на частку в ньому входить до складу спадщини після смерті ОСОБА_13 та з урахуванням відмови відповідача у визначенні цієї частки в установленому законом порядку, право на її спадкування ОСОБА_6 підлягає захисту в судовому порядку.

Апеляційний суд у порушення вимог ст.ст. 213, 214 і 303 ЦПК України встановлені місцевим судом факти не спростував та, ґрунтуючись на тих самих доказах, не визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, що підлягають застосуванню до них та дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

За таких обставин місцевий суд, встановивши повно і всебічно обставини справи й визначивши правовідносини, зумовлені встановленими фактами, правильно застосував правові норми та ухвалив законне й справедливе рішення.

Згідно з вимогами ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 9 листопада 2010 року скасувати, а рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 30 вересня 2010 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.