Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Державного підприємства "Ленінське лісове господарство" до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа сектор громадянства, імміграції і реєстрації фізичних осіб Ленінського РВ ГУ МВС України в Автономної Республіки Крим, про визнання осіб такими, що втратили право користування жилими приміщеннями, усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення та скасування реєстрації, за касаційною скаргою Державного підприємства "Ленінське лісове господарство" на рішення Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 2 вересня 2010 року та рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 27 жовтня 2010 року,

У вересні 2009 року Державне підприємство (далі – ДП "Ленінське лісове господарство") звернулося до суду з названим позовом.

Позивач зазначав, що на його балансі знаходиться нежитловий будинок АДРЕСА_1

В зв'язку зі зміною статусу цього будинку у житловий, 30 червня 2003 року ОСОБА_6, який займав на той час посаду директора ДП "Ленінське лісове господарство", було видано ордер на вселення в квартиру № НОМЕР_1у цьому будинку.

5 серпня 2003 року ОСОБА_6 вселився у цю квартиру та був зареєстрований в ній, а 20 вересня 2003 року до спірної квартири вселилися та були зареєстровані його батьки ОСОБА_7 і ОСОБА_8

Оскільки сім'я ОСОБА_8 самовільно провела перебудову спірної квартири та зайняла квартиру № НОМЕР_2у цьому будинку, ДП "Ленінське лісове господарство" просило суд визнати це перепланування незаконним та зобов'язати відповідачів повернути спірну квартиру.

20 січня 2010 року ДП "Ленінське лісове господарство" подано уточнену позовну заяву в якій позивач зазначав, що після реєстрації у спірній квартирі відповідачі в ній не проживають.

Крім того, у березні 2006 року ОСОБА_6, отримавши рішення виконавчого комітету Ленінської селищної ради Автономної Республіки Крим від 29 березня 2006 року № 75 "Про перевід нежилої будівлі по вул. Чернишевського в смт. Леніне у жилий будинок", яке згодом скасоване за протестом прокурора, здійснив перепланування будинку, об'єднавши квартири № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 в одне окреме ізольоване приміщення, загальною площею 114 кв. м, яке за призначенням є виробничим приміщенням.

29 серпня 2006 року його було звільнено з роботи на посаді директора ДП "Ленінське лісове господарство". За скоєння ряду злочинів ОСОБА_6 перебуває у розшуку.

Посилаючись на зазначене, ДП "Ленінське лісове господарство" просило суд визнати ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1; виселити їх із самовільно зайнятої квартир № НОМЕР_2 у цьому будинку; усунути йому перешкоди в користуванні спірними квартирами шляхом зняття з реєстрації відповідачів за указаною адресою та зобов'язати їх звільнити спірне приміщення від особистих речей та передати його позивачу.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 2 вересня 2010 року в позові відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 27 жовтня 2010 року рішення місцевого суду в частині відмови у визнанні ОСОБА_6 таким, що втратив право користування спірним жилим приміщенням скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким визнано ОСОБА_6 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1, а в решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі позивач просить судові рішення в частині відмови у задоволенні його вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в позові, місцевий суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено факт не проживання відповідачів у спірному жилому приміщенні.

Скасовуючи рішення місцевого суду в частині відмови у визнанні ОСОБА_6 таким, що втратив право користування спірним жилим приміщенням та ухвалюючи в цій частині нове рішення про задоволення цієї вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що право на користування жилим приміщенням у разі не проживання в ньому, в зв'язку з ухиленням від слідства та перебування, в зв'язку з цим у розшуку, за особою не зберігається.

Проте повністю погодитися з такими висновками судів не можна.

Відповідно до чч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

При вирішенні справи судом першої інстанції встановлено, що будинок АДРЕСА_1 знаходиться на балансі ДП "Ленінське лісове господарство".

Рішенням виконавчого комітету Ленінської селищної ради Автономної Республіки Крим від 29 березня 2006 року № 75 указаний будинок було переведено у житловий.

30 липня 2003 року ОСОБА_6 видано ордер № 36 на право зайняття квартири АДРЕСА_1, на підставі якого він зареєструвався за вказаною адресою у серпні 2003 року, а у вересні цього року у цій квартирі були зареєстровані його батьки – ОСОБА_7 та ОСОБА_8

Рішенням Ленінської селищної ради Автономної Республіки Крим від 20 лютого 2009 року № 25 задоволено протест прокурора та скасовано рішення Ленінської селищної ради Автономної Республіки Крим від 29 березня 2006 року № 75 "Про перевід нежитлової будівлі по вул. Чернишевського в смт. Леніне у жилий будинок".

За змістом ст.ст. 71, 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, провадиться в судовому порядку внаслідок відсутності цієї особи понад шість місяців без поважних причин.

Проте, суди на зазначене уваги не звернули та, в порушення вимог ст.ст. 213 і 214 ЦК України, встановивши, що на час вирішення справи спірні приміщення не є жилими, не визначились з характером спірних правовідносин, нормами права, що підлягають застосуванню до них та належним чином не перевірили доводів позивача щодо порушення його прав, як власника спірних приміщень.

Таким чином, допущені судами при вирішені цієї справи порушення норм процесуального права унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для її правильного вирішення.

З огляду на викладене, ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Державного підприємства "Ленінське лісове господарство" задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 2 вересня 2010 року та рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 27 жовтня 2010 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.