Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Луспеника Д.Д. Гулька Б.І. Закропивного О.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до державного підприємства "Макіїввугілля", відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України в Центрально-Міському районі м. Макіївки, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, Макіївська міська виконавча дирекція Донецького обласного відділення Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України, про відшкодування шкоди у зв’язку з нещасним випадком на виробництві, стягнення недонарахованої заробітної плати та визнання певних юридичних обставин за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Центрально-Міського районного суду м. Макіївки Донецької області від 18 червня 2010 року та рішення апеляційного суду Донецької області від 2 грудня 2010 року,

У грудні 2006 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив встановити факти: що при розгляді справи про поновлення на роботі в суді апеляційної інстанції питання про відшкодування шкоди не розглядалося; факт наявності вини підприємства у втраті ним працездатності, що є підставою для відповідальності та відшкодування шкоди; що на час його звільнення не була встановлена його непрацездатність за професією ГРОЗ і не було видужання; що заяви третіх осіб відповідачів про його видужання після закриття листка непрацездатності є аморальним і безпідставним; що право встановлення втрати працездатності віднесено до повноважень органів медицини, а всі заяви про його видужання не підтверджені доказами та є поширенням недостовірної інформації; зазначити про безпосередній зв'язок нещасного випадку і втрати ним працездатності як підстава для відповідальності підприємства за шкоду, завдану його здоров’ю; визнати, що підприємство забезпечило його ЛФТ лише на два дні із 23 календарних, встановлених ЛКК; визнати дії ДП "Макіїввугілля" щодо припинення відшкодування шкоди незаконними, як замах на його конституційні права та що таке можливо лише на підставі переліку обставин, встановлених законом № 1105 (1105-14) (ст. 37), а такі їхні дії порушують п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, ст. 9 Закону України "Про охорону парці" та ст. 37 закону № 1105; визнати факт, що суд не може захистити його від протиправних дій відповідачів у повному обсязі, так як відсутній висновок органів медицини та конкретні дані того, на який строк мав бути прописаний ЛФТ після закриття 29 грудня 2003 року третього листка непрацездатності; визнати факт недотримання відповідачем Галузевої Угоди як факт порушення договірних відносин і погіршення колективним договором його положення у порівнянні з нормами Галузевої Угоди в частині основ організації оплати праці за жовтень-листопад 2003 року; визнати факт, що прийняттям Закону України "Про колективні договори і угоди" (3356-12) Україною припинено адміністративне регулювання оплати праці, а умови праці можуть бути погіршені лише за згодою трудового колективу і не строк не більше ніж 6 місяців; визнати факт недотримання ДП "Макіїввугілля" Галузевої Угоди в частині своєчасного введення нових умов праці; визнати факт створення підроблених документів відповідачами у вигляді повідомлень, які не відповідають один одному як факт їх сумісної злочинної діяльності, направленої на порушення його конституційного права на відшкодування шкоди на період ненадання шахтою ЛФТ і винним в цьому є не одна особа, а шкода не відшкодована до цих пір.

Також позивач просив стягнути на його користь з ДП "Макіїввугілля" за 8 робочих днів 495 грн. 44 коп., а з відділення Фонду за 7 робочих днів – 433 грн. 51 коп. і постановити окрему ухвалу відносно керівників відповідачів.

Справа судами розглядалася неодноразово. Останнім рішенням Центрально-Міського районного суду м. Макіївки Донецької області від 18 червня 2010 року позов задоволено частково. Встановлено факт (обставину) того, що при розгляді справи за позовом ОСОБА_4 до ДП "Макіїввугілля" про поновлення на роботі в апеляційній інстанції питання про відшкодування шкоди не розглядалося; встановлено на підставі актів за формою Н-1 і Н-5, що у втраті працездатності ОСОБА_4 при нещасному випадку на виробництві, який мав місце 17 листопада 2003 року на ВП "Шахта ім. В.М. Бажанова" ДП "Макіїввугілля" є провина підприємства внаслідок незабезпечення безпечних умов праці і порушення правил безпеки; зазначено, що ВП "Шахта ім. В.М. Бажанова" ДП "Макіїввугілля" відповідальна за шкоду, завдану здоров’ю і працездатності ОСОБА_4 щодо нещасного випадку, який мав місце 17 листопада 2003 року; визнано, що ВП "Шахта ім. В.М. Бажанова" ДП "Макіїввугілля" забезпечило ОСОБА_4 легкою фізичною працею на два дні. Стягнуто з ДП "Макіїввугілля" на користь ОСОБА_4 недонараховану заробітну плату за жовтень-грудень 2003 року в сумі 466 грн. 89 коп.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 2 грудня 2010 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ДП "Макіїввугілля" зарплати за жовтень-грудень 2003 року в розмірі 466 грн. 89 коп. скасовано і в задоволенні цих вимог ОСОБА_4 відмовлено. В решті рішення залишено без змін

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду в частині відмови в стягненні зарплати і в цій частині залишити в силі рішення суду першої інстанції, а також скасувати судові рішення в частині відмови в задоволенні інших його позовних вимог і задовольнити позов повністю, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарг цих висновків не спростовують.

Так, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_4 в частині стягнення з ДП "Макіїввугілля" недоплаченої заробітної плати за жовтень-грудень 2003 року, апеляційний суд правильно виходив із того, що місцевий суд у порушення вимог ст. ст. 59, 60 ЦПК України виходив лише із припущень позивача та його довільного розрахунку про наявність у відповідача перед ним заборгованості із зарплати, хоча є преюдиціальне рішення суду про те, що його право на отримання зарплати за вказаний період не було порушено.

Відмовляючи в задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_4, як суд першої, так і суд апеляційної інстанції вірно виходили з того, що його права порушені не були.

Зазначені висновки апеляційного суду при ухваленні власного рішення, так і судів при вирішенні інших позовних вимог відповідають обставинам справи, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.

Зокрема, при відмові в позові про стягнення ДП "Макіїввугілля" недоплаченої заробітної плати за жовтень-грудень 2003 року апеляційний суд правильно виходив із того, що вимоги ст. ст. 59, 60 ЦПК України не дозволяють стягнути зарплату виходячи лише з довільного розрахунку заборгованості із зарплати, зробленого позивачем, яке, по суті, є припущеннями. Крім того, рішенням Центрально-Міського районного суду м. Макіївки від 20 грудня 2004 року встановлено, що право ОСОБА_4 на отримання недонарахованої зарплати за вказаний період не було порушено. Це рішення суду набрало чинності та є обов’язковим (т. 3, а.с. 296-298).

Також судами вірно встановлено, що позивачу відмовлено в поновленні на роботі рішенням апеляційного суду Донецької області від 26 грудня 2006 року, яке набрало законної сили (т. 1, а.с. 138-141), тому його вимоги про встановлення певних юридичних обставин, пов’язаних з його звільненням, повторно не можуть вирішуватись та встановлюватись. Інші його вимоги є безпідставними та не знайшли свого підтвердження при розгляді справи.

Судова колегія виходить з того, що при встановленні фактичних обставин справи, дослідженні доказів та визначенні норми матеріального права, які підлягали застосуванню для цих правовідносин, судами не були порушені норми процесуального чи матеріального права.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Центрально-Міського районного суду м. Макіївки Донецької області від 18 червня 2010 року в нескасованій при апеляційному перегляді частині та рішення апеляційного суду Донецької області від 2 грудня 2010 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.