Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого: Ткачука О.С.,

суддів: Лесько А.О.,

Мостової Г.І.,

Попович О.В.,

Умнової О.В.

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання права власності за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Балаклавського районного суду м. Севастополя від 06 грудня 2010 року та рішення апеляційного суду міста Севастополя від 03 лютого 2011 року, -

У листопаді 2009 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_5, в якому просив поділити між ним та відповідачем майно, нажите ними під час шлюбу: визнати за ним право власності на Ѕ домоволодіння АДРЕСА_1

Рішенням Балаклавського районного суду м. Севастополь від

06 грудня 2010 року позов ОСОБА_4 задоволено, визнано останнім право власності на Ѕ домоволодіння АДРЕСА_1.

Рішенням апеляційного суду міста Севастополь від 3 лютого

2011 року рішення Балаклавського районного суду від

6 грудня 2010 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення апеляційного суду міста Севастополь від 3 лютого

2011 року та рішення Балаклавського районного суду від

6 грудня 2010 року, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову та признати за позивачем право власності на 1/8 спірного домоволодіння.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі з 28.08.1993 року (а.с.7), який був розірваний на підставі рішення Балаклавського районного суду м. Севастополя від 26.11.2009 року. Від шлюбу мають трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_3.

15 грудня 2005 року, у період шлюбу, ОСОБА_5 придбано житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку (а.с.8) .

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_4, суд першої інстанції з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що спірне домоволодіння у відповідності до ст.60 СК України є об’єктом права спільної власності подружжя та право власності на яку у відповідності до ст.70 СК України є на Ѕ частку у кожного з колишнього подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.

Згідно з ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з ч. 1 ст. 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Пунктом 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) передбачено, що при вирішенні спору про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім’ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК).

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують.

Керуючись п.1.1. 336, ст. 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення апеляційного суду міста Севастополь від 3 лютого

2011 року та рішення Балаклавського районного суду від

6 грудня 2010 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.