Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого: Кузнєцова В.О.,

суддів: Лесько А.О., Олійник А.С.,

Наумчука М.І., Ступак О.В.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Чуднівського районного суду Житомирської області від 18 серпня 2010 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Житомирської області від 18 листопада 2010 року,

У вересні 2005 року ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним, посилаючись на те, що 13 липня 1982 року між нею та відповідачкою укладено договір дарування 67/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1. Вільного волевиявлення на укладення вказаного договору вона не мала, оскільки подарувала квартиру внаслідок психічного тиску її чоловіка, ОСОБА_5

Під час розгляду справи ОСОБА_3 змінила підставу позову та просила суд визнати недійсним спірний договір, оскільки його було укладено про людське око без наміру подарувати квартиру.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Чуднівського районного суду Житомирської області від 18 серпня 2010 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Житомирської області від 18 листопада 2010 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсним договір дарування 67/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений 13 липня 1982 року державним нотаріусом Чуднівської районної нотаріальної контори. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 67/100 частин вказаного будинку. Стягнуто із ОСОБА_3 на користь держави 248 грн. 89 коп. судового збору.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить вказані рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що договір дарування від 13 липня 1982 року є мнимим, оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали його лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки.

Однак з висновками судів повністю погодитися не можна.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦК УРСР, який був чинним на час укладення спірного договору, недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода).

За змістом цієї норми закону за мнимим договором сторони не вчиняють жодних дій, спрямованих на настання правових наслідків. Однак, якщо на виконання такого договору було передано майно або майнові права такий договір не може бути кваліфіковано як мнимий.

Судом установлено, що за укладеним сторонами договором дарування ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_4 67/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1. Зазначений договір посвідчено державним нотаріусом Чуднівської районної нотаріальної контори Журбей К.В. 13 липня 1982 року та зареєстровано в реєстрі за № 1009.

Суд першої інстанції, передчасно ухвалив рішення про визнання договору недійсним як мнимого, оскільки, не з’ясував чи фактично передала ОСОБА_3 спірний будинок або майнові права на нього та чи прийняла ОСОБА_4 у дар будинок й вчиняла дії щодо володіння, користування чи розпорядження ним. Вирішуючи спір, суд обмежився лише оцінкою показань свідків та пояснень позивачки.

Згідно зі ст. 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

У вересні 2005 року ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом про визнання недійсним договору дарування, укладеного між нею та ОСОБА_4 у 1982 році. Суд першої інстанції у порушення вимог п. 2 ч. 1 ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення не вирішив питання щодо пропущення позивачкою строку позовної давності.

Крім того, повернувши сторони договору дарування у попередній стан, суд не звернув уваги, що у випадку визнання угоди мнимою не передбачено застосування будь-яких наслідків, оскільки сторони ніяких дій щодо здійснення мнимої угоди не вчиняють.

Погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, апеляційний суд у порушення норм ст. ст. 303, 304 ЦПК України залишив поза увагою допущені місцевим судом порушення норм матеріального та процесуального права.

Ураховуючи, що фактичні обставини справи для правильного вирішення спору не встановлені, а судові рішення не відповідають вимогам щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення відповідно до положень ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, який повинен урахувати наведене та залежно від установленого вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Чуднівського районного суду Житомирської області від 18 серпня 2010 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Житомирської області від 18 листопада 2010 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.