Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про розірвання шлюбу та поділ спільного майна подружжя, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Апеляційного суду Київської області від 23 листопада 2010 року

Позивач ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 про розірвання шлюбу та поділ спільного майна подружжя.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 7 червня 2010 року позов задоволено частково. Розірвано шлюб між сторонами та поділено спільне майно між подружжям. У власність ОСОБА_6 виділено автомобіль марки ВАЗ-21013 вартістю 7 000 гривень, у власність ОСОБА_7 виділено кухонний меблевий набір вартістю 4 000 гривень та вбудовану шафу, вартістю 3 000 гривень. В решті позовних вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 23 листопада 2010 року, рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 7 червня 2010 року в частині відмови в позові про визнання права на частку квартири скасовано, постановлено нове, яким позовні вимоги ОСОБА_6 в цій частині задоволено. Визнано право власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на Ѕ за кожним. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

В касаційній скарзі ОСОБА_7 порушує питання про скасування рішення Апеляційного суду Київської області від 23 листопада 2010 року в частині визнання за позивачем права власності на частку квартири, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. В іншій частині поділу спільного майна рішення не оскаржується.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи позивачу в позові про поділ спільного майна подружжя в частині визнання права власності на Ѕ частину квартири, суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира придбана за особисті кошти відповідачки.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в цій частині та задовольняючи позов ОСОБА_6, Апеляційний суд послався на те, що квартира придбана в період шлюбу, а тому є спільною власністю сторін.

Проте з таким висновком Апеляційного суду погодитись не можна, з огляду на наступне.

При розгляді справи судами встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 24 січня 1997 року. В період шлюбу придбано спірну квартиру, тобто в період дії Кодексу про шлюб та сім’ю України (2006-07) .

Згідно ст. 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Відповідно до ст..24 КпШС України (2006-07) майно, що належало кожному із подружжя до вступу в шлюб, є власністю кожного з них.

Верховний Суд України в п.п. 23, 24 Постанови Пленуму від 21 грудня 2007 року №11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справи про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним а поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) роз’яснив, що при вирішенні спорів між подружжям про майно, необхідно з’ясувати джерело і час його придбання, а також роз’яснив, що не належить до спільної сумісної власності майно набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.

Аналогічні роз’яснення були надані в п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року №16 (v0016700-98) , з наступними змінами, "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім’ю України".

Встановлено, що спірна однокімнатна квартира АДРЕСА_1, придбана 5 вересня 2000 року, на третій день після продажу відповідачкою ОСОБА_7 та її донькою –ОСОБА_8 трикімнатної квартири АДРЕСА_3, отриманої до шлюбу з ОСОБА_6 Власниками проданої квартири були відповідачка ОСОБА_7 та ОСОБА_8 Остання, будучи опитаною в якості свідка, підтвердила ці обставини і те, що свою долю грошей від продажу квартири вона залишила матері, що за отримані від продажу квартири гроші ОСОБА_7 була придбана спірна квартира, а залишок грошей витрачений на ремонт квартири.

Таким чином встановлено, що джерелом придбання спірної квартири були кошти відповідачки. Є правильним висновок першої інстанції і про недоведеність позивачем його участі у придбані квартири.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що спірна квартира не являється спільним майном сторін

Відповідно до ст. 339 ЦПК України, встановивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Оскільки судом апеляційної інстанції помилково скасовано законне рішення суду першої інстанції в частині вирішення позову про визнання права на частку квартири, рішення апеляційного суду в цій частині підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.

Скасувати рішення Апеляційного суду Київської області від 23 листопада 2010 року в частині визнання за позивачем ОСОБА_6 права власності на частку квартири.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 7 червня 2010 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.