Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: Гвоздика П.О.,

суддів: Ткачука О.С., Кафідової О.В.,

Карпенко С.О., Мартинюка В.І.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Севастопольського національного технічного університету до ОСОБА_3, третя особа - Одеська національна морська академія, про визнання недійсним диплому, за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України на рішення Апеляційного суду м. Києва від 12 жовтня 2010 року,

У березні 2009 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом та просив визнати недійсним диплом спеціаліста НОМЕР_1, виданий 29 червня 2000 року Севастопольським національним технічним університетом відповідачу та зобов’язати його повернути вказаний диплом для знищення, обґрунтовуючи вимоги тим, що відповідач незаконно був зарахований на навчання до відповідача за скороченою програмою для отримання другої вищої освіти, так як не мав на той час жодної вищої освіти.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 квітня 2010 року позов задоволено. Визнано недійсним диплом спеціаліста НОМЕР_1, виданий 29 червня 2000 року Севастопольським національним технічним університетом ОСОБА_3.

Зобов’язано ОСОБА_3 повернути диплом спеціаліста НОМЕР_1, виданий 29 червня 2000 року Севастопольським національним технічним університетом.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 12 жовтня 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано та постановлено нове рішення, яким у позові відмовлено.

У касаційній скарзі Кабінет Міністрів України порушує питання про скасування рішення апеляційного суду, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Вказані вимоги закону апеляційний суд залишив поза увагою. Розглядаючи справу, апеляційний суд виходив із того, що диплом НОМЕР_2, виданий 20 червня 1994 року Одеським вищим морським училищем ОСОБА_3, не визнавався недійсним і на час зарахування ОСОБА_3 на навчання до Севастопольського національного технічного університету для отримання другої вищої освіти був дійсним.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Судами встановлено, що наказом № 31-С від 3 лютого 1999 року на навчання до Севастопольського національного технічного університету для отримання другої вищої освіти за його заявою був зарахований ОСОБА_3, підставою для зарахування був диплом НОМЕР_2, виданий 20 червня 1994 року Одеським вищим морським училищем.

У той же час суд другої інстанції залишив поза увагою те, що прокуратурою м. Севастополя була проведена перевірка щодо законності отримання відповідачем першої вищої освіти. Перевіркою було встановлено, що відповідач не мав змоги у 1994 році отримати диплом Одеського вищого морського училища, так як у 1991 році воно було реорганізовано у Одеську державну морську академію.

Листами за № 2/12-01-106-328 від 21 лютого 2005 року та № 2/12-17/106-1374 від 3 вересня 2008 року Одеська державна морська академія повідомлено, що позивач до вказаного вузу не вступав і, відповідно, диплом НОМЕР_2 від 20 червня 1994 позивачу не видавався.

Згідно ст. 47 Закону України "Про освіту" в редакції, яка діяла на момент навчання відповідача, післядипломна освіта забезпечує одержання нової кваліфікації, нової спеціальності та професії на основі раніше здобутої у закладі освіти і досвіду практичної роботи, поглиблення професійних знань, умінь за спеціальністю, професією. Післядипломна освіта здійснюється закладами післядипломної освіти на договірних засадах з підприємствами, установами, організаціями з урахуванням державного контракту (замовлення). Форми, терміни і зміст навчання, методичної та науково-дослідної діяльності визначаються закладами післядипломної освіти за погодженням із замовником.

Отже, суд першої інстанції, на підставі поданих сторонами доводів дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_3 був безпідставно зарахований на навчання на базі вищої освіти, якої він не отримав, та не пройшов повного курсу навчання для отримання нового диплому.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, його висновків не спростував, допустився помилок у застосуванні та вірному тлумаченні норм матеріального права.

За таких обставин судове рішення апеляційного суду не може вважатися законним й обґрунтованим та відповідно до положень ст. 339 ЦПК України підлягає скасуванню із залишенням в силі судового рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Кабінету Міністрів України задовольнити.

Рішення Апеляційного суду м. Києва від 12 жовтня 2010 року скасувати та залишити в силі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 квітня 2010 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.