Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.

суддів: Гончара В.П., Мостової Г.І., Наумчука М.І., Олійник А.С.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Високопільської центральної районної лікарні про скасування наказу про накладення дисциплінарного стягнення, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Високопільського районного суду Херсонської області від 2 вересня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 17 листопада 2010 року,

У жовтні 2007 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, просив скасувати наказ головного лікаря Високопільської центральної районної лікарні (далі - ЦРЛ) № 82 від 6 жовтня 2007 року про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді догани.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що з 1 червня 2005 року працює на посаді лікаря–терапевта дільничного ЦРЛ. Наказом № 82 від 6 жовтня 2007 року на нього незаконно накладено дисциплінарне стягнення – оголошено догану. Підставою для його накладення стало проведення перевірки диспансерної групи хворих на дільниці та виявлення недоліків у його роботі. Зазначені в оскаржуваному наказі порушення не залежали від нього, як лікаря.

Рішенням Високопільського районного суду Херсонської області від 2 вересня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 17 листопада 2010 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої та ухвалу апеляційної інстанцій, з підстав неправильного застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 147 КЗпП України догана - це дисциплінарне стягнення, яке може бути застосоване до працівника за порушення трудової дисципліни.

Із матеріалів справи вбачаться, що відповідно до наказу головного лікаря ЦРЛ від 1 червня 2005 року № 110 ОСОБА_1 переведено на посаду лікаря–терапевта дільничного ЦРЛ.

Судом першої інстанції встановлено, що листом Херсонської обласної клінічної лікарні від 9 серпня 2007 року № 588/01-10 головного лікаря ЦРЛ повідомлено про незадовільні показники диспансерного спостереження за хворими у ЦРЛ та запропоновано йому здійснити заходи щодо покращення відбору хворих на консультативний прийом.

29 вересня 2007 року головним лікарем ЦРЛ було проведено аналіз перевірки "Д" групи по захворюванню шлунково-кишкового тракту на двох дільницях лікарів-терапевтів дільничних ЦРЛ ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та виявлено порушення в їх роботі.

Відповідно до акта від 4 жовтня 2007 року ОСОБА_1 у присутності членів комісії відмовився надати пояснення щодо проведеної перевірки.

Наказом головного лікаря ЦРЛ № 82 від 6 жовтня 2007 року позивачу оголошено догану за відсутність амбулаторних карт на 2-х дільницях 65%, відсутність огляду хворих протягом десятків років, огляд хворих у вихідні дні (неділю), дописування діагнозу виразкова хвороба в амбулаторних картках, не обстеження хворих ендоскопічно, відсутність аналізів та огляд районних спеціалістів, відсутність огляду терапевта протягом багатьох років, відсутність виявлення хворих на виразкову хворобу (без посилання на конкретні обставини).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із доведеності факту систематичного невиконання позивачем посадових обов’язків, визначених посадовою інструкцією лікаря-терапевта дільничного ЦРЛ, та накладення стягнення відповідно до вимог статей 147- 149 КЗпП України.

Однак, таких висновків суди дійшли без належного з’ясування дійсних обставин справи, прав та обов’язків сторін, оцінки наданих ними доказів та з порушенням норм матеріального права.

Посадовою інструкцією визначено завдання та обов’язки лікаря–терапевта дільничного, яку затверджено головним лікарем ЦРЛ. Однак, ОСОБА_1 на час виникнення спірних відносин, з нею ознайомлений не був, всупереч вимогам статті 29 КЗпП України.

Відповідно до пункту 4 розділу 7 Правил внутрішнього трудового розпорядку ЦРЛ до застосування дисциплінарного стягнення адміністрація ЦРЛ повинна зажадати від правопорушника трудової дисципліни письмові пояснення. У випадку відмови працівника дати письмові пояснення складається відповідний акт про відмову, який підписується працівником відділу кадрів ЦРЛ, з представником профспілкового комітету.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказував на те, що акт від 4 жовтня 2007 року про відмову надати письмові пояснення складений і підписаний особами, без врахування пункту 4 розділу 7 Правил внутрішнього трудового розпорядку ЦРЛ. Крім того, він не був ознайомлений із посадовими обов?язками, що підтверджується відсутністю у матеріалах справи посадових обов?язків за його підписом, про існування акту від 4 жовтня 2007 року про його відмову надати пояснення щодо проведеної перевірки він дізнався під час розгляду справи в суді, накази МОЗ України не були доведені до відома лікарів.

Однак, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України на обставини справи уваги не звернув; не дав правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам; не перевірив доводи позивача та їх не спростував.

За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 335, 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 17 листопада 2010 року скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.