Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О.,

суддів: Дем’яносова М.В., Мартинюка В.І.,

Колодійчука В.М., Ступак О.В.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом відкритого

акціонерного товариства "Дніпровськпромбуд" до ОСОБА_3 треті особи: ОСОБА_4, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області, дочірнє підприємство відкритого акціонерного товариства "Дніпровськпромбуд" "Дніпровськпромбудсервіс", орган опіки та піклування Ленінської районної в м. Дніпропетровську ради про виселення з гуртожитку за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2010 року,

У квітні 2009 року відкрите акціонерне товариство "Дніпровськпромбуд" (далі – ВАТ "Дніпровськпромбуд") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про виселення з гуртожитку.

Зазначало, що є балансоутримувачем гуртожитку для одиноких громадян, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, державної форми власності. При перевірці фактичного проживання осіб у березні 2009 року посадовими особами позивача було встановлено, що без ордеру до кімнати № 30 самоправно вселився та в ній проживає ОСОБА_3, зареєстрований у АДРЕСА_1.

Посилаючись на викладене, ВАТ "Дніпровськпромбуд" просило суд виселити ОСОБА_3 з жилого приміщення № 30 гуртожитку без надання іншого житла та стягнути з відповідача на користь ВАТ "Дніпровськпромбуд" судові витрати.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2010 року, позовні вимоги ВАТ "Дніпровськпромбуд" задоволено. Виселено ОСОБА_3 з жилого приміщення № 30 в гуртожитку, розташованому по АДРЕСА_2 без надання іншого жилого приміщення. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2010 року скасувати, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити у справі нове рішення, яким у позові ВАТ "Дніпровськпромбуд" відмовити.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам постановлені у справі судові рішення в повній мірі не відповідають.

Відповідно до вимог ст. ст. 127, 128, 129 ЖК України, гуртожитки використовуються для проживання робітників у період їх роботи. Жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства та відповідного профспілкового комітету, на підставі якого адміністрація підприємства видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Із матеріалів справи вбачається, що будівля гуртожитку, розташована

за адресою: АДРЕСА_2, є об’єктом державного житлового фонду, який у процесі приватизації не увійшов до статутного фонду ВАТ "Дніпровськпромбуд", але залишився на балансі позивача.

Згідно зі ст. 7 Закону України "Про управління об’єктами державної власності", ст. 7 Закону України "Про приватизацію державного майна", органом, що здійснює функції управління цим гуртожитком є Фонд державного майна України в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області.

Судами встановлено, що на підставі спільного рішення правління та профспілкового комітету ВАТ "Дніпровськпромбуд" від 23 червня 2001 року співробітниці дитячої міської лікарні № 5 ОСОБА_5 надано в жіночому холостяцькому гуртожитку, розташованому по АДРЕСА_2 койко-місце площею 6 кв. м та видано ордер № 1264 на вселення.

З 2006 року ОСОБА_5 перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем у справі, ОСОБА_3, від шлюбу мають дитину, дочку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2.

З 2006 року родина ОСОБА_6 фактично проживає на другому поверсі гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, в жилому приміщенні № 30, площею 17,7 кв. м.

Згідно з відміткою в паспорті, відповідач ОСОБА_3 із 2003 року зареєстрований у АДРЕСА_1.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначав, що 1 серпня 2006 року між його дружиною, ОСОБА_4, та ДП ВАТ "Дніпровськпромбуд" "Дніпровськпромбудсервіс" укладено договір найму, відповідно до умов якого у нього виникло право на користування окремою кімнатою № 30 площею 17,7 кв. м, у гуртожитку, розташованому по АДРЕСА_2.

Однак судами було встановлено, що будь-яких правочинів чи то рішень з боку уповноваженого на право управління державним майном органу в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області, спрямованих на передачу ДП ВАТ "Дніпровськпромбуд" "Дніпровськпромбудсервіс" речових прав на гуртожиток у передбаченому законодавством порядку не вчинялось.

Відповідно до управлінських актів від 7 серпня 1995 року та від 5 квітня 2007 року № 12/10-24-УДМ зазначений гуртожиток підлягає передачі до комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із доведеності обставин самовільного вселення ОСОБА_3 до жилого приміщення № 30 в гуртожитку, розташованому по АДРЕСА_2, й користування вказаним жилим приміщенням без законних підстав, та дійшов висновку про виселення відповідача із займаного жилого приміщення без надання іншого житла.

Однак з такими висновками суду повністю погодитись не можна.

Розглядаючи справу, у порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України суд першої інстанції не з’ясував, чи має приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_2, статус гуртожитку; належним чином не встановив власника вказаного жилого приміщення.

Крім того, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що ОСОБА_7 під час розгляду справи одночасно виступала в якості представника позивача, ВАТ "Дніпровськпромбуд", та в якості представника третьої особи, ДП ВАТ "Дніпровськпромбуд" "Дніпровськпромбудсервіс".

Апеляційний суд, перевіряючи в апеляційному порядку законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, допущених судом першої інстанції порушень не виправив та залишив рішення без змін.

Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від

11 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2010 року скасувати.

Справу за позовом відкритого акціонерного товариства "Дніпровськпромбуд" до ОСОБА_3 треті особи: ОСОБА_4, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області, дочірнє підприємство

відкритого акціонерного товариства "Дніпровськпромбуд" "Дніпровськпромбудсервіс", орган опіки та піклування Ленінської районної в м. Дніпропетровську ради про виселення з гуртожитку передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.