Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого Макарчука М.А.

Суддів:

Ізмайлової Т. Л., Євтушенко О.І., Кафідової О.В., Лесько А.О.,

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, Залізничної районної державної адміністрації Львівської міської ради, треті особи: Перша Львівська державна нотаріальна контора, Відділ державної виконавчої служби Залізничного районного управління юстиції м. Львова, Львівське обласне державне комунальне бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_11, Львівське комунальне підприємство "Сріблястий", ОСОБА_12, про визнання недійсним розпорядження та договорів купівлі-продажу, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Апеляційного суду Львівської області від 14.02.2011 року,-

У липні 2004 року позивачка звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, Залізничної районної державної адміністрації Львівської міської ради, треті особи: Перша Львівська державна нотаріальна контора, Відділ державної виконавчої служби Залізничного районного управління юстиції м. Львова, Львівське обласне державне комунальне бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_11, Львівське комунальне підприємство "Сріблястий", ОСОБА_12, про визнання недійсним розпорядження та договорів купівлі-продажу.

Вимоги за позовом обґрунтовувала тим, що 16.02.2002 року Залізничним районним судом м. Львова було винесено рішення по справі за позовом ОСОБА_6, яким позивачку було визнано такою, що втратила право на користування квартирою АДРЕСА_1. Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 26.05.2003 року рішення суду першої інстанції було скасовано та ухвалено нове про відмову у задоволенні позовних вимог. На підставі рішення суду позивачка відновила реєстрацію за адресою спірного житла, проте доступу до квартири не має, а згодом дізналась про те, що її колишній чоловік приватизував квартиру та в подальшому житло неодноразово відчужувалось. На даний час власником квартири є ОСОБА_10.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 19.10.2009 року позов задоволено. Постановлено: визнати недійсним розпорядження Залізничної районної державної адміністрації Львівської міської ради № 85 від 13.02.2003 року у частині передачі у приватну власність ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 05.03.2003 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 20.01.2005 року, укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_10; не чинити перешкод ОСОБА_5 у користуванні квартирою АДРЕСА_1

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 14.02.2011 року рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 19.10.2009 року було скасовано та ухвалено нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_5 просить зазначене рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються ; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Проте, дані рішення не відповідають вищевказаним вимогам закону.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним розпорядження Залізничної районної державної адміністрації Львівської міської ради № 85 від 13.02.2003 року у частині передачі у приватну власність ОСОБА_6 квартири АДРЕСА_1; визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 05.03.2003 року; визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_9 та ОСОБА_10, 20.01.2005 року; усунення перешкод ОСОБА_5 у користуванні квартирою АДРЕСА_1 суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Апеляційного суду Львівської області від 26.05.2003 року було відновлено реєстрацію позивачки за адресою спірної квартири з 26.03.2003 року, тому судом визнано недійсним розпорядження Залізничної районної державної адміністрації Львівської міської ради № 85 від 13.02.2003 року та відповідно визнано недійсними договори купівлі-продажу спірної квартири, а також усунуто перешкоди в користуванні житлом шляхом вселення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову позивачці в позові, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_5 не була стороною договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 05.03.2003 року, а також не була співвласником даної квартири, а тому не може ставити питання про недійсність цього договору та послідуючих договорів купівлі-продажу спірної квартири.

Однак, такий висновок зроблено судом без належного з`ясування дійсних обставин справи, прав та обов’язків сторін та без належної оцінки наданих ними доказів.

Відповідно до п. 2 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" передача квартир у спільну сумісну або часткову власність здійснюється за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають в даній квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов’язковим визначенням уповноваженого власника будинку (квартири).

Згідно ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше, ніж з підстав і в порядку, визначених законом.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом про визнання його колишньої дружини ОСОБА_5 такою, що втратила право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1

Рішенням Залізничного районного м. Львова від 16.12.2002 року позов було задоволено та на його підставі 28.01.2003 року ОСОБА_5 знято з реєстрації.

Згідно розпорядження Залізничної районної державної адміністрації Львівської міської ради № 85 від 13.02.2003 року спірну квартиру було передано ОСОБА_6 у приватну власність.

05.03.2003 року ОСОБА_6 за договором купівлі-продажу продав спірну квартиру ОСОБА_7

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 26.05.2003 року, рішення Залізничного районного суду м. Львова від 16.12.2003 року було скасоване та ухвалене нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про визнання ОСОБА_5 такою, що втратила право на користування спірним жилим приміщенням і таким чином було відновлено право позивачки на спірну квартиру.

Однак, 16.08.2004 року було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_8 продала спірну квартиру ОСОБА_9

В подальшому, 20.01.2005 року, було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_9 продала спірну квартиру громадянину Італії ОСОБА_10.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що розпорядження Залізничної районної державної адміністрації Львівської області № 85 від 13.02.2003 року у частині передачі у приватну власність ОСОБА_6 квартири АДРЕСА_1 має бути визнано недійсним, оскільки рішенням Апеляційного суду Львівської області від 26.05.2003 року було відновлено реєстрацію позивачки за адресою спірної квартири з 26.03.2003 року, встановлено, що вона неправомірно була визнана такою, що втратила право користування спірною квартирою та неправомірно позбавлена права участі в її приватизації.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не врахував, що рішення Залізничного районного суду м. Львова від 16.12.2002 року було скасовано Апеляційним судом Львівської області від 26.05.2003 року та ухвалене нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про визнання ОСОБА_5 такою, що втратила право користування спірним жилим приміщенням. Крім того, суд апеляційної інстанції не навів обґрунтованих мотивів на спростування висновків суду першої інстанції, покладених в основу рішення та доказів, наданих позивачкою.

Таким чином, апеляційним судом було помилково скасовано рішення суду першої інстанції, яке ухвалено згідно із законом.

Враховуючи наведене, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст.ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,-

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Львівської області від 14.02.2011 року скасувати, а рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 19.10.2009 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.