Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Гвоздика П.О., суддів: Горелкіної Н.А., Євтушенко О.І.,Завгородньої І.М., Ситнік О.М.,-розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання нерухомого майна особистою власністю дружини та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про визнання права власності на Ѕ частину майна подружжя за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Черкаської області від 18 червня 2012 року,

У травні 2012 року ОСОБА_6 звернулася до суду в порядку ст. 24 Кодексу про шлюб та сім'ю України і ст. 57 Сімейного кодексу України (далі - СК України) з позовом до ОСОБА_7 про визнання нерухомого майна її особистою власністю, посилаючись на те, що 17 жовтня 1998 року зареєструвала шлюб з відповідачем. До укладення шлюбу в лютому 1998 року позивакою та її матір'ю - ОСОБА_8 приватизовано квартиру АДРЕСА_1. 10 вересня 2007 року позивачка та її матір продали вказану квартиру, що підтверджується договором купівлі-продажу частини будинку за ціною 30 000 доларів США, але за згодою сторін в договорі було зазначено інвентаризаційну вартість частини будинку в сумі 27 007 гривень 39 копійок. Наступного дня після продажу квартири за отримані кошти позивачка придбала 11/20 частини будинку та земельну ділянку площею 282 кв. м., розташовані по АДРЕСА_2, що підтверджено договорами купівлі-продажу від 11 вересня 2007 року. Купівлю будинку та земельної ділянки здійснено за ціною 29 000 доларів США, але за згодою сторін в договорі інвентаризаційна вартість будинку зазначена в сумі 52 105 гривень 90 копійок.

Позивачка зазначала, що купуючи спірний будинок, вона витратила виключно особисті кошти та кошти її матері, ніяких спільних з відповідачем коштів при цьому не докладали. На момент придбання спірного будинку сторони не мали спільних заощаджень, а тому, домовляючись про його купівлю, не мали коштів навіть для внесення авансу в бумі 1 000 доларів США. Вказану суму коштів на прохання позивача внесли покупці належної їй квартири, розташованої по АДРЕСА_1.

Враховуючи вищевикладені обставини ОСОБА_6 просила визнати за нею право особистої приватної власності на 11/20 частин спірного житлового будинку та земельну ділянку площею 282 кв. м., що розташовані по АДРЕСА_2.

У червні 2011 року ОСОБА_7 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_6 про визнання права власності на 1/2 частину майна подружжя, посилаючись на те, що спірний будинок, розташований по АДРЕСА_2, куплений для спільного проживання та користування сторін і є майном, набутим подружжям за час шлюбу, тому відповідно до ст. 60 СК України належить сторонам на праві спільної сумісної власності. Позивач за зустрічним позовом вважав, що має право на Ѕ частину житлового будинку та земельної ділянки. Доводи первісного позивача щодо придбання вказаного майна за кошти, належні її матері ОСОБА_8 від продажу квартири по АДРЕСА_1 вважав нікчемними та надуманими, оскільки ОСОБА_6 отримала кошти від реалізації квартири, проте не передавала їх до сімейного бюджету. Крім того, у випадку, якби вона передала кошти, цю суму слід розцінювати як майно, набуте в шлюбі, оскільки після реєстрації шлюбу ОСОБА_7 оселився в квартирі ОСОБА_6 по АДРЕСА_1. Ним було проведено будівельні роботи, завдяки чому вартість квартири збільшилася втричі. В спірному будинку ним також замінено крівлю, вікна, влаштовано тамбур, вимощення на подвір'ї, наклеєні шпалери на стінах та проведений ремонт.

Зважаючи на викладене, ОСОБА_7 просив визнати за ним право власності на Ѕ частину 11/20 частин житлового будинку та 1/2 частину земельної ділянки по АДРЕСА_2.

Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 2 вересня 2012 року вказані позови об'єднано в одне провадження.

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 26 квітня 2012 року в задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.

Вказане рішення суду в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_6

До початку розгляду справи в суді апеляційної інстанції ОСОБА_7 подав заяву про залишення його зустрічної позовної заяви без розгляду.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Черкаської області від 18 червня 2012 року заву задоволено, рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 26 квітня 2012 року в частині вирішення зустрічного позову скасовано та закрито провадження в справі в цій частині.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Черкаської області від 18 червня 2012 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення про визнання за ОСОБА_6 права власності на 11/20 частин будинку і земельної ділянки площею 282 кв.м, розташованих по АДРЕСА_2 Черкаської області, які придбані нею на підставі договору купівлі-продажу від 11 вересня 2007 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 порушує питання про скасування рішення апеляційного суду і залишення в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні первісного та зустрічного позовів, суд першої інстанції, виходив із того, що відповідно до норм ст.ст. 60-72 СК України спірний будинок (11/20 його частина) та земельна ділянка придбані сторонами в період перебування в зареєстрованому шлюбі та за спільні кошти, а тому це майно є об'єктом спільної сумісної власності. При цьому суд зазначив, що вимог про розподіл спірного майна сторони не заявляли.

Скасовуючи рішення місцевого суду й ухвалюючи нове рішення про визнання за ОСОБА_6 права власності на 11/20 частин будинку і земельної ділянки площею 282 кв.м, розташованих по АДРЕСА_2 Черкаської області, суд апеляційної інстанції встановив, що договори купівлі-продажу цього майна були укладені в період спільного проживання сторін, однак виходив із того, що майно було придбане ОСОБА_6 за її особисті кошти.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57- 60 ЦПК України.

Згідно з ч. 3 ст. 368 ЦК України та ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

При цьому, відповідно до правил ч.ч. 2, 3 ст. 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Відповідно ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Із матеріалів справи вбачається, що під час підписання 11 вересня 2007 року договорів купівлі-продажу спірного майна ОСОБА_6 було роз'яснено зміст ст.ст. 60-72 СК України, що є необхідною умовою придбання за спільні кошти майна одним із подружжя під час шлюбу.

Як зазначає скаржник ОСОБА_7, під час укладення договорів купівлі-продажу була також отримана його письмова згода.

Таким чином, встановивши факт придбання спірного майна сторонами під час перебування у шлюбі, апеляційний суд у порушення вказаних норм матеріального і процесуального права виходив з того, що це майно набуте ОСОБА_6 за її особисті кошти.

Крім того, вказавши в резолютивній частині свого рішення про скасування рішення суду першої інстанції в повному обсязі (як за вимогами первісного позову, так і за вимогами зустрічного позову), апеляційний суд не звернув уваги на те, що в цей же день до початку розгляду справи по суті він задовольнив заяву ОСОБА_7, своєю ухвалою скасував рішення місцевого суду в частині вирішення зустрічного позову та закрив провадження в справі в цій частині.

Ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Черкаської області від 18 червня 2012 року про скасування рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 26 квітня 2012 року в частині вирішення зустрічного позову та закриття провадження в справі в цій частині ОСОБА_7 в касаційному порядку не оскаржена, а тому суд касаційної інстанції питання щодо її законності та обгрунтованості не вирішує.

За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, із направленням справи на новий розгляд до цього ж суду.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Черкаської області від 18 червня 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.