Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого: Дьоміної О.О.,

суддів: Кафідової О.В., Колодійчук В.М., Мартинюк В.І.,

Хопти С.Ф.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальних збитків та стягнення моральної шкоди, заподіяних дорожньо-транспортною пригодою, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 27.10.2010 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 02.12.2010 року,-

У серпні 2007 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 та просив постановити рішення, яким стягнути з останнього на його користь матеріальну шкоду в розмірі 7662 грн., моральну шкоду в сумі 7662 грн., а також витрати за проведення автотоварознавчої експертизи в розмірі 250 грн. та судові витрати, посилаючись на те, що 27.01.2006 року за участю автомобіля НОМЕР_1, за кермом якого був він та автомобілем ВАЗ-21093, НОМЕР_2, за кермом якого був відповідач ОСОБА_3 відбулася дорожньо – транспортна пригода, винним у якій постановою Жовтневого районного суду м. Луганська від 20.11.2006 року визнано останнього, а тому вважає, що внаслідок ДТП йому з вини відповідача по справі завдано матеріальної та моральної шкоди.

Рішенням Ленінського районного суду Луганської області від 27.10.2010 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 02.12.2010 року, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково, а саме з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 стягнуто у відшкодування матеріальних збитків - 7662 грн. 00 коп., у відшкодування моральної шкоди - 1000 грн. 00 коп., витрати, пов’язані з проведенням авто-товарознавчої експертизи в розмірі 250 грн. 00 коп., судові витрати в розмірі 185 грн. 74 коп., а всього стягнуто 9097 грн. 74 коп.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення Ленінського районного суду Луганської області від 27.10.2010 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 02.12.2010 року, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити у справі нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Вивчивши матеріали цивільної справи (№ 2-698/10 в одному томі), касаційну скаргу та заперечення на неї, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що власниками пошкодженого автомобілю є ОСОБА_2 та його дружина ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності, тому ОСОБА_2 мав право звертатися до суду за захистом своїх порушених прав.

Проте з таким висновком погодитися не можна з наступних підстав.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення не відповідають.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди виходили з того, що пошкоджений автомобіль був придбаний ОСОБА_2 та його дружиною ОСОБА_4 під час перебування у шлюбі та зареєстрований на ОСОБА_4, а тому ОСОБА_2 правомірно їм користувався.

З такими висновками колегія суддів не погоджується, оскільки в матеріалах цивільної справи, взагалі, відсутні будь – яки докази придбання автомобіля саме під час перебування останніх у шлюбі, не досліджувався договір купівлі-продажу автомобіля НОМЕР_1., оскільки останній відсутній у матеріалах справи, а тому суди першої та апеляційної інстанцій необґрунтовано прийшли до висновку, що пошкоджений автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя.

Крім того, в матеріалах справи відсутній належний доказ того, що позивач по справі правомірно 27.01.2006 року керував автомобілем НОМЕР_1., який, як вбачається з відповіді УДАІ в Луганській області від 07.05.2010 року вих. № 11/14-2746 (а.с. 170) є власністю ОСОБА_4

Судами першої та апеляційної інстанцій не повно з’ясовані обставини справи та помилково застосовані норми Сімейного кодексу України (2947-14) при визнанні пошкодженого автомобілю спільною сумісною власністю подружжя та встановлені рівних прав ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на володіння, користування та розпорядження зазначеним автомобілем.

Суд апеляційної інстанції хибно визнав, що ОСОБА_2 довів правомірність керування пошкодженим автомобілем 27.01.2006 року, посилаючись на те, що при огляді місця скоєння ДТП робітниками ДАІ не зафіксовано порушень Правил дорожнього руху і експлуатації автомобілю з боку ОСОБА_2, оскільки суд не досліджував технічний паспорт на пошкоджений автомобіль або інший документ, який підтверджує будь – яке право останнього на керування автомобілем.

Крім того, судом першої інстанції в порушення вимог ст. ст. 35, 36 ЦПК України, не залучений до участі у справі в якості третьої особи, власник пошкодженого автомобіля, оскільки винесене в справі рішення може вплинути на її права або обов"язки щодо однієї із сторін по справі.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої та ухвала суду апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 27.10.2010 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 02.12.2010 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.