Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: Сімоненко В.М.

суддів: Амеліна В.І., Гончара В.П.

Карпенко С.О., Олійник А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя і зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_5, про поділ майна подружжя за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 11 квітня 2012 року,

У квітні 2011 року ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом, який згодом уточнила, мотивуючи свої вимоги тим, що з 26 вересня 1970 року по 15 червня 2010 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. За час шлюбу ними набуте рухоме й нерухоме майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, яке у добровільному порядку сторони не поділили. Просила виділити та визнати за нею право власності на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а саме: 1/3 частку квартири АДРЕСА_1, гараж АДРЕСА_2 Кіровоградської області; виділити та визнати за ОСОБА_4 право власності на автомобіль «ВАЗ-2101», садовий будинок, розташований на земельній ділянці АДРЕСА_3, багажник для автомобіля «ВАЗ-2101», причіп до легкового автомобіля типу ПФ-01 «Фермер», мопед «Карпати», мопед «Альфа», два зварювальних апарата, мотоблок, крупорушку, два холодильника, телевізор, газову плиту, два газових балона, швейну машинку, електричну дриль, два велосипеда.

У травні 2011 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом, який неодноразово уточнював, і остаточно просив виділити та визнати за ним право власності на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а саме: автомобіль «ВАЗ-2101», гараж АДРЕСА_2, садовий будинок, розташований на земельній ділянці АДРЕСА_3, причіп до легкового автомобіля типу ПФ-01 «Фермер», мопед «Дельта», мопед «Карпати», зварювальний апарат з газовим балоном та іншим господарським інвентарем; виділити та визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1, що належить йому на праві власності; меблеву стінку з п'яти секцій, диван, двоспальне ліжко, кухонний гарнітур та інші меблі, що знаходяться у зазначеній квартирі, холодильник «Дніпро-2», холодильник «Мінськ-126», телевізор «Самсунг», газову плиту; швейну ручну машинку «Подольськ», швейну машинку «Чайка-142», три пилососи, садовий будинок на земельній ділянці АДРЕСА_4.

Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 11 січня 2012 року з урахуванням додаткового рішення від 19 січня 2012 року первісний та зустрічний позови задоволено частково.

Виділено та визнано за ОСОБА_3 право власності на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а саме: 1/3 частку квартири АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_4, гараж АДРЕСА_2.

Виділено та визнано за ОСОБА_4 право власності на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а саме: автомобіль «ВАЗ-2101», державний номер НОМЕР_1, садовий будинок на земельній ділянці АДРЕСА_3, причіп до легкового автомобіля типу ПФ-01 «Фермер», держаний номер НОМЕР_2, мопед «Карпати», зварювальний апарат з газовим балоном та іншим господарським інвентарем.

У задоволенні первісного та зустрічного позу у інших частинах відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 11 квітня 2012 року рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 11 січня 2012 року змінено у частині поділу гаража АДРЕСА_2 та виділено цей гараж у власність ОСОБА_4

У іншій частині рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 11 квітня 2012 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і додержання норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Задовольняючи частково первісний та зустрічний позови, суд першої інстанції, з висновками якого погодився частково й суд апеляційної інстанції, виходив із встановленого обсягу спільно нажитого сторонами майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства. Встановлений обсяг нерухомого та рухомого майна, набутий сторонами за час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя, тому підлягає поділу з відповідним визнанням права власності на нього.

Змінюючи рішення суду першої інстанції у частині поділу гаража, суд апеляційної інстанції виходив з того, що, визначаючи порядок поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя в натурі, суд першої інстанції не взяв до уваги позицію ОСОБА_4, який погодився на передачу ОСОБА_3 належної йому частки у квартирі за умови присудження йому гаража.

Проте погодитись з такими висновками суду апеляційної інстанції не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" (v0003700-06) за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України) норми СК України (2947-14) застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України (2947-14) застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов'язки визначаються на підставах, передбачених СК України (2947-14) .

Відповідно до ч. 1 ст. 22, ч. 1 ст. 28 КпШС України, чинного на час набуття подружжям нерухомого майна, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.

Судами встановлено, що з 26 вересня 1970 року по 15 червня 2010 року ОСОБА_3 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4

За час шлюбу ними набуте рухоме та нерухоме майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 307 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції має право змінити або скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням установленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду було зумовлено поважними причинами.

Як убачається із матеріалів справи, відповідно до довідки голови гаражного кооперативу «Дніпро-1» від 23 серпня 2011 року, у серпні 1986 року правлінням гаражного кооперативу ОСОБА_4 виділено місце під будівництво гаража, яке він закінчив у червні 1987 року. Членом гаражного кооперативу «Дніпро-1» ОСОБА_4 був з 8 серпня 1986 року по 9 квітня 2011 року. За заявою ОСОБА_4 гараж НОМЕР_3 переданий у користування ОСОБА_6 У теперішній час ОСОБА_4 у гаражному кооперативі «Дніпро-1» власності немає.

Відповідно до п. 3 Постанови Верховної Ради Української РСР «Про введення в дію Закону Української РСР «Про власність» від 26 березня 1991 року (885-12) положення статті 15 Закону Української РСР «Про власність» застосовуються до правовідносин, що виникли як до, так і після 15 квітня 1991 року.

Згідно зі ст. 15 Закону України «Про власність» член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

У п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 року № 5 (v0005700-91) «Про практику розгляду судами цивільних справ, пов'язаних з діяльністю гаражно-будівельних кооперативів» роз'яснено, що член ГБК, який повністю вніс свій пай за гараж, наданий йому в користування, набуває право власності на це майно і вправі розпоряджатись ним на свій розсуд - продавати, заповідати, здавати в оренду, обміняти, вчиняти відносно нього інші угоди, що не заборонені законом. Внесені подружжям в період шлюбу пайові внески, а після повного внесення паю - наданий в користування гараж є спільною сумісною власністю подружжя. Оскільки гараж є неподільним майном, у разі спору між подружжям питання про залишення гаража одному з них і присудження грошової компенсації за частку в майні іншому розв'язується з урахуванням правил шлюбно-сімейного законодавства.

Суд апеляційної інстанції факт набуття подружжям у власність спірного гаража не встановив і не дав оцінку довідці гаражного кооперативу «Дніпро-1» від 23 серпня 2011 року, відповідно до якої ОСОБА_4 станом на час вирішення питання поділу майна гаража у власності не має.

У разі наявності в майні, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, неподільних речей, та в силу ч. 2 ст. 71 СК України, такі речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними, з присудженням одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно. За змістом ч. ч. 4, 5 ст. 71 СК України присудження такої грошової компенсації можливе лише за згодою того з подружжя, якому вона присуджується, а також за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

У разі невчинення таких дій, а також невчинення одним із подружжя дій щодо припинення права другого з подружжя на частку у спільному майні, передбачених ст. 365 ЦК України, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між подружжям відповідно до їхніх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу й залишає майно в їхній спільній частковій власності.

Змінивши порядок поділу майна подружжя та присудивши гараж ОСОБА_3, суд апеляційної інстанції не врахував правила ч. ч. 4, 5 ст. 71 СК України.

У ч. 2 п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 (v0011700-07) «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснено, що у випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Скориставшись своїм правом, передбаченим п. 3 ч. 1 ст. 307 ЦПК України, суд апеляційної інстанції на зазначені норми права уваги не звернув, у порушення ст. ст. 303, 304 ЦПК України, не встановивши характер спірних правовідносин сторін на час їх виникнення з точки зору набуття права власності на майно членом гаражно-будівельного кооперативу, не визначившись із характером правовідносин, що виникають у порядку поділу подружжям такого майна та не надавши їм належної правової оцінки, дійшов до передчасного висновку про визнання за позивачем за первісним позовом права власності на спірний гараж.

Рішення апеляційного суду за своїм змістом повинно відповідати вимогам ст. 316 ЦПК України.

Зокрема, у мотивувальній частині рішення має бути зазначено: мотиви зміни або скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення; встановлені судом першої інстанції та не оспорені обставини, а також обставини, встановлені апеляційним судом, і визначені відповідно до них правовідносини; чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду; назву, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу.

У п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 (v0012700-08) «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» роз'яснено, що апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове рішення за наявності підстав, передбачених статтею 309 ЦПК України. Зазначеними підставами є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Суд апеляційної інстанції при ухваленні нового рішення, у порушення зазначеної норми процесуального закону, ухвалив рішення, яке за своїм змістом не відповідає вимогам ст. 316 ЦПК України, оскільки рішення належним чином не мотивував та, не встановивши дійсні обставини справ, не визначився із нормою матеріального права, яка підлягала застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до ч. 3 ст. 338 ЦПК України справа направляється до суду апеляційної інстанції на новий розгляд, якщо є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом.

За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції не може вважатись законним і обґрунтованим та в силу ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, під час якого суду належить урахувати викладене та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону.

Керуючись ст. ст. 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 11 квітня 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.