6-573св11 Про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно та визнання права власності на частину житлового будинку - 11.05.2011 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно та визнання права власності на частину житлового будинку, за касаційною скаргою ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_3 на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області від 23 листопада 2010 року,

У серпні 2008 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати за ним право власності на ј частину спірного будинковолодіння, зареєстрованого на праві власності в КП "Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації" в реєстровій книзі №2 під номером 58-67 на ім"я ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконкомом Селецької сільської ради 19.02.2007 року, як на частку майна колишнього колгоспного двору, що придбане до 15.04.1991 року і збереглося після припинення існування колгоспного двору. Також, просив визнати частково, на ј частину, недійсними зазначене свідоцтво про право власності та договір дарування будинку і надвірних будівель, розташованих в АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 і посвідчений 05.04.2007 року приватним нотаріусом Дубровицького нотаріального округу.

Вимоги мотивовані тим, що його батьками ОСОБА_4 та ОСОБА_7 у 1973 році був збудований зазначений житловий будинок. Дане господарство станом на 01.04.1991 року відносилось до соціальної групи – колгоспний двір, головою якого був його батько ОСОБА_4, членами колгоспного двору - його матір ОСОБА_7. брат ОСОБА_5, який не проживає у господарстві з 1992 року, брат ОСОБА_8, який не проживає з 1997 року, брат ОСОБА_5 – проживає у господарстві постійно, та він сам, що проживав там постійно і був відсутній тільки за час служби в армії.

У зв"язку з погіршенням відносин між членами колгоспного двору, у лютому 2007 року він був змушений зі своєю сім"єю переїхати проживати до іншого житлового приміщення. Весною 2008 року йому стало відомо, що 05.04.2007 року його батько уклав договір дарування, згідно з яким весь житловий будинок і надвірні будови подарував його брату ОСОБА_5

Зазначав, що даний договір порушує його права, як учасника спільної сумісної власності, так як він має частку в майні колгоспного двору. Згоди на дарування житлового будинку відповідачу ОСОБА_5 він не давав і його не було поставлено до відома про дарування цього будинку. Як член колгоспного двору, вважає, що має право на частку в майні колгоспного двору, яка становить ј частину спірного будинку з надвірними будівлями.

Рішенням Дубровицького районного суду від 30 липня 2010 року визнано частково, на ј частину, недійсними:

- договір дарування будинку і надвірних будівель, розташованих в АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 і посвідчений приватним нотаріусом Дубровицького нотаріального округу 05.04.2007 року,

- свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане 19.02.2007 року виконкомом Селецької сільської ради на ім"я ОСОБА_4 і зареєстроване в КП "Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації" в реєстровій книзі №2 за номером 58-67.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на ј частину будинковолодіння, зареєстроване на праві власності в КП "Рівненське обласне БТІ" в реєстровій книзі №2 за номером 58-67 на ім"я ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане 19.02.2007 року виконкомом Селецької сільської ради, як на частку майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15.04.1991 року і збереглося після припинення існування колгоспного двору. Вирішено питання про судові витрати.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області від 23 листопада 2010 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 за пропуском строку позовної давності.

У поданій касаційній скарзі представник позивача просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення Дубровицького районного суду від 30 липня 2010 року, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення апеляційного суду зазначеним вимогам закону не відповідає.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову за пропуском строку позовної давності, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач не скористався у трирічний термін своїм правом на витребування майна з колгоспного двору і будь-яких доказів в спростування таких обставин не надав.

З висновком апеляційного суду погодитися не можна з таких підстав.

Спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність двору, а саме: право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Розмір частки члена двору визначається, виходячи з рівності часток усіх його членів.

Судом установлено, що станом на 01.04.1991 року господарство ОСОБА_4 відносилось до соціальної групи – колгоспний двір і ОСОБА_4 рахувався його головою. Членами цього двору були його дружина ОСОБА_7., ІНФОРМАЦІЯ_1, син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, який не проживав у господарстві з 1973 року по 15.04.1986 рік, з 1.06.1988 року по 19.09.1988 рік та з 09.10.1991 року по 23.09.1992 пік,син ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_3, що проживав у господарстві з 1973 року по 20.11.1987 рік, зареєструвався в ньому 24.10.1990 року і по даний час, син ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4 – проживав у господарстві з дня народження по 08.09.1990 року та з 10.05.1993 року по 1997 рік, син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5 – проживав з дня народження по 16.05.1994 рік і з 04.11.1996 року по даний час, теща ОСОБА_9,ІНФОРМАЦІЯ_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7 року.

Згідно довідки №2045 від 24.07.2008 року, виданої виконавчим комітетом Селецької сільської ради Дубровицького району (а.с.6), поділ колгоспного двору жителя с. Селець ОСОБА_4 не проводився. Станом на 01.04.1991 рік до даного двору входив житловий будинок.

Відповідно до ч.2 ст. 369 ЦК України розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності,здійснюється за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути встановлена письмово і нотаріально посвідчена.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.02.2007 року батько позивача ОСОБА_4 оформив право власності на житловий будинок АДРЕСА_1.

05.04.2007 року він уклав договір дарування, згідно з яким весь житловий будинок і надвірні будови подарував своєму сину ОСОБА_5 При цьому, позивач ОСОБА_3 згоди на укладення такого договору не давав і до 2008 року, як свідчать матеріали справи, про його існування не знав, оскільки з 2007 року з поважних причин там не проживав.

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК (435-15) передбачено, що правила ЦК України (435-15) про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред"явлення яких встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом (435-15) .

Відповідно до вимог ст. 71 ЦК України ( в редакції 1963 року) загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Згідно ст.76 цього Кодексу перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Таким чином, право на звернення з даною позовною заявою у ОСОБА_3 виникло у 2008 року, а отже трирічний строк позовної давності ним пропущений не був.

Повно та всебічно з’ясувавши обставини справи, дослідивши надані сторонами докази, вислухавши пояснення сторін і свідків у справі, суд першої інстанції дійшов по суті правильного висновку про задоволення позову у повному обсязі.

Перевіряючи в апеляційному порядку законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд у порушення вимог

ст. ст. 60, 309 ЦПК України не врахував, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Вважаючи, що позивачем пропущений строк позовної давності, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про скасування рішення суду першої інстанції і відмову у задоволенні позову з цих підстав.

За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ