Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О.

суддів: Гончара В.П., Кафідової О.В.,

Журавель В.І., Попович О.В.

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок затоплення квартири, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 08 вересня 2010 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області від 23 листопада 2010 року,

У травні 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути з відповідачки на її користь 1471,60 грн. матеріальної та 3000,00 грн. моральної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири, та понесені судові витрати.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з вини мешканців, що проживають поверхом вище у квартирі АДРЕСА_1, сталося залиття її квартири АДРЕСА_2, внаслідок чого були пошкоджені стелі та всі стіни помешкання.

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 08 вересня 2010 року, залишеним без зміни ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області від 23 листопада 2010 року, у задоволенні позову відмовлено за необґрунтованістю.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення та ухвалу судів першої і апеляційної інстанцій, справу повернути на новий розгляд до Сєвєродонецького міського суду Луганської області, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам постановлені у справі судові рішення не відповідають.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що шкода спричинена не з вини відповідачки ОСОБА_4,до якої заявлено позов, а з вини особи, яка проживає у квартирі, з якої відбулось залиття.

Проте, з такими висновками суду погодитися не можна.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частиною другою статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Таким чином цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності його вини в завданні шкоди позивачу.

Судом установлено, що факт залиття квартири АДРЕСА_2, яка належить ОСОБА_3, 16 жовтня 2009 року мав місце.

Згідно з актом комісії КП "Сєвєродонецькі теплові мережі" залиття відбулося з причини пориву гнучкого з"єднувального шлангу мийки з трубою гарячої води у квартирі АДРЕСА_1 (а.с.7).

Відповідно до виписки з журналу прийому заявок від населення 16.10.2009 року був перекритий стояк гарячої води у АДРЕСА_1, так як мешканців квартири АДРЕСА_1 немає вдома і вони заливають водою квартиру АДРЕСА_2(а.с.8).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд зазначив, що власниками квартири, з якої відбулось залиття помешкання позивачки,є ОСОБА_4 та ОСОБА_9, які не є сторонами по справі та до яких вимоги позивачем не заявлялись.

Але суд не перевірив та не надав оцінки тому, що ОСОБА_4 і ОСОБА_4 це є одна і та сама особа, яка лише змінила прізвище з ОСОБА_4 на ОСОБА_4.

Між тим, згідно до п.18 Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, затверджених постановою KM України від 8.10.1992р. №572 (572-92-п) , власники квартир, наймачі та орендарі зобов"язані використовувати приміщення житлових будинків за призначенням, забезпечувати збереження жилих і підсобних приміщень квартир та технічного обладнання будинків, дотримувати правил пожежної безпеки. При появі несправностей у квартирі вживати заходів до їх усунення власними силами або силами підприємств по обслуговуванню житла.

Необхідними елементами складу цивільного правопорушення, як підстави деліктної відповідальності є шкода, протиправна поведінка, причинний зв"язок між шкодою та протиправною поведінкою винної особи.

Статтею 151 ЖК України передбачено, що громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок (квартиру), зобов"язані забезпечувати його схоронність, проводити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку придомову територію.

Безгосподарне утримання, громадянином належного йому будинку (квартири) тягне за собою наслідки, передбачені Цивільним Кодексом України (435-15) .

Тобто, здаючи квартиру в оренду, відповідачка не звільнялася від відповідальності за забезпечення належного використання власного майна.

Таким чином, майнова шкода, завдана позивачці внаслідок залиття квартири, яке сталося 16 жовтня 2009 року, повинна відшкодовуватися саме власником квартири АДРЕСА_1.

При цьому, у разі відшкодування ним позивачці шкоди, він вправі звернутись до свого орендаря з регресною вимогою.

Проте, суд у порушення вимог статей 212 - 215 ЦПК України не дав належної оцінки наданим доказам та не визначився з особою, відповідальною за завдану шкоду, фактично поклав лише на позивача обов'язок доведення наявності вини відповідача в залитті квартири й не навів мотивів та обставин, із огляду на які вважав спростованою презумпцію вини заподіювача шкоди, при цьому обґрунтував відмову в задоволенні позову лише тим, що шкода була спричинена не з вини ОСОБА_4, до якої заявлено позов, а особою, яка проживала у квартирі АДРЕСА_1 на правах орендаря і не була залучена до участі у справі у якості відповідача чи співвідповідача.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог статей 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини й факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених частиною другою статті 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 08 вересня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 23 листопада 2010 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок затоплення квартири передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.