Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Київської районної адміністрації Одеської міської ради до ОСОБА_5, третя особа – Одеська міська рада, про приведення об’єкту в попередній стан, за зустрічним позовом ОСОБА_5 до Київської районної адміністрації Одеської міської ради, Одеської міської ради, про визнання права власності на жилий будинок, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Одеської області від 24 грудня 2010 року,

У березні 2008 року Київська районна адміністрація Одеської міської ради звернулася до суду із зазначеним позовом. Посилаючись на те, що ОСОБА_5 без дозволів на реконструкцію та проведення будівельних робіт, без належно затвердженої проектної документації були проведені роботи з будівництва об’єктів нерухомості та реконструкції житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1. За таких обставин з підстав передбачених ст. 376 ЦК України, ст. 9 Закону України "Про архітектурну діяльність", ст. 29 Закону України "Про планування та забудову територій", ст.ст. 5, 18 Закону України "Про основи містобудування" позивач просив зобов’язати ОСОБА_5 привести у попередній стан домоволодіння по АДРЕСА_1, шляхом знесення самочинно побудованих житлового будинку – літера "Б", літньої кухні – літера "В", навісу – літера "Г", сараїв – літери "Д", "Е", вбиральні – літера "Ж", льоху – літера "З", прибудови – літера "а2", тамбуру – літера "а1" за рахунок відповідачки ОСОБА_5

У лютому 2009 року ОСОБА_5 звернулася до суду із зустрічним позовом до Київської районної адміністрації Одеської міської ради, Одеської міської ради з урахуванням уточнень просила визнати за нею право власності на жилий будинок. Зазначала, що вона є власником житлового будинку по АДРЕСА_2, розташованого на земельній ділянці площею 0,17 га., яка у встановленому порядку виділена їй в користування. Без відповідних дозволів вона побудувала допоміжні приміщення, які використовує тривалий час. Згідно технічного висновку стан будівельних конструкцій задовільний, їх експлуатація не представляє небезпеки, всі самочинні будівлі можуть бути прийняті в експлуатацію. За її згоди на виділеній їй земельній ділянці було побудовано ще один житловий будинок з надвірними спорудами, на який Управлінням ЖКГ виконкому Одеської міської ради 10 листопада 2000 року видано свідоцтво про право власності на ім’я ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 Порядок користування земельною ділянкою, на якій знаходяться два житлових будинки не встановлено. Посилаючись на вказане, на підставі ч.ч. 1.5 ст. 376 ЦК просила визнати за нею право власності на самочинні споруди, розташовані на земельній ділянці 0,17 га. за адресою: АДРЕСА_1, льох – літера "З", прибудови – літера "а2", "а3", тамбур – літера "а4", літню кухню – літера "В", сарай – літера "Е", вбиральню літера – "И". Визначити порядок користування земельною ділянкою, розташованою за вищевказаною адресою між нею та ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 23 вересня 2010 року в задоволенні первісного позову Київської районної адміністрації Одеської міської ради відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено. Визнано за ОСОБА_5 право власності на житловий будинок літ. "А" з прибудовами літ. "а1,а2,а3,а4", загальною площею 93,9 кв.м. та надвірними спорудами у вигляді сараю літ. "Е", вбиральні літ. "И", погрібу літ."З", що розташований на земельній ділянці площею 922 кв.м по АДРЕСА_1.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 24 грудня 2010 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 вересня 2010 року скасовано, первісний позов Київської районної адміністрації Одеської міської ради задоволено частково. Зобов’язано ОСОБА_5 привести до попереднього стану домоволодіння розташоване за адресою: АДРЕСА_1, шляхом знесення за рахунок ОСОБА_5 самочинно зведених літньої кухні – літера "В", навісу – літера "Г", сараю – літера "Д", сараю – літера "Е", вбиральні – літера "Ж", льоху – літера "З", прибудови – літера "а2", тамбуру – літера "а1". В задоволенні решти первісного позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на його необґрунтованість та неправильне застосування норм матеріального права й допущені при розгляді справи порушення норм процесуального права, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у позові Київській районній адміністрації Одеської міської ради та задовольняючи позов ОСОБА_5 суд перешої інстанції виходив з того, що на підставі свідоцтва про право власності на домоволодіння, виданого 02.10.1969 року голові колгоспного двору – ОСОБА_5 на праві власності належить домоволодіння, що розташоване на земельній ділянці площею 0,17 га, яка надавалась ОСОБА_5 як члену колгоспу ім. К.Лібкнехта для індивідуального житлового будівництва. У період 1970-1976 років дочка ОСОБА_5 – ОСОБА_6 самочинно побудувала житловий будинок літ. "Б" на земельній ділянці по АДРЕСА_2. Після того, як самовільно побудований житловий будинок у родини ОСОБА_6 було вилучено та передано на баланс Київського районного виконавчого комітету в 2000 році Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Одеської міської ради видало ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 свідоцтво про право власності на житло – будинок по АДРЕСА_3. Для покращення житлових умов ОСОБА_5 до належного їй будинку самочинно здійснила добудови. Прибудови до житлового будинку літ. "А" та надвірні споруди у вигляді сараю, льоху, вбиральні, що розташовані на земельній ділянці площею 922 кв.м. по АДРЕСА_4 мають статус самочинних будівель, оскільки виконанні без затверджених міськвиконкомом проекту і дозволу інспекції ДАБК на виконання будівельних робіт. Внаслідок чого, на підставі ст. 376 ЦК України суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги ОСОБА_5 та відмовив Київській районній адміністрації Одеської міської ради в задоволенні позову.

Задовольняючи апеляційну скаргу апеляційний суд виходив із того, що відповідно до ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля споруда, інше нерухоме майно вважажється самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнанене за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Також, апеляційний суд зазначив, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази про статус земельної ділянки, на якій розміщений житловий будинок із госопдарськими спорудами, належний ОСОБА_5, розподіл вказаної земельної ділянки у зв’язку з будівництвом на ній житлового будинку ОСОБА_6., як відсутні докази про знаходження у власності ОСОБА_5 вказаної земельної ділянки, або докази про надання земельної ділянки їй у власність під уже забудоване нерухоме майно. Земля знаходиться у комунальній власності громади м. Одеси.

Проте, з такими висновками судів погодитись не можна.

Так, судами не встановлено правовий статус земельної ділянки, що передавалась у користування ОСОБА_5, яка розташована по АДРЕСА_1, не досліджено порядок передачі спірної земельної ділянки відповідачці та його дотримання, не встановлено цільове призначення земельної ділянки.

Відповідно до ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" право комунальної власності на землю належить тереторіальній громаді в особі Одеської міської ради.

Статею 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи отримують право власності або право користування земельною ділянкою по рішенню органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх поноважень.

Відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України право власності на та право постійного користування на земельну ділянку посвідчується державними актами.

Крім того, відповідно до ст. 18 Закону України "Про основи містобудування" будь-які без винятку закінченні будівництвом об’єкти підлягають прийняттю в експлуатацію.

Статтею 331 ЦК України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту прийняття його в експлуатацію, якщо прийняття в експлуатацію передбачено договором або законом.

Також, суди не взяли до уваги той факт, що у доповненнях до позову ОСОБА_5 вказала відповідачів ОСОБА_6, ОСОБА_7 ОСОБА_8, ОСОБА_9

Із матеріалів справи вбачається, що відповідачі ОСОБА_6, ОСОБА_7. ОСОБА_8, ОСОБА_9 не викликались до судових засідань, чим їх було позбавлено прав щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, хоча вони є власниками суміжної земельної ділянки і вирішення спірних правовідносин стосується їх інтересів.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з’ясуванню обставин справи.

Статтею 31 ЦПК України передбачено, що сторони мають рівні права і обов’язки.

Пунктом 3 статті 213 ЦПК України передбачено, що суд має повно та всебічно з’ясувати обставини справи, на які сторонни посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідити всі докази в їх сукупності.

Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої (або) апеляційної інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливлювали встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спраи.

За таких обставин рішення суду першої інстанції та рішення суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а цивільна справа підлягає направленню до суду першої інстанції на новий розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 Цивільно-процесуального кодексу України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 вересня 2010 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 24 грудня 2010 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.