Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Лесько А.О., Червинської М.Є.,

Хопти С.Ф., Черненко В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа: ОСОБА_6 про виселення із житлового приміщення тимчасових жильців, за касаційною скаргою ОСОБА_7, який діє в інтересах ОСОБА_3, на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 26 березня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 11 травня 2012 року,

У грудні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що йому на праві власності належить квартира АДРЕСА_3. На правах члена сім'ї у квартирі зареєстрований та проживає батько позивача ОСОБА_6 Також у квартирі на правах тимчасових жильців, не зареєстровані, але проживають відповідачі: дочка ОСОБА_6 - ОСОБА_5, її чоловік ОСОБА_4, та їх дочка, онука ОСОБА_6 - ОСОБА_8, місцем реєстрації яких є квартира АДРЕСА_4. Позивачем було направлено вимогу про звільнення помешкання, проте відповідачі добровільно його не звільняють. Тому просив виселити відповідачів із квартири АДРЕСА_3.

рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 26 березня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 11 травня 2012 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_7., який діє в інтересах ОСОБА_3, просить скасувати вказані судові рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачі не відносяться до категорії піднаймачів, оскільки наймачем з ними не було укладено договору піднайму житлового приміщення та вони не відносяться до категорії тимчасових жильців, яким наймач та члени його сім'ї дозволили тимчасове проживання у житловому приміщенні, що є в їх користуванні, без стягнення плати за користування приміщенням.

З такими висновками судів погодитись не можна, оскільки ці висновки суперечать вимогам закону та не ґрунтуються на матеріалах справи.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

По справі встановлено, що ОСОБА_6 подарував своєму синові ОСОБА_3 08 липня 2010 року квартиру АДРЕСА_1. У спірній квартирі зареєстровані позивач та його батько ОСОБА_6 Також без реєстрації проживають відповідачі ОСОБА_5, її чоловік ОСОБА_4, та їх дочка - ОСОБА_8 (а. с. 8).

Відповідачі зареєстровані у квартирі АДРЕСА_4. Дана квартира належить на праві власності ОСОБА_4 (а. с. 9, 51).

Згідно ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

08 липня 2010 року ОСОБА_6 подарував своєму синові ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 8).

Судом встановлено, що відповідачі у 2005 році вселилися проживати у спірну квартиру на час ремонту квартири АДРЕСА_2 з дозволу попереднього власника ОСОБА_6

Зазначену обставину відповідачі не заперечували.

Відповідно до ст. 98 ЖК України наймач жилого приміщення та члени його сім'ї, які проживають разом з ним, можуть за взаємною згодою дозволити тимчасове проживання в жилому приміщенні, що є в їх користуванні, інших осіб без стягнення плати за користування приміщенням (тимчасові жильці).

Статтею 99 ЖК України передбачено, що піднаймачі та тимчасові жильці самостійного права на займане жиле приміщення не набувають незалежно від тривалості проживання.

Зазначені норми ЖК України (5464-10) узгоджуються із вимогами ст. 818 ЦК України.

Однак суди на зазначені норми матеріального права не взяли до уваги та не врахували, що з 08 липня 2010 року новим власником квартири став ОСОБА_3, відповідачі не є членами його сім'ї та не пов'язані з ним спільним побутом.

Таким чином права ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_8 на користування спірним житлом є похідними від прав власника квартири та припинилися внаслідок зміни власника, оскільки самостійного права на займане жиле приміщення відповідачі не набули, такі підлягають виселенню із займаного житла.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 333, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_7, який діє в інтересах ОСОБА_3, задовольнити .

рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 26 березня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 11 травня 2012 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення.

Виселити ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_8 з квартири АДРЕСА_3.

рішення оскарженню не підлягає.