Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого суддів: Дьоміної О.О., Дем'яносова М.В., Коротуна В.М.,Касьяна О.П., Штелик С.П.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом прокурора Нахімовського району м. Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольської міської ради до ОСОБА_6, третя особа - обслуговуючий кооператив «Дачно-будівельний кооператив «Александрія» (далі - ОК «ДБК «Александрія»), про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування на користь держави в особі Севастопольської міської ради з незаконного володіння земельної ділянки, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Севастополя від 15 березня 2012 року,

Прокурор Нахімовського району м. Севастополя звернувся до суду з позовом про визнання недійсним державного акта серії ЯИ № 076499 на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 8536900000:03:011:0066, виданого ОСОБА_6 Головним управлінням Держкомзему в м. Севастополі та зареєстрованого у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011088600673, та витребування на користь держави в особі Севастопольської міської ради вказаної земельної ділянки з незаконного володіння відповідача.

В обґрунтування позову прокурор зазначав, що ОСОБА_6 отримала цю земельну ділянку незаконно, на підставі рішення Севастопольської міської державної адміністрації від 2 квітня 2010 року № 980-р, прийнятого з перевищенням повноважень, тому просив позов задовольнити.

Рішенням Нахімовського районного суду м. Севастополя від 26 жовтня 2011 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Севастополя від 15 березня 2012 року рішення Нахімовського районного суду м. Севастополя від 26 жовтня 2011 року скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Визнано недійсним державний акт серії ЯИ № 076499 на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 кадастровий номер 8536900000:03:011:0066, виданий ОСОБА_6 Головним управлінням Держкомзему в м. Севастополі та зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011088600673.

Витребувано на користь Севастопольської міської ради з ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,1000 га за адресою: АДРЕСА_1 кадастровий номер 8536900000:03:011:0066.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись із рішенням апеляційного суду, ОСОБА_6 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Згідно з частиною 1 статті 116 ЗК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом (2768-14) , або за результатами аукціону.

Відповідно до статті 125, частини 1 статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою статті цієї статті.

Розпорядженням Севастопольської міської державної адміністрації від 2 квітня 2010 року № 980-р ОК «ДБК «Александрія» передано у власність земельну ділянку за адресою: м. Севастополь, район СТ «Учкуєвка», площею 18,5 га, для будівництва та обслуговування кварталу індивідуальної дачної забудови. Питання про передачу земельних ділянок громадянам не вирішувалося (а.с. 6, 102, 103, 106, 107).

На підставі цього розпорядження ОСОБА_6 було видано державний акт серії ЯИ № 076499 на право приватної власності на земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_1, площею 0,1000 га, кадастровий № 8536900000:03:011:0066, для індивідуального дачного будівництва (а.с. 7, 110).

Прокуратурою м. Севастополя було принесено протест на розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації від 2 квітня 2010 року № 980-р, внаслідок чого воно було скасовано розпорядженням Севастопольської міської державної адміністрації № 1636-р від 27 липня 2010 року (а.с. 8, 9).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що державний акт на право приватної власності на земельну ділянку не може бути визнано недійсним з підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України.

Проте з таким висновком суду повністю погодитися не можна, оскільки він суперечить нормам закону та не ґрунтується на обставинах справи.

Відповідно до частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, державний акт на право приватної власності на земельну ділянку за своєю правовою природою не є правочином у розумінні цивільного законодавства.

Разом з цим, пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 року № 7 (va007700-04) передбачено, що виходячи з положень статей 8, 124 Конституції України, статей 26, 30, 87-90, 97, 100, 102, 118, 123, 128, 143-146, 149, 151, 153-158, 161, 210, 212 ЗК України, глав 27, 33, 34 ЦК України (435-15) , судам підсудні справи, зокрема, за заявами щодо визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки.

З огляду на це суд першої інстанції, дійшовши правильних висновків про відсутність підстав для застосування норм статей 203, 215 ЦК України до спірних правовідносин, належним чином не з'ясував підставу позову, тобто обставини, на які посилався позивач в обґрунтування вимог про визнання недійсним державного акта.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову апеляційний суд вважав, що спірна земельна ділянка знаходиться у межах населеного пункту м. Севастополь, а тому згідно з пунктом 12 Розділу Х «Перехідні положення» ЗК України (2768-14) повноваження щодо розпорядження цими землями належать Севастопольській міській раді.

Проте з такими висновками апеляційного суду також повністю погодитися не можна на таких підставах.

Згідно з частиною 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають право власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх визначених законом повноважень, або за результатами аукціону.

Право власності на земельну ділянку виникає з моменту його державної реєстрації, яке посвідчується державним актом, крім випадків, визначених законом (статті 125, 126 ЗК України).

Відповідно до статті 17 ЗК України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно з частиною 3 статті 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Із матеріалів справи вбачається, що 22 грудня 2010 року постановою Окружного адміністративного суду м. Севастополя, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2011 року, розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації від № 1636-р від 27 липня 2010 року «Про скасування розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації від 2 квітня 2010 року № 980-р» визнано протиправним та скасовано (а.с. 82-89).

Отже, рішення Севастопольської міської державної адміністрації від 2 квітня 2010 року № 980-р є чинним та на момент розгляду справи скасоване не було.

Пунктом 12 Розділу Х «Перехідні положення» ЗК України (2768-14) передбачено, до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзацах другому та четвертому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Згідно зі статтями 173-176 ЗК України межі району, села, селища, міста, району у місті встановлюються і змінюються за проектами землеустрою, які розробляються відповідно до техніко-економічного обґрунтування їх розвитку, генеральних планів населених пунктів. Рішення про встановлення і зміну меж районів і міст приймається Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської чи Севастопольської міської рад. Межі адміністративно-територіальних утворень встановлюються в порядку та відповідно до закону.

Як убачається з матеріалів справи, рішенням Севастопольської міської ради від 8 лютого 1977 року № 3/93 встановлювалися межі міста Севастополя (а.с. 61).

Рішенням Севастопольської міської ради від 13 грудня 2005 року № 4114 затверджено Генеральний план м. Севастополя, рішенням Севастопольської міської ради від 19 квітня 2011 року № 695 доручено розробити проект землеустрою відносно встановлення меж міста Севастополь (а.с. 105, 124).

Враховуючи наведене, судами належним чином не з'ясовано питання про наявність встановлених Севастопольською міською радою меж міста Севастополь.

Водночас, зі змісту заявлених у суді першої інстанції вимог вбачається, що позивач просив визнати недійсним державний акт серії ЯИ № 076499 на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га за адресою: АДРЕСА_1 кадастровий номер 8536900000:03:011:0066, виданого ОСОБА_6, однак вимог про скасування розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації від 2 квітня 2010 року № 980-р, на підставі якого він був виданий, позивачем не заявлялося (а.с. 1-5, 38-39).

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про недійсність державного акта на право приватної власності на земельну ділянку є передчасним.

За таких обставин суди неправильно застосували норми матеріального права, в порушення норм процесуального права не встановили всіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а відтак судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених частиною 2 статті 338 ЦПК України.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Нахімовського районного суду м. Севастополя від 26 жовтня 2011 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Севастополя від 15 березня 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.