6-27351св12 Про визначення часток у спільному сумісному майні подружжя, визнання права власності на частину спадкового майна у порядку спадкування за законом, про визнання заповіту недійсним, визнання права власності на частину спадкового майна - 31.10.2012 Прийняття

головуючого Євтушенко О.І., суддів: Журавель В.І.,Писаної Т.О., Іваненко Ю.Г.,Ситнік О.М.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визначення часток у спільному сумісному майні подружжя, визнання права власності на частину спадкового майна у порядку спадкування за законом, про визнання заповіту недійсним, визнання права власності на частину спадкового майна, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Ірпінського районного суду Київської області від 17 лютого 2012 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 29 травня 2012 року,

ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом, у якому зазначала, що її батьки ОСОБА_8 та ОСОБА_9, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, побудували будинок АДРЕСА_1, право власності на який у БТІ було зареєстровано на батька у 1963 року. Земельна ділянка під будинком площею 0,0468 га приватизована, право власності посвідчено державним актом про право власності на земельну ділянку від 20 січня 2004 року також за батьком.

ІНФОРМАЦІЯ_1 мати померла. Позивачка спадщину, яка складалася із спільного майна подружжя, прийняла, подавши у шестимісячний строк з моменту смерті матері до державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Батько прийняв спадщину шляхом фактичного вступу в управління майном.

Оскільки частки у спільному майні подружжя не були визначені, позивачка просила визначити частки своїх батьків у спільному майні подружжя у розмірі по Ѕ частини будинку за кожним та визнати за нею у порядку спадкування за законом право власності на ј частини цього будинку, та ј частини земельної ділянки, посилаючись при цьому на те, що інший спадкоємець - її рідний брат ОСОБА_7 спадщину після смерті матері не прийняв.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько, після чого відкрилася спадщина на ѕ частини будинку і ѕ частини земельної ділянки. Спадщину позивачка прийняла, подавши у шестимісячний строк з моменту смерті батька до державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, крім того фактично вступила в управління майном, оскільки проживала у спадковому будинку. Проте ОСОБА_6 стало відомо, що 05 листопада 2007 року батьком на користь відповідача був складений секретний заповіт на усе спадкове майно.

Вважала, що на момент складання заповіту батько не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними і просила визнати заповіт недійсним. Вказувала, що до складу спадщини за заповітом може бути віднесено лише ѕ частини майна з вирахуванням на користь позивачки обов'язкової частки.

Рішенням Ірпінського районного суду Київської області від 17 лютого 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 29 травня 2012 року, позов задоволено частково. Визначено частки у праві спільної сумісної власності подружжя померлих ОСОБА_8 та ОСОБА_9, визнавши, що кожному із них на праві власності належало по Ѕ частини будинку АДРЕСА_1 та по Ѕ частини земельної ділянки площею 0,0468 га по АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_6 право власності на ј частини будинку АДРЕСА_1 та на ј частини земельної ділянки площею 0,0468 га по АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8 Визнано недійсним секретний заповіт, складений ОСОБА_9 та посвідчений держаним нотаріусом Ірпінської державної нотаріальної контори ОСОБА_10 Визнано за ОСОБА_6 право власності на 3/8 частини будинку АДРЕСА_1 та на 3/8 частини земельної ділянки площею 0,0468 га по АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_9 У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_7, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали цивільної справи та вивчивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути частково задоволена.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права у межах касаційної скарги.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6, суди керувалися тим, що її батьки, як подружжя, мали на праві спільної сумісної власності житловий будинок у АДРЕСА_1. Після смерті матері, ОСОБА_8, ОСОБА_6 подала заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини, тому з урахуванням того, що на Ѕ частини спадщини після смерті дружини мав право її чоловік ОСОБА_9, суди визнали за ОСОБА_6 право власності на ј частини житлового будинку та ј частини земельної ділянки після смерті матері. Визнаючи недійсним секретний заповіт, складений ОСОБА_9 05 листопада 2007 року та посвідчений державним нотаріусом Ірпінської державної нотаріальної контори, суди вказували, що ОСОБА_9 не міг розуміти своїх дії та керувати ними. Відтак вважали, що ОСОБА_6 має право на спадщину за законом після смерті батька та визнали за нею право власності на 3/8 частини вказаного житлового будинку та земельної ділянки.

Відповідно до вимог статей 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При вирішенні спору суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Вказані вимоги судами в повному обсязі дотримані не були.

Судами встановлено, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9, перебуваючи у шлюбі, збудували житловий будинок у АДРЕСА_1. ОСОБА_9 набув у порядку приватизації у власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,0468 га по АДРЕСА_1, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку, виданим 20 січня 2004 року.

ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_1. 11 лютого 2005 року ОСОБА_6, дочка ОСОБА_9 та ОСОБА_8 звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_9 Після його смерті із заявами про прийняття спадщини звернулися: 15 жовтня 2008 року - син ОСОБА_7 та 30 жовтня 2008 року - дочка ОСОБА_6 02 жовтня 2008 року державним нотаріусом Ірпінської державної нотаріальної контори було проголошено секретний заповіт ОСОБА_9, за яким ОСОБА_9 05 листопада 2007 року заповідав усе своє майно, яке складається з житлового будинку, автомобіля, земельної ділянки, грошей, ОСОБА_7, а грошові накопичення на рахунках до 1991 року, належні ОСОБА_8 - ОСОБА_6, та пояснив свої дії.

Матеріали цивільної справи містять акт посмертної повторної судово-психіатричної експертизи № 981 від 22 вересня 2011 року, згідно з висновками якого ОСОБА_9 проявляв ознаки психічного розладу: органічне ураження головного мозку судинного ґенезу з помірно вираженими порушеннями психіки, яке суттєво впливало на його здатність розуміти значення своїх дій і керувати ними в момент укладення ним заповіту, 07 листопада 2007 року, обмежуючи його здатність у повній мірі розуміти значення своїх дій та керувати ними.

ОСОБА_9 за своїм психічним станом на час укладення заповіту 05 листопада 2007 року не міг у повному обсязі розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Інших доказів того, у якому психічному стані перебував ОСОБА_9 на момент укладення заповіту, матеріали цивільної справи не містять.

Підставою для цього було встановлення того, що власник майна, який ніколи не був офіційно визнаний недієздатним, та, як видається, мав самостійний спосіб життя, «не міг у повній мірі розуміти значення своїх дій та контролювати їх» у конкретну дату 2007 року, коли укладав секретний заповіт. Беззаперечного висновку, що ОСОБА_9 на час укладення заповіту не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними матеріали справи не містять.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «КРИВІЦЬКА ТА КРИВІЦЬКИЙ ПРОТИ УКРАЇНИ» (СASE OF KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE), (Заява № 30856/03) від 02 грудня 2010 року, суд вважав, що такий висновок потребує вагомої доказової бази, беручи до уваги, зокрема, те, що його зробили після смерті власника майна на прохання третьої сторони через декілька років від дати, про яку йдеться. Між тим, в обґрунтуванні суди покладалися виключно на висновок експертизи, для формулювання якого, як видається, пішло щонайбільше кілька годин і вивчення одного джерела доказів, а саме висновку психіатричної експертизи. Із цього випливає, що за обставин цієї справи така доказова база призвела до гіпотетичної оцінки фактів і в значній мірі завадила передбачуваності застосування законодавчих норм.

Крім того, визнаючи, що ОСОБА_8 мала право на Ѕ частини приватизованої ОСОБА_9 земельної ділянки, суди не врахували, що до набуття чинності змін до ч. 5 ст. 61 СК України, майно, набуте одним із подружжя у порядку приватизації, не набувало статусу спільної сумісної власності майна подружжя.

Оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та не надано правої оцінки наданим сторонами доказам, а суд апеляційної інстанції вказані помилки не виправив, ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.