Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Гулька Б.І. Луспеника Д.Д. Хопти С.Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6, про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання права власності; за позовом ОСОБА_6 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу за касаційними скаргами: представника ОСОБА_7 - ОСОБА_8; ОСОБА_9 та ОСОБА_5 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 6 березня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 2 липня 2012 року,

У грудні 2010 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним вище позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог посилалась на те, що з вересня 2000 року по березень 2009 року вона з ОСОБА_10 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, підтримували фактичні шлюбні відносини, тобто між ними були усталені відносини, що притаманні подружжю. Під час спільного проживання за спільні кошти ними придбано нерухоме майно, яке є їх спільною сумісною власністю. Оскільки ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_10 помер, а відповідачка, як спадкоємець померлого, не визнає за нею права власності, позивачка просила встановити факт проживання з ОСОБА_10 однією сім'єю без реєстрації шлюбу та визнати за нею право власності на 1/2 частину спільно набутого нерухомого майна як фактичного подружжя та майна, яке є їх спільною сумісною власністю, так як їхні частки у набутому майні є рівними, домовленостей про інший порядок поділу майна між ними не було.

У вересні 2011 року із самостійними позовними вимогами до суду звернулась третя особа - ОСОБА_6, яка зазначала, що саме вона з березня 2008 року по день смерті ОСОБА_10 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року) проживала з ним однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Просила встановити такий факт для подальшого вирішення питання про визнання права власності на спільно придбане майно.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 6 березня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 2 липня 2012 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Встановлено факт спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_4 і ОСОБА_10 з 1 вересня 2000 року по 31 березня 2009 року. Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину спільно набутого майна як фактичного подружжя та майна, яке є їх спільною сумісною власністю, та виділено ОСОБА_4 у натурі: нежитлові приміщення у АДРЕСА_2 загальною площею 175,6 кв.м, вартістю 1 398 724 грн.; нежитлові приміщення АДРЕСА_3 загальною площею 543,9 кв.м вартістю 2 816 048 грн.; квартиру АДРЕСА_1 площею 164,0 кв.м вартістю 1 175 693 грн.; місце зберігання індивідуального автотранспорту АДРЕСА_4, АДРЕСА_5 площею 16,7 кв.м і 17,1 кв.м відповідно вартістю 66 тис. грн. та 68 тис. грн.; житловий будинок АДРЕСА_6 площею 192,7 кв.м вартістю 1 534 933 грн.; нежитлові приміщення АДРЕСА_7 площею 521,6 кв.м вартістю 1 454 163 грн.; приміщення у АДРЕСА_8 площею 51,3 кв.м вартістю 143 018 грн.; нежитлове приміщення корпус АДРЕСА_9 площею 185,9 кв.м вартістю 518 269 грн.; нежитлові приміщення АДРЕСА_10 площею 407,1 кв.м вартістю 1 134 950 грн.; офісно-складську будівлю АДРЕСА_11 площею 1663,9 кв.м вартістю 4 638 770 грн. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_4 та у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

У касаційних скаргах представник ОСОБА_7 - ОСОБА_8, ОСОБА_9, а також ОСОБА_5 просять скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Судові рішення в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_6 не оскаржуються, тому в силу ст. 335 ЦПК України не переглядаються.

Колегія суддів вважає, що касаційні скарги задоволенню не підлягають з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарг цих висновків не спростовують.

Так, частково задовольняючи позов ОСОБА_4, суди на підставі поданих сторонами доказів, які належним чином і в установленому законом порядку оцінені, що відповідає вимогам ст. ст. 212, 315 ЦПК України, дійшли до правильного висновку про те, що позивачка тривалий час проживала однією сім'єю з ОСОБА_10, який помер у липні 2010 року, як чоловік і жінка, їх уставлені відносини притаманні подружжю, за спільні кошти придбавали нерухоме майно, їхні частки при поділі майна є рівними, оскільки іншої домовленості між ними не було, доказів протилежного не надано.

Зазначені висновки судів є вірними та відповідають нормам як матеріального, так і процесуального права.

Зокрема, встановивши набуте нерухоме майно за період з вересня 2000 року по грудень 2003 року, суд вірно керувався положеннями ст. ст. 112, 115 ЦК УРСР (1963 року), які регулювали право спільної сумісної власності на майно, набуте внаслідок спільної праці членів сім'ї, іншої домовленості між ними не було; встановивши набуте нерухоме майно за період з 2004 року по березень 2009 року, тобто у період коли ОСОБА_4 і ОСОБА_10 проживали однією сім'єю як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу, суд вірно керувався положеннями ст. ст. 60-63, 69-72, 74 СК України та визнав майно їхньою спільною сумісною власність у рівних частках, оскільки іншої домовленості між ними не встановлено.

Доводи касаційних скарг таких висновків судів на спростовують.

Крім того, особами, відносно яких суд своїм рішення вирішує питання про права, свободи чи обов'язки є особи, які володіють таким правом на предмет спору, який робить необхідним її залучення до участі у справі; порушення прав цих осіб ухваленим рішенням повинно бути реальним і в наявності, а не вирішуватись питання про права на майбутнє.

Колегія суддів вважає, що суди дійшли вірного висновку про те, що оскарженим рішенням районного суду права та обов'язки ОСОБА_9 і ОСОБА_7 не вирішувалось.

Отже, колегія суддів виходить із того, що при встановленні фактичних обставин справи, дослідженні та оцінці доказів (ст. 212 ЦПК України), визначенні норми матеріального права, які підлягали застосуванню для цих правовідносин, судами не було порушено норми процесуального чи матеріального права.

Враховуючи наведене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу та залишити рішення апеляційного суду без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги представника ОСОБА_7 - ОСОБА_8; ОСОБА_9 та ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 6 березня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 2 липня 2012 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.