6-32569св11 Про дострокове розірвання договору про надання відновлювальної кредитної лінії та стягнення суми боргу - 24.10.2012 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3, малого приватного підприємства «Даша», малого приватного підприємства «Сервісстрой» про дострокове розірвання договору про надання відновлювальної кредитної лінії та стягнення суми боргу за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», поданої в його інтересах ОСОБА_4, на рішення Станично-Луганського районного суду Луганської області від 25 червня 2010 року та на рішення апеляційного суду Луганської області від 26 липня 2011 року,

У липні 2008 року акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», звернулось до суду із позовом, який згодом уточнило, і остаточно просило розірвати договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 550/13-061 від 21 жовтня 2005 року та стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за зазначеним договором у розмірі 165 357,48 грн.

Позивач зазначав, що 21 жовтня 2005 року між ним та ОСОБА_3 укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії, за умовами якого останньому надано кредит зі сплатою 23 процентів річних у межах максимального ліміту заборгованості до 80 000 грн. та кінцевим терміном повернення заборгованості до 20 жовтня 2006 року. У строк, вказаний у п. 1.1.1. договору, боржник кредит не повернув. Майновими поручителями за наведеним договором є мале приватне підприємство «Даша» та мале приватне підприємство «Сервісстрой».

Ухвалою Станично-Луганського районного суду Луганської області від 9 грудня 2009 року залучено до участі у справі мале приватне підприємство «Даша» та мале приватне підприємство «Сервісстрой» як співвідповідачів.

Рішенням Станично-Луганського районного суду Луганської області від 25 червня 2010 року позов задоволено.

Розірвано договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 550/13-061 від 21 жовтня 2005 року, укладений між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3

Стягнуто на користь акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Луганського відділення Донецької обласної філії акціонерно-комерційного банку «Укрсоцбанк» з ОСОБА_3, малого приватного підприємства «Даша», малого приватного підприємства «Сервісстрой», солідарно у рахунок погашення боргу за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 550/13-061 від 21 жовтня 2005 року: 80 000 грн. заборгованості за кредитом, 43 444,42 грн. нарахованих та несплачених відсотків за період з 28 лютого 2006 року по 26 червня 2008 року, 20 497,50 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту та сплату відсотків за його користуванням за період з 1 серпня 2007 року по 3 липня 2008 року, 21 415, 56 грн. відсотків за користування кредитом за період з 27 липня 2008 року по 20 серпня 2009 року, а всього стягнуто 165 357,48 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Луганської області від 26 липня 2011 року рішення Станично-Луганського районного суду Луганської області від 25 червня 2010 року скасовано та ухвалено нове про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення апеляційного суду Луганської області від 26 липня 2011 року та змінити рішення Станично-Луганського районного суду Луганської області від 25 червня 2010 року, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, відповідно до ст. ст. 549- 552, ч. 1 ст. 1049, ч. 1 ст. 1050 ЦК України вимоги банку про розірвання договору, стягнення суми боргу, пені і відсотків за несвоєчасне повернення кредиту є обґрунтованими та підлягають солідарному стягненню з боржника і поручителів.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позовні вимоги банку обґрунтовані заборгованістю, що виникла за період з 21 травня 2005 року по 20 жовтня 2006 року, а цей транш відповідачем повернутий.

Проте з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитись повністю не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Судами встановлено, що відповідно до договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 550/13-061 від 21 жовтня 2005 року ОСОБА_3 надано відновлювальну кредитну лінію у межах максимального ліміту заборгованості до 80 000 грн. з кінцевим строком погашення до 20 жовтня 2006 року зі сплатою 23 процентів річних.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048, ч. 1 ст. 1049 та ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позивальник своєчасно не повернув суму позики, він повинен сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України, неустойку та нараховані проценти за його користування.

Як убачається із матеріалів справи, предметом укладеного між сторонами договору про надання відновлювальної кредитної лінії відповідно до п.1.1. договору є надання кредиту окремими частинами (траншами), зі сплатою 23 процентів річних у межах максимального ліміту заборгованості до 80 000 грн. та кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 20 жовтня 2006 року на умовах, визначених цим договором.

Відповідно наданого банком підтвердження, транш, наданий ОСОБА_3 21 травня 2005 року в розмірі 80 000 грн. погашено 20 січня 2006 року і 20 січня 2006 року надано черговий транш на суму 80 000 грн., який позичальником не повернено.

Суд апеляційної інстанції, погодившись із висновком суду першої інстанції про встановлення договірних зобов'язань між позивачем та ОСОБА_3, які мають сторонами виконуватися, скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове про відмову у задоволенні позовних вимог, не визначивши належним чином правову природу отриманих відповідачем 20 січня 2006 року 80 000 грн. та характер правовідносин, що виникли у зв'язку з цим між сторонами.

Тому таке рішення суду апеляційної інстанції законним і обґрунтованим визнати не можна.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції у частині солідарного стягнення заборгованості не є законним і обґрунтованим з таких підстав.

Відповідно до договору застави майна від 25 жовтня 2005 року, договору застави товарів в обороті від 15 листопада 2005 року та додатку до нього, мале приватне підприємство «Даша» та мале приватне підприємство «Сервісстрой» є майновими поручителями за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 21 жовтня 2005 року.

Задовольняючи позовні вимоги про солідарне стягнення з позичальника та заставодавців заборгованості за договором про надання відновлювальної кредитної лінії, суд першої інстанції посилався на норми ст. 554 ЦК України, що регулюють поруку.

Відповідно до статті 546 ЦК України застава (іпотека) та порука є різними видами забезпечення, тому норми, що регулюють поруку (статті 553- 559 ЦК України) не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки він відповідає перед заставо/іпотекодержателем за виконання боржником зобов'язання винятково в межах вартості предмета застави/іпотеки.

Суд першої інстанції на вказані положення закону належної уваги не звернув, у порушення вимог ст. 214 ЦПК України, не з'ясував та не встановив фактичні обставини справи, належним чином не визначив характер спірних правовідносин, правові норми, що їх регулюють, порядок їх застосування і дійшов передчасного висновку про задоволення позовних вимог у цій частині.

Стягуючи солідарно з позичальника та заставодавців заборгованість за договором про надання відновлювальної кредитної лінії, суд першої інстанції не врахував, що будь-якої письмової заяви про зміну або доповнення позовних вимог щодо прав чи обов'язків майнових поручителів за зазначеним договором позивач не пред'являв.

За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції у частині солідарного стягнення заборгованості за договором про надання відновлювальної кредитної лінії підлягають скасуванню з передачею справи у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Рішення суду першої інстанції у частині дострокового розірвання договору про надання відновлювальної кредитної лінії заявником не оскаржено, тому касаційна інстанція законність і обґрунтованість судового рішення у цій частині не перевіряє.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», подану в його інтересах ОСОБА_4, задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Луганської області від 26 липня 2011 року та рішення Станично-Луганського районного суду Луганської області від 25 червня 2010 року у частині солідарного стягнення заборгованості за договором про надання відновлювальної кредитної лінії скасувати, справу у цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.