Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О.,

Хопти С.Ф., Черненко В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_4, до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - служба у справах дітей Чорноморської районної державної адміністрації, про поділ спадкового майна, за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_3 про виділення частки у спільному сумісному майні подружжя, визнання права власності на частку майна, визнання права власності в порядку спадкування за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від

6 червня 2012 року,

У вересні 2011 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_3 року помер її чоловік та батько малолітньої ОСОБА_4 - ОСОБА_7, після смерті якого залишилось спадкове майно. Спадкоємцями ОСОБА_7 є вона, ОСОБА_4, та його діти від іншого шлюбу - ОСОБА_5 і

ОСОБА_6 Оскільки між спадкоємцями не досягнуто згоди щодо поділу спадкового майна, просила провести його поділ в судовому порядку.

ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом, посилаючись на те, що частина спадкового майна після смерті ОСОБА_7 є спільною сумісною власністю подружжя - ОСОБА_7 та його матері, першої дружини ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Просив виділити її долю із спільного сумісного майна подружжя, а саме 1\2 частину будинку АДРЕСА_3 визнати право власності за нею на цю частину будинку, а також на 1\2 частину автомобіля ВАЗ 2106, державний номер НОМЕР_1, Ѕ частину земельної ділянки площею 0, 12 га, Ѕ частину гаража, визнати за нею право власності на це майно.

Рішенням Чорноморського районного суду Автономної Республіки Крим від 26 грудня 2011 року позов ОСОБА_3 задоволено. Виділено із спадкового майна та визнано за нею право власності на Ѕ частину будинку

АДРЕСА_2 житловою площею 59, 3 кв. м, загальною площею 96, 9 кв.м, сарай, виділено із спадкового майна та визнано право власності за ОСОБА_4 на Ѕ частину цього ж будинку, виділено із спадкового майна та визнано за ОСОБА_5 право власності на 1\2 частину квартири АДРЕСА_1 та автомобіль

ВАЗ 2106, державний номер НОМЕР_1, припинено право власності

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на ј частину квартири АДРЕСА_2. Припинено право власності ОСОБА_5 на 1\2 частину будинку АДРЕСА_2. У задоволенні позову про виділення частки із спільного майна подружжя відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 6 червня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_4, про поділ спадкового майна відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_5 про виділення частки у спільному майні подружжя задоволено частково. Визнано за ОСОБА_5 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8 на 1\2 частину житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель житловою площею 59, 3 кв.м. за адресою: по АДРЕСА_2 Чорноморського району, загальною площею 96, 9 кв.м, та на Ѕ частину автомобіля ВАЗ 2106. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції виходив із того, що частки спадкоємців за законом на спадкове майно є рівними, отже частки спадщини кожного із спадкоємців складають по ј частці житлового будинку, по ј частці автомобіля та по 1/8 квартири. Оскільки автомобіль є неподільним майном, суд дійшов висновку про можливість виділення його

ОСОБА_5, припинивши права власності на нього ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_5 про виділ частки із спільного майна подружжя, суд першої інстанції вказав, що, незважаючи на те, що будинок було придбано під час перебування ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у зареєстрованому шлюбі, але остання після розірвання шлюбу між ними з позовом про поділ майна не зверталась, в спірному будинку не проживала, прописана в ньому не була, отже право власності у неї на цей будинок не виникло. Відмовляючи у задоволенні позову в частині поділу гаража, суд виходив з недоведеності обставин того, що цей гараж входить до спадкового майна.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд дійшов висновку про те, що в силу ст. 22 КпШС УРСР спірний будинок та автомобіль є спільним майном подружжя, ОСОБА_5 є спадкоємцем померлої матері - ОСОБА_8, оскільки звернувся вчасно після її смерті із заявою про прийняття спадщини, а тому апеляційний суд визнав за ним право власності в порядку спадкування за законом за померлою ОСОБА_8 на частку житлового будинку площею 59, 3 кв.м та 1\2 частину автомобіля.

Проте погодитись із висновками апеляційного суду не можна з наступних підстав.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що ОСОБА_7 і ОСОБА_8 перебували у зареєстрованому шлюбі з 19 травня 1979 року до 22 травня 1997 року.

Під час перебування з ОСОБА_8 у зареєстрованому шлюбі ОСОБА_7 був придбаний автомобіль ВАЗ 2106, державний номер НОМЕР_1, і житловий будинок АДРЕСА_2 житловою площею 18,6 кв.м, який складався з житлового будинку літерою «А», сараїв під літ. «Б», «В» та огорожі літерою «О», право власності на будинок зареєстровано за ОСОБА_7

ОСОБА_5 і ОСОБА_6 є дітьми ОСОБА_7 і

ОСОБА_8

25 грудня 1998 року ОСОБА_7 зареєстрував шлюб з ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2 року у них народилась дитина -

ОСОБА_4

На підставі Державного акту від 10 жовтня 1997 року ОСОБА_7 на праві власності належить земельна ділянка площею 0,12 га, розташована у АДРЕСА_2 з цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку.

На підставі свідоцтва про право власності на житло від 13 грудня

2005 року ОСОБА_7 належить Ѕ частина квартири АДРЕСА_2 АР Крим.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_8, колишня дружина ОСОБА_7, її спадкоємцем є син - ОСОБА_5, який 15 жовтня 2006 року отримав свідоцтво про право на спадщину за законом у вигляді заборгованості по заробітній платі, інший спадкоємець - ОСОБА_6 відмовилася від належної їй частки спадкового майна на користь свого брата - ОСОБА_5 (т.І а.с.11)

ІНФОРМАЦІЯ_3 року помер ОСОБА_7

Із заявами про прийняття спадщині до нотаріальної контори звернулися його друга дружина - ОСОБА_3, у тому числі в інтересах доньки ОСОБА_4, а також діти покійного від першого шлюбу -

ОСОБА_5 і ОСОБА_6

Зазначені обставини сторонами не оспорюються.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Судом встановлено, що до складу спадщини після померлого ОСОБА_7 входить: Ѕ частина квартири АДРЕСА_2 у

с. Новосільське Чорноморського району АР Крим, автомобіль ВАЗ 2106, державний номер НОМЕР_1, житловий будинок АДРЕСА_2, земельна ділянка площею 0,12 га, розташована у АДРЕСА_2 з цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку.

Оскільки заповіт померлий ОСОБА_7 на залишив, спадкування здійснюється на підставі глави 86 ЦК України (435-15) - за законом.

За ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 є спадкоємцями першої черги померлого.

Відповідно до положень ст. 1267 ЦК України, частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

Спадкоємці за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них.

Спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них.

Розглядаючи справу за позовом ОСОБА_3 про поділ спадкового майна, апеляційний суд дійшов висновку, що частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними, з огляду на положення ст.ст. 1219, 1278 ЦК України поділ спадщини між спадкоємцями можливий щодо усього спадкового майна з дотриманням рівності часток, а тому обраний нею спосіб захисту прав спадкоємця не відповідає вимогам закону, оскільки в судовому порядку вирішуються спори в тому випадку, коли між спадкоємцями існують спори щодо розміру їх часток у спадщині.

Проте при цьому апеляційний суд не звернув уваги на те, що між сторонами існує спір щодо обсягу спадкового майна, а не щодо часток кожного в ньому, що свідчить про те, що апеляційний суд ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 без встановлення фактичних обставин, які мають значення для вирішення справи, та невірно визначив характер правовідносин сторін, тобто ухвалив рішення з порушенням норм ст.ст. 212- 214 ЦПК України.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що не може бути предметом поділу в судовому порядку будинок АДРЕСА_2 жилою площею 59, 3 кв.м, загальною площею 96, 9 кв.м, оскільки за даними Кримського республіканського підприємства «Бюро реєстрації і технічної інвентаризації

м. Євпаторії» у спірному житловому будинку проведена самовільна реконструкція з добудовою приміщень, внаслідок чого змінено житлову та загальну площу будинку.

Як зазначено в 7. Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 (v0007700-08) «Про судову практику у справах про спадкування», якщо спадкодавцем було здійснене самочинне будівництво (частина перша статті 376 ЦК України), до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва. Якщо право власності на самочинно зведену будівлю визнано судом за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій вона розміщена, то до складу спадщини входить право на відшкодування витрат на будівництво (частина шоста статті 376 ЦК України).

Разом з тим, таких позовних вимог до суду пред'явлено не було.

Також не можна погодитись із висновком апеляційного суду в частині вирішення позову ОСОБА_5 про виділення частки із спільного сумісного майна подружжя та про задоволення його позову про визнання за ним права власності на цю частину в порядку спадкування за

ОСОБА_8, померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Задовольняючи позов в цій частині, апеляційний суд виходив із презумпції спільної сумісної власності подружжя, оскільки будинок та автомобіль ВАЗ 2106 придбані у період перебування ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у зареєстрованому шлюбі.

За ст. 22 КпШС УРСР, який діяв на час виникнення спільної сумісної власності, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

За ст. 29 цього ж Кодексу, яка діяла на час розірвання між сторонами шлюбу, за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення, тощо.

Для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності.

Таким чином, законом встановлено позовну давність для позовних вимог як про визнання майна спільним сумісним майном подружжя, так і для вимог про його поділ.

Задовольняючи позов ОСОБА_5, апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 розірвали шлюб 22 травня 1997 року, ОСОБА_8 померла у 2005 році, за життя вимог про визнання майна спільним сумісним майном подружжя та про його поділ не заявляла, отже не обговорив питання про застосування позовної давності, порушивши таким чином положення ст. 214 ЦПК України, за якою питання встановлення обставин про пропущення строку позовної давності віднесено до фактичних даних, які вирішуються судом під час ухвалення рішення.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що апеляційний суд, переглядаючи справу, не правильно та неповно встановив фактичні обставини справи, не визначився із характером правовідносин сторін та правовою нормою, яка підлягає до застосування до їх вирішенні, тобто ухвалив рішення в частині позову ОСОБА_5 з порушенням норм ст.ст. 212- 214 ЦПК України, а тому рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від

6 червня 2012 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_4, до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - служба у справах дітей Чорноморської районної державної адміністрації, про поділ спадкового майна, за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_3 про виділення частки у спільному сумісному майні подружжя, визнання права власності на частку майна, визнання права власності в порядку спадкування передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.