Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Макарчука М.А.,

суддів: Маляренка А.В., Нагорняка В.А.,

Матвєєвої О.А., Писаної Т.О.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа: професійна спілка з первинним статусом «Євпаторіяжилбуд-2006», приватний нотаріус Сакського міського нотаріального округу ОСОБА_7, Міжрегіональна реєстраційна товарна біржа, про визнання угод недійсними за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 21 березня 2012 року,

У вересні 2007 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання угод недійсними.

Посилалась на те, що 12 жовтня 2006 року її чоловік - ОСОБА_4 без письмової згоди та її відома реалізував об'єкт спільного майна подружжя - літній будиночок АДРЕСА_1, ОСОБА_5., а останній 09 жовтня 2007 року за договором купівлі-продажу відчужив вказане майно ОСОБА_6

Враховуючи вказане та з урахуванням уточнень позовних вимог, ОСОБА_3 просила визнати недійсним договір купівлі-продажу спірного літнього будиночку, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5., зареєстрований 12 жовтня 2006 року приватним нотаріусом Сакського міськрайонного нотаріального округу ОСОБА_7, реєстровий номер 2551, а також визнати недійсним договір купівлі-продажу цього майна, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, зареєстрований під реєстровим номером 051803 09 жовтня 2007 року на Міжрегіональній реєстраційній товарній біржі у м. Сімферополі.

Ухвалою Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 12 грудня 2011 року позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 в частині вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння залишено без розгляду.

Рішенням Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 12 грудня 2011 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано недійсною договір купівлі-продажу літнього будиночку від 12 жовтня 2006 року, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 65,0 кв.м., вартістю 49 000,00 грн, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5., посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_7, реєстр № 2551; визнано недійсним договір купівлі-продажу літнього будиночку від 9 жовтня 2007 року, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 122,8 кв.м., укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на Міжрегіональній реєстраційній товарній біржі м. Сімферополя.

Рішенням апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 21 березня 2012 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково, рішення Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 12 грудня 2012 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судами встановлено, що з 2 вересня 1981 року до 30 липня 1985 року ОСОБА_3 і ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі та 21 березня 1990 року знову зареєстрували шлюб.

16 серпня 1999 року між ОСОБА_4 та КСП «Агрофірма Дружба» укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого ОСОБА_4 придбав літній будиночок АДРЕСА_1. Договір посвідчений державним нотаріусом Сакської міської державної нотаріальної контори Автономної Республіки Крим Макаревич - Рехльцькою С.П. за реєстр № 1-963 та 06 вересня 1999 року зареєстрований у Євпаторійському МБТІ.

17 травня 2002 року ОСОБА_4 уклав договір оренди земельної ділянки за цією ж адресою площею 360 кв.м. із Сакською міською радою Автономної Республіки Крим строком на 4 роки.

12 жовтня 2006 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5. було укладено купівлі-продажу, відповідно до умов якого ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_5 придбав літній будиночок АДРЕСА_1, загальною площею 65,0 кв.м. Договір зареєстрований у реєстрі за № 2551, посвідчений приватним нотаріусом Сакського міського нотаріального округу Автономної Республіки Крим ОСОБА_7 та 11 грудня 2006 року зареєстрований у Євпаторійському МБТІ.

Також судами встановлено, що протягом 2006-2007 років ОСОБА_5 здійснив реконструкцію спірного будиночку зі збільшенням його загальної площі з 65,0 кв.м. до 122,8 кв.м. та за рішенням Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 27 квітня 2007 року, яке набрало чинності, набув права власності на реконструйований літній будиночок АДРЕСА_1 і провів державну реєстрацію цього права 08 жовтня 2007 року.

09 жовтня 2007 року ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна № 051803, зареєстрованого на Межрегіональній реєстраційній товарній біржі, продав спірний будиночок ОСОБА_6

ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 06 березня 2008 року № 051941, укладеного на Межрегіональній реєстраційній товарній біржі, відчужила вказане майно Професійній спілці з первинним статусом «Євпаторіяжилбуд -2006».

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що літній будиночок є спільною сумісною власністю подружжя та був відчужений чоловіком позивачки за відсутністю необхідних повноважень - згоди дружини ОСОБА_3 на розпорядження цим майном, що відповідно до ч. 3 ст. 65 СК України та ч. 4 ст. 369 ЦК України є підставою для застосування у межах спірних правовідносин ст. 215 ЦК України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що позивачка не була стороною договорів, позовні вимоги про витребування майна не пред'являла, а тому дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу (1618-15) , в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з вимогами Цивільного кодексу України (435-15) особа, яка вважає, що її речові права порушені, має право звернутись до суду як з позовом про визнання відповідної угоди недійсною (статті 215-235), так і з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 330, стаття 338).

Так, звертаючись до суду з позовом ОСОБА_3 просила визнати недійсним договір купівлі-продажу від 12 жовтня 2006 року, укладений між ОСОБА_4 і ОСОБА_5, а також договір купівлі-продажу від 09 жовтня 2007 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, посилаючись на відсутність її письмової згоди на укладення її чоловіком ОСОБА_4 договору щодо розпорядження спільним майном подружжя.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 CK України та ч. 4 ст. 65 СК Кодексу якщо один із подружжя уклав договір і я інтересах сім'ї, то гроші, одержані за цим договором, є об'єктом спільної сумісна власності подружжя. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язок для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використовується в інтересах сім'ї.

Разом із тим, у випадку відчуження одним з подружжя спільного майна проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби, таке майно або його вартість враховується при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя (абзац 2 пункту 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 (v0011700-07) «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»).

Крім того, з урахуванням положень ст. 60 СК України, у разі укладення договору щодо відчуження спільного майна подружжя без згоди одного з них, останній не вправі вимагати визнання такого договору недійсним у повному обсязі.

Апеляційний суд вірно виходив з того, що позов про визнання недійсними відплатних договорів пред'явлено особою, яка не була стороною жодного з договорів, але вважала себе власником майна, укладеного особою, яка, на її думку, не мала права відчужувати вказане у договорі майно.

У такому разі це майно не може бути передане власнику у порядку застосування загальних наслідків, передбачених ст. 216 ЦК України, оскільки позивач не була стороною оспорюваного договору. Майно може бути повернуто за позовом власника про витребування майна на підставі ст. ст. 387, 388 ЦК України, якщо позивач надасть докази, що підтверджують наявність обставин, зазначених цими статтями, тому що вони встановлюють спеціальні правила для захисту такого права. Це випливає з того, що оскільки добросовісне набуття відповідно до ст. 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно набувається не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати, то наслідком правочину, вчиненим з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння, якщо для цього є передбачені законом підстави.

У п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 (v0009700-09) «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України, оскільки відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вірно визначився з характером спірних правовідносин і дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 12 жовтня 2006 року та від 09 жовтня 2007 року.

Судом апеляційної інстанції дотримано вимоги цивільного процесуального закону, всебічно, повно й об'єктивно з'ясовані обставини справи та надана їм належна правова оцінка.

Наведені в скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

З урахуванням вказаних норм, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги та вважає, що судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційних скарг про неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права безпідставні.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 21 березня 2012 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.