Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Євтушенко О.І., суддів: Євграфової Є.П., Завгородньої І.М.,Іваненко Ю.Г., Ситнік О.М.,-розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання недійсним договору дарування за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області від 15 травня 2012 року,

У липні 2011 року ОСОБА_6 звернулася до суду в порядку ст.ст. 16, 203, 215, 216, 229 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) з позовом до ОСОБА_7 про визнання недійсним договору дарування, згідно з яким вона подарувала своїй онуці Ѕ частину будинку з усіма господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, як укладеного внаслідок помилки, оскільки на момент його укладення вона не усвідомлювала правової природи правочину, перебувала у похилому віці, договір не відповідав її внутрішній волі, так як вона вважала, що укладає договір довічного утримання.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 7 березня 2012 року позов задоволено. Постановлено визнати договір дарування від 14 березня 2009 року в частині дарування Ѕ частини житлового будинку з усіма господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, недійсним та застосувати наслідки недійсності правочину шляхом повернення ОСОБА_6 майна, отриманого ОСОБА_7 за договором дарування від 14 березня 2009 року.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області від 15 травня 2012 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що на момент укладення спірного договору позивачка не усвідомлювала правову природу договору і помилялася, зокрема, щодо переходу права власності на будинок до відповідача, а також волевиявлення позивачки на безоплатне відчуження частини будинку за свого життя не відповідало її внутрішній волі та правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків.

Скасовуючи рішення місцевого суду й ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що оспорюваний позивачем договір укладений у встановленій законом формі і сторони досягли згоди по всіх істотних умовах договору.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.

Згідно зі ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в постанові від 28 квітня 1978 року № 3 (v0003700-78) «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги до правочинів. Зокрема, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати внутрішній волі, а правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Їх невиконання є підставою для визнання правочинів недійсними.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216 ЦК України).

Відповідно до ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Судом установлено, що звертаючись із вимогами про визнання договору дарування недійсним, позивачка зазначала, що при його укладенні помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, фактичного змісту та наслідків укладення договору дарування, оскільки вважала, що відповідачка буде довічно її доглядати й утримувати. Крім того, укладення договору потягло настання для ОСОБА_6 невигідних та несподіваних наслідків, оскільки відносини між нею і ОСОБА_7 не склалися, остання почала виганяти її з будинку і фактично позивачка залишилася без житла.

Згідно ст. 212 ЦПК України суд оцінюю докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Дані обставини досліджені судом першої інстанції та їм надана відповідна оцінка.

Таким чином висновок апеляційного суду про відсутність підстав для визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом помилки, є передчасним і суперечить матеріалам справи та встановленим у ході її розгляду фактичним обставинам.

Отже, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, дослідивши надані сторонами докази, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а апеляційний суд, перевіряючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, у порушення вимог чинного процесуального та матеріального законодавства України дійшов помилкового висновку про необхідність скасування законного й обґрунтованого судового рішення та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України, із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області від 15 травня 2012 року скасувати, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 7 березня 2012 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.