Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О.

суддів: Дербенцевої Т.П., Карпенко С.О.,

Мостової Г.І., Наумчука М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до виконавчого комітету Ленінської районної у м. Дніпропетровську ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, гаражний кооператив "Комунар", комунальне підприємство "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради, про визнання права власності на гараж за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 січня 2012 року,

У січні 2011 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що рішенням виконавчого комітету Ленінської районної у м. Дніпропетровську ради від 9 січня 1987 року № 17/4 її чоловікові ОСОБА_4, який ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, надано дозвіл на будівництво гаража НОМЕР_1 у гаражному кооперативі "Комунар". Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної у м. Дніпропетровську ради від 17 квітня 1998 року № 142/6 спірний гараж переоформлено на позивача. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 3 червня 1998 року Другою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою, ОСОБА_3 є спадкоємцем майна ОСОБА_4 Рішенням реєстратора від 23 липня 2010 року позивачеві відмовлено у реєстрації права власності на гараж та рекомендовано вирішити питання про визнання права власності шляхом звернення до суду.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 січня 2012 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 січня 2012 року і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального права і додержання норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_4, користуючись спірним гаражем, за життя не ввів його до експлуатації і не набув права власності на цей гараж.

Проте у повній мірі з такими висновками судів погодитись не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що рішенням виконкому Дніпропетровської міської ради народних депутатів № 77 (3275) від 9 лютого 1983 року відділу комунального господарства Ленінського району м. Дніпропетровська відведено земельну ділянку площею 1,3 га по пров. Червоноармійському для перенесення гаражів.

Рішенням виконкому Ленінської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська № 575/1 від 14 жовтня 1983 року затверджено гаражно-будівельний кооператив по пров. Червоноармійському та надано останньому найменування «Комунар».

Гаражний кооператив «Комунар» діє на підставі Статуту, затвердженого виконкомом Ленінської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська 15 липня 1984 року.

Рішенням виконкому Ленінської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська № 17/4 від 9 січня 1987 року ОСОБА_4, члену гаражного кооперативу "Комунар", дозволено будівництво гаража, який останнім побудовано у 1987 року за власні кошти у встановлені строки.

26 січня 1962 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_3 укладено шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4, єдиним спадкоємцем якого є ОСОБА_3, що підтверджено свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим 3 червня 1998 року Другою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою.

Судами встановлено, що позивач у встановленому порядку стала членом гаражного кооперативу "Комунар" і рішенням виконкому Ленінської районної у м. Дніпропетровську ради № 142/6 від 17 квітня 1998 року гараж у гаражному кооперативі «Комунар» переоформлено на ОСОБА_3; пайовий внесок за гараж повністю внесений.

На замовлення позивача 30 червня 2010 року комунальним підприємством «Дніпропетровське міжміське бюро технічно інвентаризації» виготовлено технічний паспорт на вказаний гараж.

Відповідно п. 3 Постанови Верховної Ради Української РСР «Про введення в дію Закону Української РСР «Про власність» від 26 березня 1991 року (885-12) , положення статті 15 Закону Української РСР "Про власність" застосовуються до правовідносин, що виникли як до, так і після 15 квітня 1991 року.

Згідно зі ст. 15 Закону України «Про власність» член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

За змістом ст. 12 Закону України «Про власність», який був чинним на час внесення паю у гаражному кооперативі, основою створення власності є праця громадян та громадянин набуває право власності на майно з підстав, не заборонених законом, або отримане внаслідок успадкування або здійснення інших угод.

Відповідно до ст. 49 Закону України «Про власність» володіння майном вважається правомірним, якщо інше не було встановлено судом, арбітражним судом, третейським судом.

Виходячи з роз'яснень, викладених у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 року № 5 (v0005700-91) «Про практику розгляду судами цивільних справ, пов'язаних із діяльністю гаражно-будівельних кооперативів», у справах про право на пай і на гараж судам належить виходити з того, що член гаражно-будівельного кооперативу, який повністю вніс свій пай за гараж, наданий йому в користування, набуває право власності на це майно і вправі розпоряджатись ним на свій розсуд - продавати, заповідати, здавати в оренду, обміняти, вчиняти відносно нього інші угоди, що не заборонені законом.

У роз'ясненнях, викладених у п. 11 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 червня 1983 року № 4 (v0004700-83) «Про практику розгляду судами України справ про спадкування», чинної на момент смерті спадкодавця, зазначено, що у випадках смерті до 1 липня 1990 року члена житлово-будівельного, дачно-будівельного або гаражно-будівельного кооперативу, члена садівницького товариства спадщина відкривається не на квартиру, дачу, гараж, садовий будиночок, насадження, а на пай спадкодавця та інші суми, які підлягають поверненню у таких випадках. Що стосується зазначених осіб, які померли після 1 липня 1990 року, то таким же чином відкривається спадщина, якщо до дня смерті не були внесені повністю пайові внески, а якщо на цей час спадкодавцем був повністю внесений пайовий внесок - спадщина відкривається відповідно на квартиру, дачу, гараж, садовий будиночок, інші будівлі і насадження.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, у порушення зазначених норм матеріального права та ч. 3 ст. 213 ЦПК України, не з'ясував, чи внесено повністю ОСОБА_4 пайовий внесок за гараж, чи потребувало будівництво гаражу прийняття його до експлуатації та реєстрації такого майна в будь-яких державних органах, отже не встановив, чи виникло у останнього на час смерті право власності на гараж з огляду на вищенаведені норми закону.

Наведене свідчить про те, що суд першої інстанції, не встановивши характер спірних правовідносин на час їх виникнення з точки зору законності будівництва гаражу та набуття права власності на майно членом гаражно-будівельного кооперативу, не визначившись із правовідносинами, що виникають зі спадкування такого майна та не надавши їм належної правової оцінки, дійшов передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Суд апеляційної інстанції на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки допущені судами порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення, судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 338, 342, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 січня 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.