Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О., суддів: Коротун В.М., Штелик С.П.,-розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про знесення самочинно збудованої побутової споруди, усунення перешкод у встановленні забору та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області від 2 липня 2012 року,

У жовтні 2010 року ОСОБА_4 звернулась до суду з зазначеним позовом.

В обґрунтування позову зазначила, що їй на праві власності належить домоволодіння, яке розташоване на земельній ділянці площею 454 кв.м., за адресою: будинок АДРЕСА_1 На сусідній земельній ділянці знаходиться домоволодіння № 19, яке належить ОСОБА_5

Починаючи з 1953 року на межі земельних ділянок був розташований паркан.

Оскільки відповідачем самовільно, без належного дозволу збудовану прибудову до його будинку, яка частково розташована на її земельній ділянці, просила зобов'язати відповідача знести самовільно збудовану прибудову до будинку, яка частково розташована на її земельній ділянці та зобов'язати відповідача не чинити перешкод у будівництві паркану.

Також, ОСОБА_4 просила стягнути з ОСОБА_5 на її користь 5000 гривень у відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Краснолуцького міського суду Луганської області від 6 грудня 2011 року позов задоволено частково.

Зобов'язано ОСОБА_5 знести самочинно збудовану побутову споруду, збудовану на спільній межі домобудівництв.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 1 000 гривень у відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Луганської області від 2 липня 2012 року, рішення Краснолуцького міського суду Луганської області від 6 грудня 2011 року, в частині знесення самочинно збудованої побутової споруди та стягненні моральної шкоди скасовано та постановлено нове рішення, яким у задоволені позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_4 не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

З технічного паспорту на житловий будинок АДРЕСА_2 вбачається, що спірна прибудова загальною площею 28,3 кв.м. була побудована у 1936 році (а.с. 149-150).

У 1997 році ОСОБА_5, зазначена прибудова самовільно, не порушуючи фундаменту, була перебудована та зменшена у розмірі (а.с. 146-147).

З акту обстеження земельних ділянок відносно межі суміжного землекористування від 14 червня 2010 року вбачається, що зазначеною спірною прибудовою ОСОБА_5 порушуються визначені межі, а саме: зі сходу на 7 см., з заходу на 12 см., у бік земельної ділянки ОСОБА_4 (а.с.116).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Згідно із ч. 7 ст. 376 ЦК України у разі істотного відхилення проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Розглядаючи позов про знесення самочинного будівництва або перебудову на підставі ч. 7 ст. 376 ЦК України, суд має встановити, чи було видано особі, яка здійснила самочинне будівництво, припис про усунення порушень, чи можлива перебудова та чи відмовляється особа, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови.

Відмовою забудовника від перебудови слід вважати, як його заяву про це, так і його дії чи бездіяльність щодо цього, вчинені до або після ухвалення рішення суду про зобов'язання здійснити перебудову.

З аналізу норм чинного законодавства вбачається, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Таким чином, висновки апеляційного суду про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 є обґрунтованими, оскільки спірна споруда побудована ще у 30-х роках та протягом всього часу не чинила перешкод у користуванні земельною ділянкою, встановлені порушення межі земельної ділянки є незначними.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду не спростовують.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області від 2 липня 2012 року, залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.