Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О.,

суддів: Ізмайлової Т.Л., Мартинюка В.І.,

Мостової Г.І., Наумчука М.І.,

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_3, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 до ОСОБА_5, акціонерного товариства «PAREX BANKA» про визнання договору поруки недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду м. Києва від 6 липня 2012 року,

У листопаді 2011 року ОСОБА_3, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4, звернулась до суду з указаним позовом. Зазначала, що 23 серпня 2007 року між АТ «PAREX BANKA» та ОСОБА_5 було укладено договір поруки №2.1.16.4-07/22-GS9 у забезпечення виконання зобов'язань компанії Lindmax LLP. Вважала указаний договір поруки недійсним, він був спрямований на обмеження її законних прав, оскільки при відповідальності поручителя кредитором стягнення може бути звернене на спільне майно подружжя, а також прав неповнолітньої дитини і не відповідав вимогам чинного законодавства. Він укладений без дозволу органів опіки та піклування. Посилаючись на наведене просила суд задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27 лютого 2012 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4, відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 6 липня 2012 року рішення суду першої інстанції змінено в частині правового обґрунтування висновків суду.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив із того, що оспорюваний договір поруки від 23 серпня 2007 року не містить істотних умов договору, які необхідні для договорів даного виду, є неукладеним, що виключає можливість визнання даного договору недійсним.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині правого обґрунтування висновків суду, апеляційний суд, виходив із того, що укладений договір поруки відповідає вимогам законодавства Латвійської Республіки, а районний суд неправильно застосував норму матеріального права, визнаючи договір неукладеним.

Проте повністю з такими висновками погодитися не можна.

Судами встановлено, що 23 серпня 2007 року між АТ «Parex banka» та компанією Lindmax LLP укладено договір кредитної лінії. На забезпечення виконання цього договору ОСОБА_5 видав поруку, відповідно до умов якої він зобов'язався нести перед акціонерним товариством «PAREX BANKA» відповідальність за виконання його умов.

ОСОБА_3, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6, звертаючись до суду з позовом, підставою для визнання договору поруки недійсним зазначала про те, що перебуваючи у шлюбі із відповідачем не давала згоди на його укладення та на час укладення спірного договору в квартирі проживала та була прописана неповнолітня дочка ОСОБА_6 квартира є її спільним майном із ОСОБА_5, тому відповідач не мав право укладати зазначений договір.

Згідно із ст. 553 ЦК України, поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором своїм особистим майном за порушення зобов'язання боржником.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що порука є угодою щодо прийняття особою на себе обов'язку поручителя перед кредитором за виконання боржником свого зобов'язання та нести відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язання боржником шляхом відшкодування в грошовій формі того, що не було виконане боржником.

Таким чином, порука є способом забезпечення виконання зобов'язання (як правило грошового), а не угодою щодо розпорядження майном, належним поручителю, договір поруки не створює обов'язків для будь-яких інших осіб, крім сторін за договором.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України в порядку, встановленому цим Кодексом (1618-15) , до суду може звернутися кожна особа за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Отже, при перевірці законності оспорюваного правочину з'ясуванню в першу чергу підлягає питання про те, чи порушені таким правочином права особи, яка звернулась із позовом.

При вирішенні спору зазначені обставини не з'ясовані.

Без вирішення цього питання висновок щодо відповідності оспорюваного правочину нормам матеріального права і його законності є передчасним.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212- 215 ЦПК України зазначених обставин не врахував, не визначився з колом обставин, що підлягали встановленню.

Допущені цим судом при розгляді справи порушення норм процесуального права (ст. 10 ЦПК України) унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для її правильного вирішення, тому ухвалене ним рішення не може вважатись законним і обґрунтованим та в силу ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню, з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 6 липня 2012 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до цього суду.

Ухвала оскарженню не підлягає.