Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О.,

суддів: Ізмайлової Т.Л., Мартинюка В.І.,

Мостової Г.І., Наумчука М.І.,

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про розподіл житлового будинку в натурі, визначення порядку користування земельною ділянкою, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2012 року,

У листопаді 2005 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись до суду з указаним позовом. Зазначали, що вони та відповідач є спадкоємцями майна, до складу якого входить домоволодіння АДРЕСА_1 що належало їх матері. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину, частка кожного із сторін складається з 1/3 частини спадкового майна. Однак, відповідач перешкоджає їм у користуванні належним майном, тому, посилаючись на наведене, просили суд задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2011 року позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено. Проведено розподіл житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 між ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за першим варіантом висновку судової будівельно-технічної експертизи № 1480 від 20 квітня 2007 року. Вирішено питання про стягнення судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у позові, виходив із того, що рішення ухвалено з порушенням норм Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , оскільки судом не встановлені фактичні обставини справи, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до положень ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

В порушення зазначених вимог апеляційний суд маючи повноваження для встановлення обставин справи та дослідження доказів, не виконав обов'язків покладених на нього цивільним процесуальним законодавством, обмежився лише вказівкою на допущені судом першої інстанції порушення і не усунув їх.

Відповідно до ст. 152 ЖК України переобладнання та перепланування жилого будинку, що належить громадянину на праві приватної власності, проводиться з дозволу виконавчого комітету місцевої ради народних депутатів.

Обраний судом першої інстанції варіант розподілу житлового будинку в натурі передбачає певні переобладнання та закладання дверних отворів між кімнатами будинку, тощо. Для здійснення таких переобладнань і перепланувань в будинку необхідний дозвіл виконавчого комітету місцевої ради народних депутатів.

Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та не з'ясував чи є дозвіл виконавчого комітету на проведення таких переобладнань і перепланувань у будинку, провести які рішенням суду зобов'язано сторін.

З'ясування цих обставин має значення для правильного вирішення справи та виконання ухваленого рішення.

Сторонами у справі є ОСОБА_3 ОСОБА_5, а у виданих свідоцтвах про право на спадщину за законом, зазначено, що спадкоємцями майна ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року, є ОСОБА_5, ОСОБА_8, тобто в них вказані прізвища не сторін, належність останнім вказаних правоустановлючих документів не встановлена, зазначені суперечності не усунені.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Відповідно до вимог ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Орлівщинської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області ОСОБА_5 виділено земельну ділянку по АДРЕСА_1 в розмірі 0,25 га для обслуговування житлового будинку та господарських споруд.

Дані про скасування зазначеного рішення в матеріалах справи відсутні. Враховуючи те, що земельна ділянка знаходиться в користуванні іншої особи, без скасування цього рішення встановлювати порядок користування нею між іншими особами неможливо.

Суд першої інстанції на порушення ст. ст. 212- 214 ЦПК України на зазначені осбатвини уваги не звернув; доводів сторін належним чином не перевірив; не встановив кому належить земельна ділянка при домоволодінні і на яких правових підставах.

Допущені судами при розгляді справи порушення норм процесуального права (ст. 10 ЦПК України) унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для її правильного вирішення, тому рішення судів першої та апеляційної інстанції не можуть вважатись законними і обґрунтованими та в силу ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2011 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2012 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.