Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого Олійник А.С.,

суддів: Гончара В.П., Карпенко С.О.,

Дербенцевої Т.П., Нагорняка В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк», треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4, ОСОБА_5, Інгулецький відділ державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2012 року,

У жовтні 2011 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» (далі - ПАТ «Кредитпромбанк») про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Позивач посилався на те, що 17 грудня 2007 року між ним та ПАТ «Кредитпромбанк» був укладений кредитний договір № 34/20/07-Склн, згідно з яким банк надав ОСОБА_3 кредит у сумі 50 000,00 грн строком до 16 грудня 2022 року зі сплатою 13,6 % річних. Із метою забезпечення виконання кредитного зобов'язання, 17 грудня 2007 року між сторонами був укладений договір іпотеки № 34/20-101/07 НВсклн, за умовами якого позивач та ОСОБА_5 передали в іпотеку квартиру АДРЕСА_1. В зв'язку з тим, що у позивача утворилась заборгованість за кредитним договором, банк звернувся до нотаріуса про вчинення виконавчого напису.

03 березня 2010 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 був вчинений виконавчий напис № 323 про звернення стягнення на зазначену квартиру. Вважаючи, що вказаний виконавчий напис вчинено із порушенням вимог чинного законодавства, позивач просив суд визнати його таким, що не підлягає виконанню.

Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 січня 2012 року позов задоволено. Визнано виконавчий напис за № 323 від 03 березня 2010 року, вчинений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4, таким, що не підлягає виконанню. Скасовано ухвалу Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31 жовтня 2011 року про забезпечення позову щодо заборони Інгулецькому відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції вчиняти будь-які дії з відчуження і реалізації АДРЕСА_1, згідно з виконавчим написом, вчиненим 03 березня 2010 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4, та зареєстрованим у реєстрі за № 323. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2012 року апеляційну скаргу ПАТ «Кредитпромбанк» задоволено частково, рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 січня 2012 року в частині визнання виконавчого напису за № 323 від 03 березня 2010 року, вчиненого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4, таким, що не підлягає виконанню, та стягнення судових витрат скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. В іншій частині рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення апеляційного суду не відповідає вказаним вимогам.

Судами встановлено, що 17 грудня 2007 року між ОСОБА_3 та ПАТ «Кредитпромбанк» був укладений кредитний договір № 34/20/07-Склн, згідно з яким банк надав ОСОБА_3 кредит у сумі 50 000,00 грн строком до 16 грудня 2022 року зі сплатою 13,6 % річних.

Із метою забезпечення виконання кредитного зобов'язання, 17 грудня 2007 року між сторонами укладено договір іпотеки № 34/20-101/07 НВсклн, за умовами якого ОСОБА_3 та ОСОБА_5 передали в іпотеку АДРЕСА_1.

28 січня 2010 року ОСОБА_3 та ОСОБА_5 була вручена письмова вимога ПАТ «Кредитпромбанк» про необхідність погашення заборгованості за забезпеченим кредитним договором на суму 54 369,30 грн.

03 березня 2010 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 було вчинено виконавчий напис №323 про звернення стягнення на майно - АДРЕСА_1 у рахунок задоволення вимог кредитора на суму 53 893,29 грн.

Задовольняючи позовні вимоги та визнаючи виконавчий напис нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, суд першої інстанції керувався тим, що сукупна вартість заборгованості за кредитом, яка зазначена у вимозі про необхідність її погашення та, що в оспорюваному виконавчому написі, є відмінними, що не відповідає вимогам закону. ПАТ «Кредитпромбанк» не надав нотаріусу всіх необхідних для вчинення виконавчого напису документів, передбачених статтями 87, 88 Закону України «Про нотаріат», а сам виконавчий напис вчинено з порушенням Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, а також нотаріус не взяв до уваги відсутність первинної бухгалтерської документації, оформленої згідно з вимогами ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що виконавчий напис вчинений із дотриманням вимог закону, на момент його вчинення спору між сторонами щодо суми заборгованості не існувало.

Проте з таким висновком погодитись не можна.

Згідно зі ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно із ч. 2 п. 283 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5 (z0283-04) (далі - Інструкція), вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту одержання боржником письмової вимоги про усунення порушень.

Відповідно до ч. 1 п. 284 Інструкції (z0283-04) нотаріус вчиняє виконавчий напис якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.

Заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України (ч. 2 п. 284 Інструкції (z0283-04) ).

Відповідно до п. 1 Переліку документів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (1172-99-п) , за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди, що передбачає сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

Звертаючись до суду з указаним позовом, позивач зазначав, що виконавчий напис не відповідає вимогам Закону України «Про нотаріат» (3425-12) та Інструкції про вчинення нотаріальних дій, оскільки банк подав нотаріусу документи про вчинення виконавчого напису із зазначенням суми заборгованості, яка не є безспірною.

Апеляційний суд, вирішуючи спір, на порушення статей 214, 303, 316 ЦПК України не перевірив належним чином доводи позивача та не дав оцінки, з огляду на вимоги ст. 88 Закону України «Про нотаріат» та п. 1 Переліку документів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (1172-99-п) тому, що виконавчий напис вчиняється лише при подачі документів, що підтверджують безспірність заборгованості боржника.

Так, у матеріалах справи є повідомлення подане банком позивачу про суму заборгованості та заява і розрахунок, подані банком нотаріусу для вчинення виконавчого напису. ПАТ «Кредитпромбанк» повідомив позивача про непогашений останнім кредит, зазначивши, що: строкова заборгованість за кредитом - 43 055,50 грн, прострочена заборгованість за кредитом - 3 888,92 грн, прострочена заборгованість за процентами - 4 651,21 грн, штраф - 1 500 грн, пеня - 1 273,67 грн, а всього - 54 369,30 грн. При цьому, нотаріусу банк направив заяву про вчинення виконавчого напису із розрахунком заборгованості, зазначивши, що: заборгованість за кредитом - 46 944,42 грн, заборгованість за процентами - 5 548,24 грн, пеня за простроченою заборгованістю за кредитом - 684,15 грн, пеня за простроченою заборгованістю за процентами - 716,48 грн, а всього - 53 893,29 грн.

У порушення ст. 315 ЦПК України судом апеляційної інстанції не наведено мотивів, з яких відхилено вказані доводи.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.