1319/3636/12 Про визнання недійсним біржової угоди купівлі-продажу транспортного засобу, скасування державної реєстрації права власності на транспортний засіб - 29.11.2012 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на заочне рішення Сихівського районного суду м. Львова від 10 вересня 2012 року у цивільну справі за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерно-комерційного банку «Львів» до ОСОБА_6, ОСОБА_5 про визнання недійсним правочину, скасування державної реєстрації права власності на транспортний засіб,-

Оскаржуваним рішенням позов Публічного акціонерного товариства Акціонерно-комерційного банку «Львів» до ОСОБА_6, ОСОБА_5 про визнання недійсним правочину, скасування державної реєстрації права власності на транспортний засіб -задоволено частково.

Визнано недійсною біржову угоду ЛВК № 09051428 від 14.05.2009 року, укладену між ОСОБА_6, ОСОБА_5, відповідно до якої ОСОБА_6 продав ОСОБА_5 автомобіль марки ACURA MDX, 2008 року випуску, чорного кольору, тип ТЗ - легковий універсал - В, шасі № НОМЕР_2, д.н. НОМЕР_1.

Скасовано державну реєстрацію в органах ДАІ автомобіля марки ACURA MDX, 2008 року випуску, чорного кольору, тип ТЗ - легковий універсал - В, шасі № НОМЕР_2, д.н. НОМЕР_1.

Знято з реєстраційного обліку у МРЕВ УДАІ у Львівській області автомобіль марки ACURA MDX, 2008 року випуску, чорного кольору, тип ТЗ - легковий універсал - В, шасі № НОМЕР_2, д.н. НОМЕР_1.

Скасовано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії ВСС № НОМЕР_3 від 14.05.2009 року, видане ОСОБА_5.

Зобов'язано ОСОБА_5 передати Публічному акціонерному товариству Акціонерно-комерційному банку «Львів» автомобіль марки ACURA MDX, 2008 року випуску, чорного кольору, тип ТЗ - легковий універсал - В, шасі № НОМЕР_2, д.н. НОМЕР_1 з метою подальшого звернення стягнення на нього, як на предмет застави.

В іншій частині позову - відмовлено.

Рішення суду оскаржено ОСОБА_5.

В апеляційній скарзі посилається на те, щопозов про визнання недійсним відплатного договору купівлі-продажу майна (біржової угоди) пред'явлено особою, що не була стороною договору, тобто ПАТ АКБ «Львів». У такому разі автомобіль не може бути переданий ПАТ АКБ «Львів»в порядку застосування загальних наслідків, передбачених ст. 216 ЦК України.

Відповідно до вимог ст. 10 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» та ст. 388 ЦК України право витребувати майно у добросовісного набувача, надане власнику майна, яким ПАТ АКБ «Львів» не є. Частиною 3 ст. 10 цього Закону передбачено право обтяжувача майна, яким є Банк «Львів», якщо його права порушені внаслідок дій боржника (відчуження майна без згоди заставодержателя), має право на відшкодування завданих збитків. Законом не передбачено право заставодержателя (обтяжувана майна) вимагати визнання договору купівлі-продажу заставленого майна недійсним.

Позивач обрав неправильний спосіб захисту, оскільки відповідно до вищевказаної норми повинен був звертатись до боржника про відшкодування завданих збитків.

Просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_3 на підтримання апеляційної скарги, заперечення ОСОБА_4, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги та пред'явлених позовних вимог законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції лише в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Статтями 10, 60 ЦПК України, встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін і, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

З обставин справи вбачається те, що17.10.2008 року між ВАТ АКБ «Львів», правонаступником якого є ПАТ АКБ «Львів», та ОСОБА_8 було укладено кредитний договір № 2008/1/50, за умовами якого позивач надав останньому кредит в сумі 260 000,00 грн.

З метою забезпечення виконання зобов'язань боржника за кредитним договором, 17.10.2008 року між позивачем та ОСОБА_6 було укладено договір застави, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрований в реєстрі за № 11429.

Відповідно до умов вказаного договору застави, ОСОБА_6, як заставодавцем - майновим поручителем, було надано в заставу позивачу автомобіль марки ACURA MDX, 2008 року випуску, чорного кольору, тип ТЗ - легковий універсал - В, шасі № НОМЕР_2, д.н. НОМЕР_1 (надалі -предмет застави), який належав йому на праві власності на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії ВСС № НОМЕР_4, виданого Львівським МРЕВ ДАІ України 30.09.2008 року.

11.12.2008 року предмет застави був обтяжений позивачем в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, що підтверджується витягом від 19.03.2012 року № 35300854.

Відповідно до листа Львівського ВРЕР ДАІ від 16.03.2011 року № 2401 автомобіль марки ACURA MDX, 2008 року випуску, чорного кольору, тип ТЗ легковий універсал-B, шасі № НОМЕР_2 зареєстрований за ОСОБА_5 на підставі біржової угоди ЛВК № 09051428 від 14.05.2009 року.

За положеннями частин 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3,5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тобто вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про те, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про заставу» та ст. 586 ЦК України заставодавець може відчужувати заставлене майно, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до п. 4.1.4 договору застави, відповідач ОСОБА_6 зобов'язувався не відчужувати предмет застави у будь-який спосіб та обтяжувати його зобов'язаннями з боку третіх осіб (зокрема, не передавати його в оренду, не передавати в наступну заставу тощо), не видавати довіреності на користування та/або розпорядження предметом застави без отримання попередньої письмової згоди на це від позивача.

Відповідно до положень ст.ст. 10, 14 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388 Цивільного кодексу України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна.

Враховуючи наведене ОСОБА_5 не є добросовісним набувачем предмету застави в розумінні ст. 388 Цивільного кодексу України, що спростовує доводи апеляційної скарги.

Наведене свідчить про те, що укладення оскаржуваного правочину без згоди заставодержателя суперечить положенням Закону України «Про заставу» (2654-12) , Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (1255-15) та змісту договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно зі ст.ст. 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Саме такою заінтересованою особою є позивач, адже право застави як спосіб забезпечення виконання зобов'язань передбачає, зокрема, можливість набуття предмету застави у власність, його продаж від імені заставодавця або звернення стягнення в порядку, встановленому законодавством.

Статтею 20 Закону України «Про заставу» та статтею 572 ЦК України встановлено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Зазначене також спростовує доводи апеляційної скарги.

Колегія суддів окремо наголошує на тому, що відповідно до ст. 9 Закону України «Про заставу» законом чи договором передбачається перебування заставленого майна у володінні заставодавця, заставодержателя або третьої особи.Відповідно до п. 3.1.2договору застави, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрований в реєстрі за № 11429 у випадку невжиття (неможливості вжиття) Заставодавцем заходів по збереженню предмета застави, Заставодержатель (позивач) має право самостійно вживати такі заходи з компенсацією понесених витрат.

Враховуючи наведене, та обставини справи, позивач має право вимагати передачу йому предмета застави,з метою подальшого звернення стягнення на нього, як на предмет застави.

При цьому така передача передбачає виключно фактичне володіння предметом застави, а не визнання права власності за позивачем на нього, адже визнання права власності за заставодержателем є одним зі способів звернення стягнення на предмет застави.

Саме про таке застосування судом положень ст. ст. 203, 215 ЦК України, ч. 2 ст. 17 Закону України «Про заставу», ст. ст. 9, 10 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» зазначено в постанові ВС України від 6 червня 2012 року по заяві публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 вересня 2011 року у справі за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до приватного підприємства «Компанія «Чернігівпромінвест» (далі - ПП «Компанія «Чернігівпромінвест»), ОСОБА_20 про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про те, що позовні вимоги в частині визнання оскаржуваного правочину недійсним, скасування державної реєстрації спірного автомобіля в органах ДАІ та зняття його з реєстраційного обліку, скасування свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та повернення автомобіля обґрунтовані, законні та підлягають задоволенню.

Доводи апелянта не спростовують висновків суду, такі не ґрунтуються на законі спростовуються вищенаведеним.

Отже, висновки суду відповідають обставинам справи, суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстав для скасування його рішення немає.

Рішення суду в частині відмови в задоволенні позову сторони не оскаржують, а відтак в цій частині рішення суду не є предметом апеляційного розгляду.

Керуючись ч.1 п. 1 ст. 307, ст. 308, ч.1 п.1 ст. 314, ст. 315, ст. 317 ЦПК України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Сихівського районного суду міста Львова від 10 вересня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.