Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого: Кузнєцова В.О.,

суддів: Ізмайлової Т.Л.,

Мостової Г.І.,

Наумчука М.І.,

Остапчука Д.О.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Карат» до ОСОБА_4, третя особа: відділ державної виконавчої служби Оріхівського районного управління юстиції у Запорізькій області, про стягнення грошових коштів, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 29 грудня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 13 березня 2012 року,

ТОВ «Карат» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 13 листопада 2009 року, відповідно до платіжної вимоги № 289, з банківського рахунку № 26004220481095 в Запорізькому регіональному управлінні КБ «ПриватБанк» було примусово стягнуто за вимогою третьої особи та перераховано на його банківський рахунок в УДК Запорізької області грошові кошти у загальній сумі 49 530 грн. Стягнення виконувалось на підставі виконавчого листа Оріхівського районного суду Запорізької області за № 2-2387 від 16 жовтня 2005 року. Проте, 2 серпня 2010 року апеляційним судом Запорізької області була прийнята ухвала, згідно якої заяву ОСОБА_4 про відновлення виконавчого провадження залишено без задоволення. Таким чином, позивач вважав, що відпала підстава, згідно якої відповідач набув грошові кошти.

Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 29 грудня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 13 березня 2012 року, позовні вимоги ТОВ «Карат» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ТОВ «Карат» грошові кошти в сумі 41 762 грн. Вирішено питання про стягнення судового збору.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 порушує питання про скасування оскаржуваних рішень суду, із ухваленням нового рішення, яким в задоволенні позову відмовити, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 6 жовтня 2005 року по цивільній справі за № 2-2387-05 за позовом ОСОБА_4 до ТОВ «Карат» про повернення боргу, Оріхівським районним судом Запорізької області ухвалено рішення, згідно якого з боржника на користь ОСОБА_4 стягнуто 45 000 грн. заборгованості та 450 грн. державного мита.

2 листопада 2005 року ОСОБА_4 звернулася з відповідною заявою до ВДВС Оріхівського РУЮ про стягнення в примусовому порядку з боржника - ТОВ «Карат» - суми боргу.

ВДВС Оріхівського РУЮ було відкрито провадження, на виконання вимог п. 8 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження по стягненню боргу з ТОВ «Карат» було зупинено в травні 2007 року.

Листом від 14 травня 2009 року за вихідним № 5667 ВДВС Оріхівського РУЮ стягувача було повідомлено про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 7 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» та повідомлено, що виконавчий лист направлено ліквідатору боржника - Забродіну О.М.

8 жовтня 2009 року ухвалою господарського суду Запорізької області винесено ухвалу про припинення провадження у справі про банкрутство ТОВ «Карат», боржника визнано вільним від боргів.

Ухвалою Оріхівського районного суду Запорізької області від 23 жовтня 2009 року відновлено виконавче провадження по виконанню рішення суду від 6 жовтня 2005 року по цивільній справі за № 2-2387-05 про стягнення з ТОВ «Карат» на користь ОСОБА_4 45 000 грн., яке 19 листопада 2009 року у примусовому порядку було виконане ВДВС.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 2 серпня 2010 року ухвалу Оріхівського районного суду Запорізької області від 23 жовтня 2009 року про відновлення виконавчого провадження по виконанню рішення суду від 6 жовтня 2005 року по цивільній справі за № 2-2387-05 було скасовано, заяву ОСОБА_4 про відновлення виконавчого провадження залишено без задоволення.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, посилаючись на вимоги ст. 1212 ЦК України виходив з того, що при невиконанні у добровільному порядку судового рішення воно може бути виконано у примусовому порядку органами ВДВС, якщо підстава набуття майна за таким порядком не відпала.

Внаслідок чого, дійшов висновку, що грошові кошти ОСОБА_4 отримано шляхом виконавчих дій ВДВС по примусовому списанню їх з розрахункового рахунку ТОВ «Карат» на підставі згодом скасованої ухвали суду про відновлення виконавчого провадження, яке було закінчено та не підлягало виконанню.

Однак такі висновки зроблено судами без належного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, належної оцінки наданих ними доказів.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилався на ст. 1212 ЦК України.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Для виникнення зобов'язання з безпідставного набуття або збереження майна необхідна наявність наступних умов: збільшення або збереження майна однією стороною, з одночасним зменшенням його у другої сторони; відсутність правової підстави для набуття майна.

Відсутність правової підстави означає, що набувач повинен збагатитись за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом.

Судами попередніх інстанцій не взято до уваги того, що відповідач набув кошти на підставі рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 6 жовтня 2005 року по цивільній справі за № 2-2387-05 за позовом ОСОБА_4 до ТОВ «Карат» про повернення боргу.

Виконання рішення суду є завершальною стадією цивільного процесу і здійснюється у певній процесуальній формі. За вимогами ст. 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, і виконуються у порядку, передбаченому розділом VI ЦПК України (1618-15) та Законом України «Про виконавче провадження» (606-14) .

Відповідно до ст. 389 ЦК України, гроші, а також цінні папери на пред'явника не можуть бути витребувані від добросовісного набувача.

За таких обставин, в порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України суд належним чином не визначився з характером спірних правовідносин, не взяв до уваги того, що скасування процесуальних документів судів, які були підставою поновлення виконавчого провадження та здійснення виконавчих дій щодо примусового стягнення грошових коштів, були скасовані після завершення виконавчого провадження фактичним його виконанням, не взяв до уваги того, що грошові кошти набуті відповідачем з достатньою правовою підставою - на підставі рішення суду, та дійшов передчасного висновку про задоволення позову.

Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 29 грудня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 13 березня 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.