Колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючого - судді Павліченка С.В., суддів: Куцина М.М., Собослоя Г.Г.,

при секретарі Ердик В.В., розглянувши в судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 28 вересня 2012 року,-

ОСОБА_4 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_5 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування.

Позов обґрунтований тим, що позивачка передала в борг відповідачеві ОСОБА_5 грошові кошти для добудови та проведення інших робіт на належному ОСОБА_5 об'єкті нерухомості.

ОСОБА_5 зобов'язався повернути грошові кошти, а в разі не повернення зобов'язався передати у власність кредитора вказану нерухомість.

При цьому, ОСОБА_5 також зобов'язався не відчужувати вказане майно до погашення боргу.

Відповідач борг не повернув та відчужив майно договором дарування, передавши його іншому відповідачеві, колишній дружині - ОСОБА_3.

Зважаючи на наведене, позивачка просила визнати недійсним договір дарування укладений між відповідачами.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 28 вересня 2012 року визнано недійсним договір дарування від 05 липня 2011 року укладений між "дарувальником" ОСОБА_5 та "обдарованою" ОСОБА_3, посвідчений нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстровано в реєстрі за №202.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та постановлення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що міжОСОБА_4 та ОСОБА_5 був укладений не договір позики, а інший правочин і що оспорюваним правочином (договором дарування) права позивачки не порушені.

Позивачка та представник відповідача ОСОБА_5 проти задоволення апеляційної скарги заперечують, вважають рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим.

Належно повідомленаОСОБА_3 в засідання суду апеляційної інстанції не з'явилась, надіслала заяву в якій просить відкласти розгляд справи на 1 місяць у зв'язку з сімейними обставинами.

Оскільки, в заяві відсутні посилання на обставини які можна було б визнати поважними, колегія суддів відповідно до ст. 305 ЦПК Україїни розглядає справу у відсутності ОСОБА_3.

При розгляді справи в апеляційній інстанції встановлено наступне.

В грудні.2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір відповідно до якого позивач передала відповідачу грошові кошти в сумі 165 тисяч доларів США для добудови, проведення робіт при введенні в експлуатацію, нормального функціонування та пусконалагоджувальних та інших робіт пов'язаних із запуском належного ОСОБА_5 на праві приватної власності комплексу АДРЕСА_1, в замін чого ОСОБА_5 зобов'язався за першою вимогою ОСОБА_4 оформити на її ім'я право власності на 165 квадратних метрів з вказаного комплексу.

Також ОСОБА_5 зобов'язався до повного погашення богу не відчужувати жодних частин та в цілому вказаний об'єкт нерухомості.

На підтвердження даного договору сторони підписали відповідний текст договору від 1 грудня 2010 року і крім того,ОСОБА_5 було передано позивачці нотаріально завірену заяву в якій були викладені додаткові умови договору.

Дані правочини, відповідно до змісту ст. 213 та 637 ЦК України та враховуючи справжню волю особи, які їх вчинили тлумачаться ними як договір позики та забезпечення виконання зобов'язань боржника по договору позики.

Відповідно до ч.2 ст. 546 ЦК України види забезпечення виконання зобов'язань не є вичерпними і можуть бути встановлені сторонами у договорі.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що після укладення договору позики та підписання ОСОБА_5 заяви (а.с.6) вчинення одностороннього правочину в забезпечення виконання зобов'язань по договору позики у ОСОБА_5 виникло зобов'язання перед ОСОБА_4 щодо забезпечення виконання обов'язків за договором позики нерухомим майном, і зобов'язання не відчужувати дане майно до погашення боргу.

У позивачки ж виникли відповідні права: вимагати повернення боргу, в разі його не повернення отримати у власність нерухоме майно.

За змістом ч.1 ст. 214 ЦК України якщо відмовою від одностороннього правочину порушено права іншої особи, ці права підлягають захисту.

Відповідно до змісту ч.2 ст. 626 та ч.1 ст. 629 ЦК України зобов'язання взяті на себе ОСОБА_5 стали обов'язковим для виконання.

Вчинення правочину, який унеможливлює виконання таких зобов'язань, відповідно до п.2 ч. 2 ст. 16 ЦК України надає право кредитору захистити свої цивільні права шляхом визнання такого правочину недійсним.

Відчуження майна, яке ОСОБА_5 зобов'язався не відчужувати до погашення позики порушує права позивачки, що виникли з договору позики та правочину щодо забезпечення виконання договору позики, оскільки позбавляє позивачку можливості отримати вказане нерухоме майно в рахунок погашення богу.

Укладаючи договір дарування, ОСОБА_5 порушив встановлені п.6 ч.1 ст. 3 ЦК України загальні засади цивільного законодавства справедливість та добросовісність і вимоги ч.1 ст. 14, ст. 526, ч.1 ст. 629 ЦК України, щодо зобов'язань перед позивачкою.

Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги висновків суду, зазначених у оскарженому рішенні, не спростовують, оскільки ОСОБА_3 не була стороною у даних правочинах і тому не може їх тлумачити, а факт порушення прав позивачки укладенням договору дарування підтверджується матеріалами справи.

Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Керуючись ст. 307, 308, 313 - 315, 317 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 28 вересня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.