Справа №: 22-ц/0190/5036/2012
Головуючий суду першої інстанції:Уржумова Н.В.
Доповідач суду апеляційної інстанції:Філатова Е. В.
Апеляційний суд Автономної Республіки Крим
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого судді Філатової Є.В. Суддів Іващенко В.В. Харченко І.О. При секретарі Постіковій О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_7, діючого в інтересах ОСОБА_8 до ОСОБА_9, ОСОБА_10, третя особа ОСОБА_11 про стягнення суми боргу з урахуванням процентів за користування позикою та штрафних санкцій, за апеляційною скаргою ОСОБА_9, ОСОБА_10 на заочне рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 24 лютого 2012 року,
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_7, діючи в інтересах ОСОБА_8 звернувся з позовом до ОСОБА_9, ОСОБА_10, про стягнення суми боргу з урахуванням процентів за користування позикою та штрафними санкціями за затримку виконання зобов'язання у вигляді 3% річних за час прострочки.
Вимоги мотивовані тим, що у грудні 2008 року між ОСОБА_8, ОСОБА_11 та ОСОБА_9, ОСОБА_10, укладено договір позики, за умовами якого відповідачі отримали у борг від ОСОБА_8 35000 доларів США строком на 11 місяців, тобто до 10.12.2009 р. зі сплатою трьох відсотків щомісячно та зобов'язалися повернути кошти за графіком вказаним у договорі. Проте свої зобов'язання не виконали, кошти не повернули.
Під час розгляду справи представник позивача неодноразово уточнював позовні вимоги. В остаточному варіанті просив стягнути солідарно з відповідачів на користь ОСОБА_8 заборгованість за договором позики, яка складається з суми боргу, відсотків, штрафних санкцій та інфляційних втрат загальною сумою 632 511 грн. та судових витрат.
Заочним рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 24 лютого 2012 року позовні вимоги задоволені частково; стягнуто солідарно з ОСОБА_9 та ОСОБА_10 на користь ОСОБА_8 суму боргу за договором позики з урахуванням процентів за користування позикою та пені в розмірі 625 457, 77 грн., що еквівалентно 78 306 доларів США 97 центів; стягнуто з ОСОБА_9 та ОСОБА_10 на користь ОСОБА_8 судові витрати в розмірі по 910, 00 грн. з кожного; в задоволені решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_9 та ОСОБА_10 просять скасувати рішення суду та ухвалити нове яким відмовити у задоволенні позову. Розглянувши спір заочно, суд позбавив відповідачів змоги надати свої заперечення, докази та оспорити розписку, яку суд поклав у підставу рішення. В наслідок чого, суд допустив неповноту та однобічність розгляду справи. У порушення норм матеріального закону, суд дав невірну оцінку розписці, як безперечному доказу договору позики. Між тим, вона не містить всіх необхідних умов, по справі не здобуто даних про одержання відповідачами грошей. За своїм змістом розписка може розцінюватися тільки як намір укласти договір. Позивач діяв недобросовісно, тому суд повинен був застосувати ст. 230 ЦК України та визнати угоду недійсною (фіктивною). Крім того, апелянт вважає, що представник позивача брав участь у справі, не маючи всій повноти повноважень та без згоди довірителя.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 44 ЦПК України представник має тотожні процесуальні повноваження з особою, яку він представляє, та має право на усі процесуальні дії, що має право вчиняти ця особа, крім обмежень, що застережені у довіреності. ОСОБА_7 діяв в інтересах ОСОБА_8 на підставі довіреності, посвідченої генеральним консульством України в Торонто, яка надає представнику повний обсяг повноважень без буд-яких винятків. За таких обставин доводи апелянта про звернення в суд неповноважної особи та про необхідність допиту ОСОБА_8 з цього питання є необґрунтованим та не заслуговує на увагу.
Вирішуючи справу по суті, суд першої інстанції правильно встановив, що між сторонами виникли правовідносини з приводу договору позики, тому правильно керувався нормами ст. 1046, 1047 ЦК України, якими встановлені поняття договору та його форми. Відповідно до ч.2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.
Суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність договору позики. При цьому він дав належну оцінку наданому позовною стороною розписці-договору, як письмового доказу на підтвердження договору та його суттєвих умов. Зазначеним документом встановлені сума строк та порядок повернення боргу.
Разом з тим, суд не звернув уваги на такі обставини. Первісну розписку підписали обидва відповідача, підпис яких ідентифіковано за висновком експертизи. Проте 19.08.2009р. ОСОБА_9 видала кредитору нову розписку, в якої зазначила, що вона взяла у борг від ОСОБА_8 35000 доларів США та визнала борг в сумі 446600 доларів США з урахуванням відсотків за попередньою домовленістю за мінусом повернених сум. Із залученого до справи листування через мережу Інтернет вбачається, що відповідальною за зобов'язанням була саме ОСОБА_9 У засіданні апеляційного суду вона пояснила, що ОСОБА_10 був її працівником, грошей не брав вона особисто відповідає за зобов'язанням та визнає його, але не згодна з розрахунком заборгованості та сумою неповерненого боргу. Сторони пояснили, що розписка від 19.08.2009р. стосується одної і тої же суми боргу та видана на оновлення зобов'язання.
За таких обставин, колегія вважає, що договір позики в остаточному варіанті був укладений між ОСОБА_8 з одного боку та ОСОБА_9 - з іншого. Тому ОСОБА_10 не є боржником та стороною в договорі.
Крім того, колегія не може погодитися із сумою стягнення, оскільки вона є необґрунтованою та не підтвердженою належними розрахунками.
За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові, заявленого до ОСОБА_10, та часткове задоволення позову до ОСОБА_9 з таких підстав.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Позичальник, як передбачено статтею 1049 ЦК України, зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За порушення зобов'язання боржник несе відповідальність за загальними правилами гл.51 ЦК України (435-15)
.
З матеріалів справи та пояснень відповідачки ОСОБА_9 вбачається, що вона не оскаржувала зміст договору та його умови, невиконання нею обов'язків за договором обумовлено складним матеріальним становищем.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо іншій процент не встановлений договором або законом.
Сторони в договорі визначили суму боргу та процент за користування кредитом, який вони оспорюють. Сплата неустойки у разі невиконання зобов'язання договором не передбачена.
Позивачем не представлено належного розрахунку інфляційних втрат. Крім того, розмір відсотків за користування кредитом значно перевищує знецінювання грошей в наслідок інфляції, тому в цій частині вимоги є необґрунтованими.
Визначаючи суму стягнення, колегія виходить з висновку спеціаліста від 20.10.2012р., згідно з яким заборгованість за договором позики станом на 9.01.2012р. складає 584657грн.57коп., що еквівалентно 73146,20 доларів США, з яких: сума неповерненої позики - 279755грн., що еквівалентно 35000доларів США, заборгованість по відсотках за умовами договору - 277516,96грн., що еквівалентно 34720 доларів США, 3 % річних за період прострочення зобов'язання - 27384,02грн., що еквівалентно 3426 доларів США.
Відповідачкою не представлено інших розрахунків. З її пояснень вбачається, що вона не згодна із залишком непогашеного боргу, вважає, що він має бути зменшеним на суму, яку вона повернула позивачеві до його звернення з позовом.
Колегія не може врахувати це зауваження. Статтею 534 ЦК України встановлена черговість виконання грошового зобов'язання. Якщо інше не встановлено договором у першу чергу відшкодуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання, у другу - сплачуються проценти та неустойка, у третю - основна сума боргу.
Оскільки платежі, що здійсненні відповідачкою, не перевищували суми заборгованості за відсотками, у розрахунку спеціаліста вони обґрунтовано віднесені на погашення процентів. При цьому сама сума боргу не зменшилася.
Враховуючи наведене і керуючись ст.ст. 303, 304, 309 Цивільного процесуального Кодексу України, колегія суддів,
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_9, ОСОБА_10 задовольнити частково;
заочне рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 24 лютого 2012 року скасувати;
позов ОСОБА_7, діючого в інтересах ОСОБА_8 до ОСОБА_9 задовольнити частково, стягнути з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_8 заборгованість за договором позики станом на 9.01.2012р. в сумі 584657грн.57коп., що еквівалентно 73146,20 доларів США, яка складається з: суми неповерненої позики 279755грн., що еквівалентно 35000доларів США, заборгованості по відсотках за умовами договору 277516,96грн., що еквівалентно 34720 доларів США, 3 % річних за період прострочки зобов'язання 27384,02грн., що еквівалентно 3426 доларів США; в решті вимог відмовити.
В позові до ОСОБА_10 відмовити.
Стягнути з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_8 судові витрати 1820грн., з яких 1700грн. судовий збір та 120 грн. витрати на ІТЗ.
рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.