1319/2-2811/11 Про визнання недійсними кредитних договорів, договорів поруки та іпотеки - 05.11.2012 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Банк Кіпру" на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 04 липня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Банк Кіпру", ОСОБА_5, Приватного підприємства "ВІТЕР ПЛЮС" про визнання недійсними договорів та визнання права власності, -

Позивач ОСОБА_2 у грудні 2011 року звернулась з позовом до ПАТ "Банк Кіпру ", ОСОБА_5, ПП "ВІТЕР ПЛЮС" з рядом вимог. Просила визнати недійсними кредитні договори від 04.07.2008 року за №ІD 145 між АБ "АвтоЗАЗбанк" та ОСОБА_5 за умовами якого останній отримав кредит на поточні потреби в сумі 620 000 доларів США та за №ІD 146 між тими ж сторонами, за умовами якого ОСОБА_5 отримав кредит на поточні потреби в сумі 3 000 000 гривен. Визнати недійсними: договір поруки від 04.07.2008 року № ІD 155 між АБ "АвтоЗАЗбанк" та ПП "ЛЮБЕ- СЕРВІС ", як поручителем, договір поруки між тими ж сторонами за №157 від 04.07.2008 року, що укладені у забезпечення вказаних кредитних договорів. Визнати недійсним договір іпотеки від 04.07.2008 року між ПП "ЛЮБЕ-СЕРВІС" та АБ "АвтоЗАЗбанк" за змістом якого підприємство у забезпечення вимог банку, що виникли з кредитних договорів №ІD 145 від 04 липня 2008 року та №ІD 146 від 04 липня 2008 року, а також усіх додаткових договорів /договорів про внесення змін до них/ передало в іпотеку нежитлові приміщення площею 524, 9 м кв по АДРЕСА_1 ліквідаційною вартістю 6 120 000 гривен зазначеного приватного підприємства, правонаступником якого є ПП "ВІТЕР ПЛЮС".

У квітні 2012 року позивач подала заяву, датовану 27.04.2011 року про збільшення позовних вимог та додатково просила визнати за нею право особистої приватної власності на зазначені приміщення. У липні 2012 року клопотанням про уточнення позовних вимог доповнила вимогами про визнання недійсним п.2 рішення засновника ПП "ЛЮБЕ-СЕРВІС" № 05/1 від 05.05.2008 року про внесення у статуний фонд нежитлових приміщень, загальною площею 524, 9 м кв по АДРЕСА_1 та визнання цих приміщень спільною сумісною власністю позивача та відповідача ОСОБА_5 Мотивами позову зазначала відсутність її згоди,як подружжя на внесення у статутний фонд ПП "ЛЮБЕ -СЕРВІС" засновника ОСОБА_5 придбаних за особисті кошти позивачки приміщень, які у подальшому стали предметом договору іпотеки .

рішенням суду позов задоволено частково.

Визнано недійсним пункт 2 рішення засновника ПП "ЛЮБЕ-СЕРВІС" № 05/1 від 5 травня 2008 року про внесення у статутний фонд нежитлових приміщень загальною площею 524, 9 м кв по АДРЕСА_1, визнано недійсним договір іпотеки від 4 липня 2008 року серії ВКМ № 389611, між ПП "ЛЮБЕ-СЕРВІС " та АБ " АвтоЗАЗбанк " та визнано нежитлові приміщення пл. 524, 9 м кв, по АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_5

В решті в позові відмовлено.

Додатковим рішенням 05 вересня 2012 року вирішено питання судових витрат .

рішення суду від 04.07.2012 року оскаржив ПАТ "БАНК Кіпру", який є правонаступником АБ "АвтоЗАЗбанк ". Апеляційну скаргу мотивує тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи, судом порушено норми процесуального та матеріального права, не застосвано норми, які підлягають застосуванню, що призвело до постановлення незаконного рішення. Задовільняючи частково вимоги, суд мотивував своє рішення відсутністю обсягу цивільної дієздатності ПП "ЛЮБЕ-СЕРВІС" за відсутності згоди позивачки на внесення у статутний фонд цього ПП спірних приміщень. Однак не врахував, що попередньо ці приміщення придбані ОСОБА_5 як фізичною особою -підприємцем. Безпідставними є висновки, що чинне законодавство України не виділяє такого суб"єкта права власності як фізична особа -підприємець та не містить норм щодо права власності фізичної особи -підприємця, що не узгоджується з ст. 52 ЦК України, ст. 42 Конституції України, ст. 42 Господарського Кодексу України. Суд не врахував роз"яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" № 11 від 21.12. 2007 року (v0011700-07) та положень ст. ст. 52, 57, 61 Сімейного Кодексу України, за змістом яких майно приватного підприємця чи фізичної особи-підприємця не є об"єктом спільної сумісної власності подружжя. В порушення норм процесуального права суд прийняв до розгляду вимоги позивача після розгляду справи по суті, хоча позивачем змінено предмет спору, що суперечить ч. 2 ст. 31 ЦПК України.

Просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позові в цілому.

В судовому засіданні представник апелянта апеляційну скаргу підтримав та додатково пояснив, що рішення Конституційного Суду України, на яке послався представник позивача у письмових запереченнях на апеляційну скаргу -щодо офіційного тлумачення положення ч.1 ст. 61 Сімейного Кодексу України від 09 вересня 2012 року у справі № 1-8/2012р., то таке прийнято щодо іншої ситуації, у якій один з подружжя діяв як фізична особа, а не як фізична особа-підприємець. Просить врахувати, що на даний час заборгованість ОСОБА_5 перед банком становить понад 10 000 000 гривен, іншого майна та доходів за рахунок яких банк може забезпечити повернення кредиту, окрім предмету іпотеки -немає, що усі дії щодо приміщень проведені напередодні отримання кредитних коштів у значних сумах, що може свідчити про небажання відповідача виконувати боргові зобов"язання перед банком .

Представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги, просить рішення суду залишити без змін, як законне та обгрунтоване, а апеляційну скаргу без задоволення. Аналогічну позицію висловили представники інших відповідачів по справі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заперечення учасників процесу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково, рішення суду в частині задоволених вимог позивачки підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення.

До такого висновку колегія суддів приходить, виходячи з наступних мотивів.

Відповідно до вимог ст.ст. 11, 59, 60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до вимог цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб які беруть участь у справі. При цьому кожна із сторін зобов"язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до вимог ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законим є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду в повній мірі таким вимогам не відповідає.

Задовільняючи позов у зазначеній вище частині, суд мотивував своє рішення, що сторони по справі - відповідач ОСОБА_5 та позивач ОСОБА_2 25.07.1998 року уклали шлюб /а.с.9/ 24.04.2008 року укладено договір купівлі-продажу, що посвідчений нотаріально, за умовами якого ТзОВ "Аптека № 14" продало, а фізична особа-підприємець ОСОБА_5 купив нежитлові приміщення, загальною площею 524,9 м кв по АДРЕСА_1 /а.с. 27/. Заявою позивачки ОСОБА_2 від 24.04.2008 року остання підтвердила свою згоду на купівлю цих приміщень фізичною особою підприємцем ОСОБА_5 /а.с. 29/. З врахуванням нотаріально-посвідченої заяви батьків позивачки -ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про надання у березні 2008 року своїй дочці 150 000 грн. для придбання її чоловіком ОСОБА_5 нежитлових приміщень площею 524, 9 м кв по АДРЕСА_1 та вимог ч. 1 ст. 61 СК України, за змістом якої набуте подружжям за час шлюбу майно належить чоловікові та дружині на праві спільної сумісної власності - суд першої інстнації дійшов висновку про визнання таких приміщень спільною сумісною власністю подружжя Яким.

З обгрунтованістю таких висновків суду першої інстанції колегія суддів не погоджується . Суд не врахував та не дав належної оцінки тим обставинам, що заява ОСОБА_9 та ОСОБА_8 про надання позивачу коштів для придбання її чоловіком приміщень -складена 18 квітня 2012 року, в процесі вирішення судом спору.

Звертаючись до суду з позовом 27.12. 2011 року, позивач ОСОБА_2 стверджувала, що приміщення придбані за її особисті кошти без жодних посилань на отримання таких коштів від батьків. Причин складання ОСОБА_9 та ОСОБА_8 такої заяви по спливу 4-х років - суд не з"ясував, як і не переконався у відповідності змісту такої заяви дійсним обставинам. Нотаріальне посвідчення тексу заяви не свідчить про відображення у такій фактичних даних .

Ч.1 ст. 64 ЦПК України передбачає, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Ч. 2 ст. 58 ЦПК України надає право сторонам обгрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. На час звернення позивачки до суду з вимогами, заява, на яку позивач в подальшому посилалась як на доказ обгрунтованості вимог з чим погодитвся суд - не існувала і про обставини, на які вона посилалась у позові в первісній редакції, які в подальшому відобразились у заяві батьків позивача - остання не зазначала, однак суд їх врахував, не мотивуваши своє рішення в цій частині. Крім того, письмові пояснення за підписом ОСОБА_8 та ОСОБА_9 від 23.03. 2012 року не можуть прийматись до уваги як належні докази, оскільки такі не охоплюються поняттям письмових доказів, виходячи із аналізу ч.1 ст. 64 ЦПК України /а.с. 85 /. В основу подальших висновків про визнання недійсним пункт 2 рішення засновника ПП "ЛЮБЕ-СЕРВІС" № 05/1 від 5 травня 2008 року про внесення в статутний фонд нежитлових приміщень та визнання недійсним договору іпотеки від 4 липня 2008 року серії ВКМ № 389611, укладеного між Приватним підприємством "ЛЮБЕ -СЕРВІС" та АБ "АвтоЗАЗбанк" грунтуються на попередніх висновках суду з посиланням на ст.ст.63, 65 СК України із змісту яких убачається, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власнсті, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, а також розпоряджаються майном, що є об"єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.З цих же мотивів визнано спірні приміщення власністю пождружжя Яким .

Однак висновки суду про необхідність згоди позивачки, як подружжя ОСОБА_5 на вчинення дій щодо цих приміщень ФОП ОСОБА_5 - є необгрунтовані.

Ч.2 ст. 65 Сімейного Кодексу України, на яку послався суд, передбчає, що при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим з подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. З посиланням на цю норму, суд визнав недійсним договір іпотеки від 4 липня 2008 року серії ВКМ № 389611між ПП "ЛЮБЕ -СЕРВІС" та АБ "АвтоЗАЗбанк". Вказана норма передбачає право звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним, однак виходячи із вимог ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тому суд необгрунтовано утотожнив поняття права на звернення до суду з поняттям порушеного права.

З матеріалів справи вбачається, що за умовами договору іпотеки ПП "ЛЮБЕ -СЕРВІС" передало в іпотеку банку нежитлові приміщення у забезпечення вимог банку, як іпотекодержателя що випливає з кредитних договорів від 04.07.2008 року за№ІD 145 та №ІD 146 між АБ "АвтоЗАЗбанк" та ОСОБА_5 /а.с. 20/. Мотиви рішенні суду про укладення цього договору без наявного обсягу цивільної дієздатності внаслідок відсутності згоди ОСОБА_2 на внесення в статутний фонд ПП "ЛЮБЕ-СЕРВІС" спірних нежитлових приміщень та його суперечливість Цивільному кодексу України (435-15) , Сімейному Кодексу України (2947-14) та моральним засадам суспільства та визнання в зв"язку з цим недійсним п. 2 рішення засновника ПП "ЛЮБЕ-СЕРВІС" про внесення у статутний фонд нежитлових приміщень та визнання недійсним вказаного дговору іпотеки - є необгрутованими.

Згідно копії свідоцтва - ОСОБА_5 зареєстрований як фізична особа- підприємець 20.09.2002 року /а.с. 53/. Саме як ФОП за договором купівлі-продажу 24.04.2008 року купив нежитлові приміщення, про що вказано у самому договорі /а.с. 27/. За даними копії свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи 08.10.1996 року проведено державну реєстрацію ПП " ЛЮБЕ-СЕРВІС". В подальшому, а саме 16.01.2009 року замінено свідоцтво про державну реєстрацію в зв"язку із зміною найменування юридичної особи на ПП "ВІТЕР ПЛЮС", що убачається із копії відповідного свідоцтва серії АО1 № 556158 /а.с. 30, 31./

У рішенні № 05/01 від 05.05. 2008 року зазначено, що громадянин України ОСОБА_5 вирішив викласти п.1.1. Статуту підприємства в наступній редакції "засновником приватного підприємства "ЛЮБЕ-СЕРВІС" /із зазначенням ідентифікаційного коду підприємтсва/ - є громадянин України ОСОБА_5/ із зазначенням паспортних даних про особу та місця проживання /зареєстрований як фізична особа- підприємець Виконавчим комітетом Львівської міської ради 20 вересня 2002 року із зазначенням даних відповідного Свідоцтва про державну реєстрацію. Пунктом 2 цього ж рішення, який судом визнано недійсним - вирішено внести у статутний фонд Підприємства нежитлові приміщення загальною площею 524, 9 м кв по АДРЕСА_1 які належать засновнику на підставі договору купівлі-продажу від 24.04.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотарільаного округу ОСОБА_10, зареєстрованого в реєстрі за № 3766 /а.с. 33/. В судовому засіданні представник ОСОБА_5 не пояснив причин викладення у новій редакції п.1.1. Статуту. Однак колегія суддів вважає, що така його редакція не спростовує змісту договору купівлі-продажу в частині, що спірні приміщення були придбані саме фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5, а отже саме як приналежні фізичній особі-підприємцю внесені у статутний фонд ПП "ЛЮБЕ-СЕРВІС".

Зазначення у рішенні за №05/1 даних про засновництво приватного підприємства громадянином України ОСОБА_5 не дає підстав для висновку про те, що саме у його власності як фізичної особи перебували спірні приміщення, якими останній розпорядився в період шлюбу без згоди подружжя, що у подальшому дало можливість ПП "СЕРВІС ПЛЮС", як законному власнику згідно свідоцтва про право власності № ЛР0903 від 19.06.2008 року, зареєструвати це право 27.06.2008 року, що убачається з витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно та самостійно визначитись про передачу приміщень в іпотеку у забезпечення грошових зобов"язань за кредитними договорами з фізичною особою ОСОБА_5 /а.с. 55,56/.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції не врахував, що згідно рішення виконавчого комітету Львівської міської ради за № 575 від 13.06. 2008 року - вирішено оформити ПП "ЛЮБЕ-СЕРВІС" право приватної власності в цілому на нежитлові приміщення загальною площею 524,9 м кв у будинку АДРЕСА_1 згідно з технічним паспортом /а.с. 54/. Такі обставини додатково спростовують висновки суду про укладення договору іпотеки вказаним ПП без наявного обсягу цивільної дієздатності за відсутності згоди позивача на внесення приміщень до статутного фонду.

Вирішуючи питання про внесення до статутного фонду спірних приміщень, про що вказано в оскаржуваному п. 2 рішення засновника ПП "СЕРВІС ПЛЮС" узгоджується із вимогами ст. 42 ГК України, яка регламентує, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб"єктами господарювання /підприємцями/ з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Виходячи із змісту п.2 ч.2 ст. 55 ГК України - суб"єктами господарювання є громадяни України, іноземці та особи без громадянства які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці. Аналізуючи цю норму, слід вважати, що виключно на її підставі у рішенні № 05/1 вказано дані про громадянство відповідача, а саме що такий є громадянином України, а не іноземцем і не особою без громадянства, тому такі дані в оскаржуваному рішенні безпідставно тлумачаться позивачем, як доказ розпорядження відповідачем спільним майном подружжя без її згоди.

Отже, купуючи спірні приміщення та вирішуючи про передачу таких у статутний фонд іншого підприємства, відповідач ОСОБА_5 діяв виключно як суб"єкт господарювання- фізична особа - підприємець .

У відповідності до вимог ст. 51 ЦК України -до підприємницької діяльності фізиних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

У відповідності до роз"яснень Постанови № 11 Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя " від 21.12.2007 року (v0011700-07) , зокрема п. 29 - відповідно до положень статей 57, 61 СК, ст. 52 ЦК майно приватного підприємства чи фізичної особи -підприємця не є об"єктом спільної сумісної власності подружжя. Інший із подружжя має право тільки на частку одержаних доходів від цієї діяльності. Тому висновки суду про визнання спірних приміщень спільною власністю подружжя Яким необгрунтовані. Крім того, задовільняючи вимоги в цій частині, суд першої інстанції не врахував існування ніким не оспорюваних рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 13.06.2008 року "Про оформлення права приватної власності на нежитлові приміщення у будинку АДРЕСА_1 за ПП "ЛЮБЕ-СЕРВІС ", видане на його підставі 19.06.2008 року свідоцтво про право власності, ніким не скасовану реєстрацію 27.06.2008 року цього права власності,що убачається з долучених до справи копій перелічених документів / а.с. 54-56/.

В додаткових поясненнях до апеляційної скарги позивач посилаєтьтся на рішення Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі за №1-8/2012 за конституційним зверненням приватного підприємства "ІКІО " щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України. Колегія суддів вважає, що роз"яснення в цьому рішенні не підтверджують обгрунтованість апеляційної скарги, оскільки Конституційний Суд дійшов висновку, що статутний капітал та майно приватного підприємства, сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя є об"єктом їх спільної сумісної власності. Отже роз"яснення дано на випадок заснування одним із подружжя -фізичною особою приватного підприємства за рахунок спільної сумісної власності подружжя, що не може поширюватись на спірні правовідносини.

Аналіз долучених до справи рішень, угод, договорів свідчить про те, що напередодні отримання кредитних коштів відповідачем ОСОБА_5 на значні суми на поточні потреби, останнім вчинено ряд дій стосовно майна -спірних приміщень, лише за рахунок яких забезпечувалось виконання умов кредитних договорів на 620 000 доларів США та 3 000 000 гривен. З пояснень представника банку в судовому засіданні, заборгованість по таким на даний час становить біля 10 000 000 гривен, боргові зобов"язання відповідачем не виконуються, іншого майна, за рахунок якого банк може погасити або погасити частково заборгованість ОСОБА_5 немає. Протягом більше 3-х років чинність оскаржуваних договорів та рішень позивач не оспорювала.

Колегія суддів звертає увагу, що при вирішенні спору судом першої інстанції прийнято рішення на підставі поданих позивачем доказів, які не відповідають вимогам ч.2 ст. 64 ЦПК України (1618-15) , яка передбачає, що письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу. З матеріалів справи вбачається, що жодний доказ позивачем в оригіналі не подавався, долучені копії свідоцтва про шлюб, кредитних договорів, договорів поруки, договору іпотеки, купівлі-продавжу, заяв, свідоцтв про державну реєстрацію підприємства, оскаржуваного рішення, рішень приватного підприємства та інші документи з оригіналами судом не звірялись, отже у відповідності іх копій не переконався / а.с. 7- 34,53-56/.

На підставі наведеного колегія суддів приходить до висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення вимог позивачки та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову у позові .

Керуючись ст. ст. 303, 304 п.2 ч. 1 ст. 307, п. 3 ч.1 ст. 309, 313, ч. 2 ст. 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк Кіпру" задоволити частково.

рішення Сихівського районного суду м. Львова від 04 липня 2012 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним пункту 2 рішення засновника ПП "ЛЮБЕ-СЕРВІС" № 05/1 від 5 травня 2008 року про внесення в статутний фонд нежитлових приміщень загальною площею 524, 9 м кв по АДРЕСА_1 визнання недійсним договору іпотеки від 4 липня 2008 року серії ВКМ №389611, укладеного між Приватним підприємством "ЛЮБЕ -СЕРВІС" та АБ " АвтоЗАЗбанк ", посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_11 та зареєстрованого у реєстрі за №1017, визнання нежитлових приміщень, загальною площею 524, 9 м кв, що знаходяться у АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_5 - скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким у позові ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Банк Кіпру", ОСОБА_5, Приватного підприємства "Вітер Плюс" про визнання недійсним пункту 2 рішення засновника ПП "ЛЮБЕ-СЕРВІС" № 05/1 від 5 травня 2008 року про внесення у статуний фонд нежитлових приміщень загальною площею 524, 9 м кв по АДРЕСА_1 визнання недійсним договору іпотеки від 4 липня 2008 року серії ВКМ № 389611, укладеного між Приватним підприємством "ЛЮБЕ-СЕРВІС" та АБ "АвтоЗАЗбанк", посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_11 та зареєстрованого у реєстрі за №1017, визнання нежитлових приміщень загальною площею 524, 9 м кв, що знаходяться по АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_5 - відмовити .