1312/2-348/11 Про визнання частково недійсними та скасування наказу, ухвал, визнання недійсними та скасування державних актів, визнання права на приватизацію земельної ділянки та зобов'язання до вчинення певних дій - 24.09.2012 Прийняття

Оскаржуваним рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 27 грудня 2011 року задоволено позов ОСОБА_6 до Львівської міської Ради, ОСОБА_5, Регіонального ландшафтного парку "Знесіння", управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин, Управління Держкомзему у м. Львові, треті особи: Державне підприємство "Центр державного земельного кадастру" в особі Львівської регіональної філії, Державне управління охорони навколишнього природного середовища, Львівське комунальне підприємство "За Замком", ЛКП ЛОР "БТІ та ЕО", про визнання частково недійсними та скасування наказу, ухвал, визнання недійсними та скасування державних актів, визнання права на приватизацію земельної ділянки та зобов'язання до вчинення певних дій.

Поновлено строк позовної давності на звернення до суду.

Визнано частково недійсною та скасовано ухвалу 13-ї сесії 3-го скликання Львівської міської Ради народних депутатів №1113 від 21 червня 2001 року в частині передачі Регіональному ландшафтному парку "Знесіння" у постійне користування земельну ділянку площею 563,04 кв.м за адресою АДРЕСА_2.

Визнано недійсним державний акт на право постійного користування землею №004103 від 19 грудня 2001 року про передачу Регіональному ландшафтному парку "Знесіння" у постійне користування земельну ділянку площею 563,04 га за адресою АДРЕСА_2.

Визнано частково недійсним та скасовано наказ Департаменту землеустрою та планування забудови міста №245 від 08.09.1999 року в частині передачі ОСОБА_3 в постійне користування земельну ділянку площею 107,5 кв. м. за адресою АДРЕСА_2.

Визнано частково недійсною та скасовано ухвалу 7-ї сесії 3-го скликання Львівської міської ради №351 від 14.10.1999 року в частині передачі ОСОБА_3 в постійне користування земельну ділянку площею 107,5 кв.м за адресою АДРЕСА_2.

Визнано частково недійсною та скасовано ухвалу 10-ї сесії 4-го скликання Львівської міської ради №1159 від 25.03.2004 року в частині передачі ОСОБА_3 у приватну власність земельну ділянку площею 107,5 кв.м. за адресою АДРЕСА_2.

Визнано недійсним та скасовано державний акт №419983 про право власності на земельну ділянку площею 0,0970 га по АДРЕСА_1, виданий на ім'я ОСОБА_3.

Визнано за ОСОБА_6 право на приватизацію земельної ділянки, площею 1237,5 кв. м, що розташована на АДРЕСА_2.

Зобов'язано Львівську міську раду внести на розгляд чергової сесії Львівської міської ради питання щодо приватизації земельної ділянки на АДРЕСА_2 за заявою ОСОБА_6.

рішення суду оскаржили Львівська міська рада, ОСОБА_5 та Регіональний ландшафтний парк "Знесіння".

У своїй апеляційній скарзі Львівська міська рада зазначає, що оскаржуване рішення постановлено з неправильним застосуванням норм чинного законодавства України, неповним з'ясуванням обставин справи та порушенням норм матеріального та процесуального права. Вважає, що рішення Львівської міської ради, втілене в ухвалі від 21 червня 2001 року №1113, та Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, виданий Регіональному ландшафтному парку "Знесіння", грунтуються на визначеній законом компетенції територіальної громади, прийняті в межах повноважень наданих Земельним кодексом України (2768-14) у галузі регулювання земельних відносин. Технічна документація, яка лягла в основу ухвали №1113, готувалась з 1992 року по 2001 рік. Під час цієї роботи Львівською міською радою приймались відповідні рішення, серед яких рішення №528 від 15.09.1995 року «Про відміну дозволів на тимчасове користування земельними ділянками в межах території парку «Знесіння» та проводилась інвентаризація земель, вивчалися всі документи, наявні у власників земельних ділянок чи землекористувачів. Звертає увагу суду, що на момент прийняття ухвали Львівської міської ради №1113 від 21.06.2001р. у громадянина ОСОБА_6 були відсутні будь-які правовстановлюючі документи на будинковолодіння на АДРЕСА_2 та на земельну ділянку для обслуговування цього будинковолодіння, тому жодних прав ОСОБА_6 не могло бути порушено. Вказує, що технічна документація з виготовлення Державного акту на право постійного користування парку "Знесіння" пройшла усі відповідні погодження, у тому числі є позитивний висновок державної землевпорядної експертизи. Жодного юридичного факту, із яким ст. 346 ЦК України та ст.141 ЗК України пов'язують припинення права парку «Знесіння»на користування земельною ділянкою, судом встановлено не було, а тому суд неправомірно припинив право Регіонального ланшафтного парку "Знесіння" на користування земельною ділянкою площею 563,04 кв.м. Також вказує, що суд безпідставно задовольнив позовну вимогу ОСОБА_6 щодо визнання його права на приватизацію земельної ділянки площею 1237 кв.м, оскільки позивач не має жодних правовстановлюючих документів на цю ділянку. Згідно рішення виконкому Львівської міської ради народних депутатів №1792 від 26.11.1953 року земельна ділянка площею 1237.5 кв.м закріплювалась за будинкоуправлінням №249 Шевченківського району м. Львова(ЖЕК), тобто ніколи не надавалась жодній фізичній чи юридичній особі, в тому числі кооперативу «Каштан» та позивачу, для обслуговування будинку АДРЕСА_2. Необґрунтованим вважає рішення суду в частині задоволення позовної вимоги щодо внесення на розгляд сесії Львівської міської ради питання щодо приватизації земельної ділянки на АДРЕСА_2 ОСОБА_6, так як це порушує права як теперішніх власників цих земельних ділянок, так і Львівської міської ради, яка має виключне право самостійно вирішувати питання щодо надання у власність чи користування земельних ділянок згідно п.34 ст.26, п.2 ст.77 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_6

Не погоджуючись з рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 27 грудня 2011 року, просячи його скасувати та закрити провадження у справі, його оскаржив ОСОБА_5. Зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є незаконним і необгрунтованим, винесене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує, що судом порушено норми ЦПК України (1618-15) , так як правовідносини сторін спору в частині визнання частково недійсними та скасування правових актів індивідуальної дії, якими є ухвали Львівської міської ради та Наказ Департаменту землеустрою та планування забудови міста, не регулюються цивільним законодавством України, тому не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Визнання за позивачем права на приватизацію земельної ділянки також не охоплюється переліком способів захисту цивільних прав та інтересів, визначених ст. 16 ЦК України.

Вказує, що суд порушив положення ст. 61 ч.3 ЦПК України, так як визнав обставини, що підлягали встановленню, такими, що не підлягають доказуванню, оскільки вважав такими обставини, встановлені рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 09.11.2006 року, хоча такі обставини не доказувались би лише в тому разі, коли при розгляді даної справи брали б участь ті самі особи чи їх правонаступники, а суб'єктний склад сторін у цивільній справі №2-842/2006 був відмінним від складу сторін у справі, в якій прийнято оскаржуване рішення.

Зазначає, що неправильне застосування норм матеріального права полягає в тому, що судом не було застосовано закон, який підлягав застосуванню. Поза увагою суду залишились вимоги ст.ст. 23, 30 Земельного кодексу України 1990 року в редакції, чинній станом на 18.12.1997 року, тобто наявність у Кооперативу "Каштан", передбачених законодавством документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою по АДРЕСА_2 Висновок суду про те, що для виникнення права на земельну ділянку до 1990 року законодавство не вимагало посвідчення такого права та державної реєстрації, не відповідає законодавству, яким регулювались земельні відносини до 18.12.1990 року. зокрема ст.ст.15, 20, 21, 22 ЗК УРСР від 08.07.1970 року.

У своїй апеляційній скарзі Регіональний ландшафтний парк "Знесіння" зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції винесено з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Висновок суду про те, що право на земельну ділянку перейшло до позивача, так як воно було набуте попереднім власником, є хибним. Вказує, що судом проігноровано та не взято до уваги твердження відповідачів про те, що жодного документу, який би посвідчував право власності чи право користування спірною земельною ділянкою, у позивача немає. Вважає, що відповідно до п.4 ст. 30 Земельного Кодексу в редакції 1990 року право власності або право користування земельною ділянкою посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу, а кооперативом «Каштан» документу, який би відповідав цим вимогам, отримано не було. Більше того, в матеріалах справи відсутні докази володіння і користування позивачем будинком, докази сплати за комунальні послуги та плати за обслуговування прибудинкової території, договори з відповідними комунальними службами міста не укладались, особових рахунків не відкривалось, ніхто в будинку зареєстрований не був. Звертає увагу, що визнання судом права на приватизацію земельної ділянки суперечить законодавству, оскільки право на приватизацію земельної ділянки є декларативне та гарантоване Конституцією України (254к/96-ВР) , Земельним кодексом України (2768-14) і може бути реалізоване шляхом дотримання певної процедури та за наявності певних умов, а не може бути визнане судом.

Окрім цього вказує, що районним судом не встановлено, на підставі яких документів позивач претендує на земельну ділянку площею 1237,5 м. кв. та не надано висновку, чи не буде достатнім для обслуговування неіснуючого будинку №25(27) по вул. Старознесенській земельної ділянки площею 566 кв.м., хоча саме наявність житлового будинку у власності є умовою приватизації земельної ділянки в розумінні ст.120 ЗК України 2002 року і ст.30 ЗК 1990 року. Вказує, що висновки суду не відповідають обставинам справи, а встановлені ним обставини є недоведеними, оскільки не взято до уваги рішення виконкому Львівської міської ради №528 від 15.09.1995 року про відміну дозволів на тимчасове користування земельними ділянками в межах території парку «Знесіння», їх вилучення та підпорядкування парку, а саме земельна ділянка площею 998,5 кв.м, яка згідно рішення ЛМР №1792 від 26.11.1953 року була городом, яким не користувався кооператив «Каштан», а тому право користування ним не могло перейти до позивача при купівлі -продажу будинку. Станом на дату придбання позивачем будинку в БТІ відсутня інвентаризаційна справа на цей будинок, а у ОСОБА_6 відсутній технічний паспорт на нього. На момент видання парку «Знесіння»Державного акту земельної ділянки площею 568 кв.м будинку по АДРЕСА_2 не існувало, оскільки при складанні технічної документації не узгоджувались межі суміжних землекористувачів і земельна ділянка, на яку претендує позивач, відносилась до земель Львівської міської ради. Поза увагою суду залишився факт пропущення позивачем строку позовної давності, який слід відраховувати з літа 2003 року, та позивачем не подано доказів поважності його пропуску.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову повністю у зв'язку з його безпідставністю.

Колегія суддів вважає можливим розглядати справу у відсутності осіб, які беруть участь у справі, у тому числі і позивача ОСОБА_6, котрі належним чином відповідно до вимог ст.ст. 74- 76 ЦПК України повідомлені про час та місце розгляду справи, але не з'явилися в судове засідання.

На думку колегії суддів, позивач зловживає своїми процесуальними правами, оскільки лише через його неявки в судові засідання справа відкладалась кілька раз, а свідченням цього є наступні обставини.

Так, 24.02.2012 року справа була призначена до розгляду на 23.04.2012 року(т.2 а.с 3). На а.с.5 т.2 знаходиться заява адвоката ОСОБА_7, який діє в інтересах ОСОБА_6, доказом чого є поданий ним ордер №512 від 22.03.2012 року на ведення справи в апеляційному суді Львівської області, про надання йому справи для ознайомлення і зроблена ним відмітка проте, що він ознайомився з матеріалами справи, а відтак знав про те, що справа буде розглядатися 23.04.2012 року, однак ні сам позивач ОСОБА_6, ні його представник адвокат ОСОБА_7 в судове засідання не з'явилися, а тому справа була відкладена на 11.06.2012 року.

Однак, 08.06.2012 року ОСОБА_6 подає заяву про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням його на листку непрацездатності, який відкритий 07.06.2012 року до 11.06.2012 року. Справа була відкладена на 02.07.2012 року.

27.06.2012 року позивач подав заяву, у якій просить повідомити його про день і час розгляду справи, однак подаючи дану заяву у канцелярію суду він відразу мав можливість отримати інформацію, яка його цікавила.

Однак, незважаючи на це ОСОБА_6 в судове засідання 02.07.2012 року знову не з'явився і справа була відкладена на 24.09.2012 року.

24.09.2012 року о 10 год.20 хв. ОСОБА_6 подав в канцелярію апеляційного суду заперечення на апеляційні скарги та заяву про зняття справи з апеляційного розгляду та повернення її в Личаківський районний суд м. Львова для розгляду його заяви про роз'яснення оскаржуваного рішення, яка подана в цей суд також 24.09.2012 року.

Вручити рекомендоване поштове повідомлення адресату ОСОБА_6 про судове засідання на 24.09.2012 року не вдалося, оскільки за місцем його проживання від його отримання відмовилися, при повторних неодноразових прибуттях кур'єра з метою вручення судової повістки йому не відчиняли хвіртки, а на повідомлення про надходження рекомендованої кореспонденції та необхідність її отримання ф.22, які двічі залишав кур'єр, до поштового відділення зв'язку за отриманням поштового відправлення позивач не звернувся, що стверджується листом Поштампу -Центр поштового зв'язку №1.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги Львівської міської ради та Регіонального ландшафтного парку "Знесіння" підлягають задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_3 - частковому задоволенню, виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак, оскаржуване рішення не відповідає даним вимогам.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України (254к/96-ВР) , Земельним Кодексом України (2768-14) , а також прийнятими відповідно до них нормативно -правовими актами.

Згідно із ч.1 ст.18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

Перелік категорій земель визначений ст.19 ЗК України і одними з них є землі житлової та громадської забудови, землі природно -заповідного та іншого природоохоронного призначення.

Згідно із ст.39 ЗК України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно -господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови.

Землі Регіонального ландшафтного парку "Знесіння" відносяться до земель природно -заповідного фонду, правовий статус яких регулюється нормами глави 7 ЗК України (2768-14) та Законом України "Про природно- заповідний фонд України" (2456-12) .

Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності(ч.3ст.78 ЗК України).

Відповідно до ст.83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Згідно Закону України від 21.05.1997 року (280/97-ВР) №280/97 «Про місцеве самоврядування в Україні»сільські, селищні, міські, районні та обласні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим та іншими законами.

Повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин визначені у ст.12 ЗК України.

Частиною першою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Ухвалою 13-ї сесії 3-го скликання Львівської міської Ради народних депутатів №1113 від 21 червня 2001 року Регіональному ландшафтному парку "Знесіння" як об'єкту природно -заповідного фонду України затверджено зовнішню межу, яка визначає територію парку площею 312, 0949 га та межу охоронної зони, яка визначає територію площею 473, 6151 га. З території парку надати: у постійне користування Регіональному ландшафтному парку "Знесіння" земельні ділянки площею 153,6903 га, у спільне користування парку з Львівською обласною дитячою клінічною лікарнею -земельну ділянку площею 0,0947 га, і залишити за іншими землекористувачами та землевласниками земельні ділянки загальною площею 158,3099 га.

На підставі цього рішення Регіональному ландшафтному парку "Знесіння" 19.12.2001 року було видано Державний акт на право постійного користування землею №004103 на земельну ділянку площею 153,6903 га.

Наказом Департаменту землеустрою та планування забудови міста №245 від 08.09.1999 року вирішено передати ОСОБА_3 в постійне користування земельну ділянку площею 970 кв. м. за адресою АДРЕСА_1, а ухвалою 7-ї сесії 3-го скликання Львівської міської ради №351 від 14.10.1999 року затверджено даний наказ.

Ухвалою 10-ї сесії 4-го скликання Львівської міської ради №1159 від 25.03.2004 року вирішено передати ОСОБА_3 у приватну власність земельну ділянку площею 0,0970 га по АДРЕСА_1, на підставі якої йому видано Державний акт серії ЯА №419983 на право власності на земельну ділянку площею.

Технічна документація, яка була основою прийняття ухвали Львівської міської ради №1113 від 21.06.2001 року, готувалась з 1992 року і під час цієї роботи приймались проміжні рішення ради, зокрема, рішення №528 від 15.09.1995 року «Про відміну дозволів на тимчасове користування земельними ділянками в межах території парку "Знесіння", їх вилучення і передачу в підпорядкування парку".

Також проводилась інвентаризація земель, вивчались усі документи, котрі були у власників чи користувачів земельних ділянок, проводилась державна землевпорядна експертиза, однак у процесі цієї роботи не було виявлено ні будинковолодіння по АДРЕСА_2, ні користувача земельної ділянки, яка там знаходиться.

Дані обставини підтверджуються також такими доказами.

30.06.1997 року ОСОБА_6 придбав у виробничо -торгового кооперативу "Каштан" будинок АДРЕСА_2, який складається з двох житлових кімнат та кухні загальною площею 38,2 кв.м, що стверджується договором купівлі -продажу, який знаходиться на а.с.135.

22.08.1997 року позивачем було зареєстроване право власності на цей будинок у Львівському обласному державному комунальному бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки.

Будинковолодіння АДРЕСА_2 станом на 1953 рік належало до комунальних будинковолодінь Шевченківського району, а саме до будинкоуправління №249, що стверджується рішенням виконкому Шевченківської райради №655 від 04.12.1953 року.

рішенням виконкому Львівської міської ради народних депутатів №1792 від 26.11.1953 року вирішено залишити в користуванні земельні ділянки за будинкоуправлінням №249 Шевченківського району, у тому числі по АДРЕСА_2 -площею 1237,5 кв.м.

Той факт, що землекористувачем даної земельної ділянки було саме будинкоуправління №249 Шевченківського району м. Львова стверджується і висновком, який знаходиться на а.с. 183, про реєстрацію цієї земельної ділянки за даною організацією з визначенням призначення окремих ділянок, які складають загальну площу 1237,5 кв.м.

Відповідно до ч.3 ст. 10, ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона покликається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Однак, у порушення вимог даних норм права позивачем на підставі належних та допустимих доказів не доведено того, що на час придбання ним будинку АДРЕСА_2 за продавцем - виробничо -торговим кооперативом "Каштан" була закріплена належним чином, відповідно до вимог діючого на той час законодавства, земельна ділянка розміром 1237,5 кв.м.

А відтак, висновок районного суду про те, що спірна земельна ділянка площею 1237,5 кв.м у встановленому законом порядку перейшла у користування позивача з часу придбання ним будинку для можливості його обслуговування, є хибним та не ґрунтується на зібраних доказах.

Позивач не заперечує того факту, що в даний час будинку по АДРЕСА_2 не існує, як не існувало цього об'єкту нерухомості на планах міста Львова станом на 1997 рік, а також не було визначено меж земельної ділянки.

Наведене свідчить про те, що на час прийняття оскаржуваних рішень у ОСОБА_6 не було жодних правовстановлюючих документів, які б підтверджували його право на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_2, а відтак його законних прав не було порушено, а також неправильним є висновок районного суду про те, що позивач має право на приватизацію земельної ділянки площею 1237,5 кв. м, що розташована на АДРЕСА_2.

Колегія суддів вважає, що оцінюючи зібрані по справі докази, суд не дотримався встановленого ст. 212 ЦПК України принципу оцінки доказів, відповідно до якого суд на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін, та не дав їм належної оцінки, внаслідок чого дійшов до невірних висновків.

Свідченням порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема ч.3 ст. 61 ЦПК України, є і те, що суд в обґрунтування своїх висновків покликався на обставини, встановлені рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 09.11.2006 року, хоча такі обставини не доказувались би лише в тому разі, коли при розгляді даної справи брали б участь ті самі особи, а суб'єктний склад сторін у цивільній справі №2-842/2006 був відмінним від складу сторін у даній справі.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що оскільки оскаржуване рішення ухвалене з неповним з»ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідністю висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, то воно не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України, а тому його слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_6

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що правовідносини сторін спору в частині визнання частково недійсними та скасування правових актів індивідуальної дії, якими є ухвали Львівської міської ради та Наказ Департаменту землеустрою та планування забудови міста, не регулюються цивільним законодавством України, тому не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, а відтак провадження по справі слід закрити, колегія суддів вважає безпідставними.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.2, 309, 313, 314 ч.2, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

Апеляційні скарги Львівської міської Ради та Регіонального ландшафтного парку "Знесіння" задовольнити, а апеляційну скаргу ОСОБА_5 -задовольнити частково.

рішення Личаківського районного суду м. Львова від 27 грудня 2011 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 до Львівської міської Ради, ОСОБА_5, Регіонального ландшафтного парку "Знесіння", Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин, Управління Держкомзему у м. Львові, треті особи: Державне підприємство "Центр державного земельного кадастру" в особі Львівської регіональної філії, Державне управління охорони навколишнього природного середовища, Львівське комунальне підприємство "За Замком", ЛКП ЛОР "БТІ та ЕО", про визнання частково недійсними та скасування наказу, ухвал, визнання недійсними та скасування державних актів, визнання права на приватизацію земельної ділянки та зобов'язання до вчинення певних дій, відмовити.