2-3365/2011 Про визнання заповіту недійсним - 13.09.2012 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Нахімовського районного суду м. Севастополя від 05 березня 2012 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним, -

В серпні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, в якому вказував, що НОМЕР_1 померла його мати - ОСОБА_7 Він як спадкоємець першої черги звернувся до нотаріальної контори з заявою, але дізнався про наявність заповіту матері на користь брата - відповідача у справі ОСОБА_5 Оскільки позивачу достовірно було відомо про те, що їх матір не мала наміру складати заповіт, просив суд ухвалити рішення про визнання спірного заповіту від 16.03.2002 року недійсним на підставі ст. 1257 ЦК України.

Рішенням Нахімовського районного суду м. Севастополя від 05.03.2012 року в задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову. Вказує, що суд першої інстанції зробив висновок про недоведеність позову в порушення норм процесуального права, оскільки не розглянув жодного клопотання, що були заявлені позивачем у підтвердження своїх вимог.

Заслухавши доповідь головуючого, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності обставин того, що волевиявлення спадкодавця не було вільним та не відповідало його волі.

З таким висновком погоджується колегія суддів, оскільки він ґрунтується на нормах чинного законодавства та відповідає фактичним обставинам справи.

З матеріалів справи вбачається, що 16.03.2002 року ОСОБА_7 склала заповіт, за яким належне їй майно заповідала ОСОБА_5. Заповіт нотаріально посвідчений, особу заповідача нотаріусом встановлено, дієздатність перевірена (а.с. 37).

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на судовий захист. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їхнього порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Стаття 12 ЦК України передбачає, що особа вільно, на власний розсуд, обирає способи захисту цивільного права. При цьому згідно зі ст. 119 ЦПК України підставами позову, які відповідно до ст. ст. 10, 31, 215 цього Кодексу суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги. Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Позивач просить визнати цей заповіт недійсним з тих підстав, що волевиявлення спадкодавця не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідно до ч.2 ст. 1257 ЦК України суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Як роз'яснює Пленум ВСУ № 7 від 30.05.2008 року "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) (п.18) такі випадки можуть бути у разі, якщо заповіт був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров'я не усвідомлювала значення своїх дій та\або не могла керувати ними.

Позивач не заявляв про стійкий розлад здоров'я заповідача і не поклав ці обставини в підстави позову, тому в задоволенні його клопотання про призначення посмертної психолого-психіатричної експертизи колегією суддів було відмовлено.

В ході апеляційного розгляду справи судом було задоволено клопотання позивача про призначення посмертної почеркознавчої експертизи, однак експертне дослідження проведено не було з причини ухилення позивача від її проведення, а саме не здійснення оплати без обґрунтованих причин.

До того ж обставини нікчемності (ч.1 ст. 1257 ЦК) позивачем у позові не заявлялись і даний доказ не був би належним для даного спору. Заявлення одночасно обставин недійсності та нікчемності заповіту є неможливим, оскільки такі вимоги суперечать один одному.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Колегія суддів визнає, що позивачем не надано жодного доказу того, що ОСОБА_7 16.03.2002 року склала заповіт під впливом фізичного або психічного насильства, тому вважає, що рішення суду першої інстанції було ухвалено при повному та об'єктивному дослідженні обставин справи, при вірному правозастосуванні, а тому не вбачає правових підстав для його скасування.

Посилання позивача на необхідність допиту в судовому засідання свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 для встановлення наявності волі спадкодавця на укладення заповіту, колегія судді не може прийняти до уваги, оскільки дані особи не були присутніми при складенні заповіту, а можливі висловлювання спадкодавця при житті про відсутність бажання заповідати належне їй майно не може свідчити про недійсність складеного ним заповіту з підстав відсутності волевиявлення заповідача, що відповідає приписам ст.ст. 1234, 1234 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, 308, ст.ст. 313, 314 ЦПК України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Нахімовського районного суду м. Севастополя від 05 березня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.