Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області в складі: суддів - Рожина Ю.М., Оніпко О.В., Собіни І.М., секретаря судового засідання Приходько Л.В., за участю позивача-відповідача ОСОБА_1 її представника ОСОБА_2, представника відповідача-позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4, відповідача-третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог -ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Рівненської області цивільну справу за апеляційною скаргою позивача-відповідача ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду від 1 липня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог -ОСОБА_5 про визнання правочину удаваним, -

Рішенням Рівненського міського суду від 1 липня 2008 року ОСОБА_1 у позові до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського нотаріального округу ОСОБА_5 25 червня 2004 року за реєстровим №2081, відмовлено за безпідставністю позовних вимог.

Цим же рішенням зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог -ОСОБА_5 про визнання правочину удаваним задоволено. Визнано удаваним правочин укладений між ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_3 щодо відчуження квартири АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського нотаріального округу ОСОБА_5 25 червня 2004 року, зареєстрованого за реєстровим №2081, як договір дарування.

Визнано, що 25 червня 2004 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, ОСОБА_7 укладено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_6, ОСОБА_7 передали, а ОСОБА_3 прийняла у власність квартиру АДРЕСА_1, оплативши її вартість.

Не погодившись із даним рішенням ОСОБА_1 подала на нього апеляційну скаргу, вважає, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, є незаконним та необґрунтованим. Своє доводи обґрунтовує тим, що сторони при укладенні угоди на відчуження спірної квартири не були присутні у нотаріальній конторі. Власники квартири ОСОБА_6, в силу свого стану здоров'я, а ОСОБА_7 перебування на стаціонарному лікуванні у м.Харкові не підписували договір дарування. Дані обставини судом першої інстанції не враховано та прийнято рішення яке підлягає скасуванню та прийняття нового рішення по суті позовних вимог.

В порядку апеляційного провадження справа розглядалась апеляційним судом Рівненської області та в порядку касаційного провадження Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справа, ухвалою якого рішення апеляційного суду скасовано та направлено на новий розгляд до апеляційної інстанції для перевірки доводів ОСОБА_1

Справа № 22-908 Головуючий суддя І інстанції Гладюк Г.Л.

Суддя -доповідач у апеляційному суді Рожин Ю.М.

Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, учасників судового розгляду, що з'явились у судове засідання, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, виходячи із загальних засад цивільного судочинства щодо змагальності сторін, рівності їх прав у поданні доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, дотримання принципу диспозитивності, на підставі доказів, наданих кожною стороною, прийшла до наступного висновку.

З огляду на викладене та у відповідності до положень ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджують.

На підставі цього та у відповідності до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Посилаючись на матеріали справи, суд першої інстанції виходив з тих обставин, що позивач ОСОБА_1 належних доказів на підтвердження своїх доводів про відсутність ОСОБА_7, ОСОБА_6 при укладанні оспорюваного правочину та про те, що договір підписаний не ними, а іншими особами, не надала. Суд першої інстанції послався на ту обставину, що позивачка ОСОБА_1 при укладанні договору присутня не була. ЇЇ покликання на те, що ОСОБА_7 та ОСОБА_6 не могли бути присутні при укладанні договору відчуження квартири у зв'язку незадовільним станом здоров'я та віддаленістю місця проживання суд першої інстанції визнав припущеннями, які спростовуються об'єктивними доказами перевіреними у судовому засіданні.

Відповідно до вимог ст. 208 ЦК України правочини між фізичними особами на відчуження належного їм нерухомого майна належить вчиняти у письмовій формі, який у відповідності до ст. 209 ЦК України повинен мати нотаріальне посвідчення, що підлягає державній реєстрації на підставі положень ст. 210 ЦК України.

Суд першої інстанції зробив висновок, що 25 червня 2004 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, ОСОБА_7 укладено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_6, ОСОБА_7 передали, а ОСОБА_3 прийняла у власність квартиру АДРЕСА_1, оплативши її вартість, який посвідчений приватним нотаріусом Рівненського нотаріального округу ОСОБА_5 25 червня 2004 року за реєстровим №2081, як договір дарування.

Це відповідає положенням ст. 657 ЦК України, про умови укладання договорів купівлі-продажу нерухомої речі, який укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та повинен відповідати вимогам встановленим ст. 203 ЦК України щодо змісту правочину, який не може суперечити нормам цивільного законодавства, особи, що вчиняють правочин повинні мати певний обсяг цивільної дієздатності, їх дії повинні бути вільними, відповідати волевиявленню та усвідомлення настання реальних наслідків від вчиненої дії.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, посилаючись на положення ст. 235 ЦК України, з урахуванням наданих доказів, що перевірені та знайшли своє об'єктивне підтвердженні у судовому засіданні, обґрунтовано визнав договір дарування спірної квартири удаваним, як такий, що приховує договір купівлі-продажу квартири.

Колегія суддів виходить із загальних положень ст. 1 Закону України "Про нотаріат", що нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_5 діяв у відповідності до Інструкції "Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України", затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 року №20/5 (z0283-04) , зареєстрований у Міністерстві юстиції України від 3 березня 2004 року №283/8882 (z0283-04) , яка була чинною на час вчинення нотаріальної дії.

Положення цієї Інструкції виходять з вимог ст. 43 Закону України "Про нотаріат", що посадова особа нотаріального органу повинна вчиняти нотаріальні дії лише в присутності осіб, що вчиняють нотаріальну дію, або їх представників. При вчиненні нотаріальної дії нотаріуси встановлюють особу учасників цивільних відносин, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії. При цьому встановлення особи здійснюється за паспортом або за іншими документами, які унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо особи громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії.

У судовому засіданні свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, підтвердили обставини присутності ОСОБА_7, ОСОБА_6 при укладанні угоди щодо відчуження квартири, а ОСОБА_12 обставини доставки автомашиною ОСОБА_7, ОСОБА_6 з м.Харкова в м.Рівне.

Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо правомірності вчиненої нотаріальної дії.

Виходячи з вимог ч.2 ст. 218 ЦК України та ч.2 п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 6 листопада 2009 року (v0009700-09) , звертається увага судів, що не може доводитися свідченнями свідків не лише заперечення вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов'язань, що виникли з правочину.

Законодавець в категоричній формі надає перевагу письмовим доказам при вчиненні сторонами правочину. Орієнтує суди не приймати до уваги покази лише свідків, виходячи з того, що вони мають ознаки суб'єктивності до відповідних подій та не відображають дійсних обставин.

Обставини встановлені судом першої інстанції не спростовуються доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо неможливості виїзду ОСОБА_7, ОСОБА_6 з м.Харкова до м.Рівне для вчинення правочину на відчуження належної їм квартири. Вони побудовані на припущеннях у розрахунку щодо часу подолання відстані між містами, які об'єктивно не підтверджені іншими доказами.

Згідно записів медичної карти стаціонарної хворої міської клінічної лікарні №7 м.Харкова не зазначено, що ОСОБА_7 була нерухома та не могла пересуватися. За матеріалами кримінальної справи, допитаний свідком завідуючий відділенням лікарні ОСОБА_13 не виключав можливість відсутності ОСОБА_14 протягом одного дня.

Слід прийняти до уваги, що незабаром, після вчинення нотаріальної дії 25 червня 2004 року, через п'ять днів, а саме, 30 червня 2004 року, ОСОБА_7 виписана із медичної установи у задовільному стані здоров'я. Записи у медичних документах про перебування ОСОБА_7 у медичному закладі не спростовують її присутність за місцем вчинення нотаріальної дії. Доводи у апеляційній скарзі щодо цієї обставини побудовані лише на припущеннях, що не може прийматися як доказ.

У суді першої інстанції не було предметом експертного дослідження підписи ОСОБА_7, ОСОБА_6 на договорі відчуження належної ім квартири. Посилання ОСОБА_1 на візуальне порівняння підписів не ґрунтується на нормах цивільного-процесуального законодавства щодо обов'язку надати належні та допустимі докази.

Про наміри та дійсне волевиявлення ОСОБА_7, ОСОБА_6 щодо відчуження квартири підтвердили у судовому засіданні, крім свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 також свідки ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, допитана в порядку окремого судового доручення ОСОБА_18, яка посвідчувала довіреність ОСОБА_7 на право розпорядження частиною квартири для ОСОБА_9

Доводами апеляційної скарги не спростована обставина добровільного виїзду ОСОБА_7, ОСОБА_6 до сина ОСОБА_9 з м.Рівне у м.Харків з наміром постійного проживання, що підтверджується пропискою ОСОБА_7 для отримання пенсії за новим місцем проживання.

Обставини встановлені судом першої інстанції та висновок зроблено на аналізі доказів, що покладені в обґрунтування рішення, не спростовано матеріалами кримінальної справа, яка порушена 24 жовтня 2005 року прокуратурою м.Рівне за фактом незаконного відчуження квартири ОСОБА_7 за ознаками злочину, відповідальність за який передбачена ч.2 ст. 364 КК України, зловживання владою або службовим положенням.

7 лютого 2007 року ознаки злочину перекваліфіковано на ч.1 ст. 358 КК України, підроблення документа, що посвідчений приватним нотаріусом.

10 липня 2007 року, провадження у кримінальній справі зупинено, відповідно до ч.3 ст. 206 КПК, за не встановленням особи, що вчинила злочин. На даний час остаточне рішення у кримінальній справі не прийняте.

Суд першої інстанції встановив про дійсне волевиявлення ОСОБА_7, ОСОБА_6 про відчуження квартири АДРЕСА_1 шляхом укладення договору купівлі-продажу, а не дарування, що стверджується показами свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_19, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, розпискою ОСОБА_9 про отримання 22500 доларів США за продаж спірної квартири.

Дані обставини доводяться матеріалами справи та не спростовано доводами апеляційної скарги, у відповідності до положень ст. 215 ЦК України щодо визнання правочину недійсним.

Інших позовних вимог та вимог, що вирішуються у порядку цивільного провадження щодо визнання правочину недійсним позивачка не заявляла.

Колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано норми права, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, рішенняпідлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а апеляційна скарга відхиленню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України колегія суддів, -

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Рівненського міського суду від 1 липня 2008 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею чинності.