Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду міста Києва в складі: головуючого - Левенця Б.Б.

суддів - Махлай Л.Д., Соколової В.В.

при секретарі - Перевузнику П.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 07 червня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», треті особи: Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», ОСОБА_2 про визнання недійсним кредитного договору, договору застави майна та поруки, -

У липні 2011 року позивачка звернулася із позовом, уточнивши який зазначила, що 23 лютого 2007 року між позивачкою та Банком був укладений договір за яким позивачка отримала у кредит 22490 доларів США для покупки автомобіля.

У цей же день між Банком та ОСОБА_2 був укладений договір поруки та між Банком та позивачкою договір застави автомобіля «Nissan Note» р\н НОМЕР_1 на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором.

Зазначаючи про незаконність вказаного кредитного договору, з підстав надання кредиту у доларах США, та проведення розрахунку із продавцем за придбаний автомобіль у гривнях, відсутності індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій, необхідної інформації, надання якої передбачено законодавством, порушення законодавства, зокрема норм 203, 215 ЦК України (435-15) , Закону України «Про захист прав споживачів» (1023-12) , законодавства валютного регулювання та валютного контролю, позивачка просила визнати недійсними вищевказані кредитний договір, договір застави майна та договір поруки.(а.с. 1-18, 59-65)

Відповідач проти заявлених вимог заперечував, зазначав про відповідність договору вимогам законодавства, просив застосувати строк позовної давності.(а.с. 28-36, 108-112)

Оскільки право вимоги за кредитними договорами ПАТ «УкрСиббанк» відступив ПАТ «Дельта Банк» останній був залучений як третя особа та проти позову заперечував.(а.с. 48-58, 74-78, 95-102)

рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 07.06.2012 року позов ОСОБА_1 про визнання недійсним кредитного договору, договору застави майна та поруки залишено без задоволення.(а.с. 115-117)

В апеляційній скарзі позивачка зазначила, що суд першої інстанції порушив норми матеріального і процесуального права, просила рішення суду скасувати із ухваленням нового про задоволення позовних вимог. На обґрунтування скарги посилалася на неправильне встановлення обставин, неправильне дослідження та оцінку доказів, що на думку апелянта є підставою для скасування оскаржуваного рішення.( а.с. 124-125)

В судовому засіданні ОСОБА_1, її представник ОСОБА_3, ОСОБА_2 підтримали скаргу і просили її задовольнити.

Представники ОСОБА_4, ОСОБА_5 заперечували проти скарги і просили її відхилити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи сторін та апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково за таких підстав.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня, проте Конституцією України (254к/96-ВР) не визначено обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 1054 Кодексу за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За вимог ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом, тобто, обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000р. № 2121-ІІІ (із змінами), кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Статті 47 та 49 цього Закону передбачають можливість здійснення банками кредитних операцій від свого імені, на власних умовах та на власний ризик незалежно від виду валюти, яка використовується, на підставі банківської ліцензії та не містять заборони на видачу кредитів у іноземній валюті (розміщення залучених коштів у іноземній валюті).

Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 року N 15-93(із змінами), операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБ України. Таким чином, уповноважені банки на підставі банківської ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

За пп. "в" п. 4 ст. 5 вищевказаного Декрету, передбачено необхідність наявності індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, проте, на даний час законодавством не встановлено межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. За таких обставин, не можна стверджувати, що режим індивідуального ліцензування поширюється на валютні операції, пов'язані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті іншим резидентам.

Водночас, відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБ України від 14 жовтня 2004 року N 483 (z1429-04) (із змінами), використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Згідно ч. 2 ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами через ці банки.

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 вищевказаного Декрету КМ України є наявність у банку генеральної ліцензії або дозволу НБ України на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку, а здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Судом встановлено, що 23 лютого 2007 року між позивачкою та Банком був укладений договір за яким позивачка отримала у кредит 22490 доларів США для покупки автомобіля та передано Банку у заставу автомобіль «Nissan Note» р\н НОМЕР_1.(а.с. 7-16, 61-62)

За п. 1.5 кредитного Договору, заявкою на видачу готівки № 32 від 23 лютого 2007 року, ОСОБА_1 отримала 22490 доларів США, що складало 113574.50 грн. зарахуванням цих коштів на рахунок передбачений договором. За квитанцією № 46 від 23 лютого 2007 року Банк виконав доручення ОСОБА_1 та перерахував 113575 грн. ТОВ «Автомобільний центр Голосіївський» в оплату за придбаний за кредитні кошти позивачкою автомобіль.(а.с. 98)

У цей же день між Банком та ОСОБА_2 був укладений договір поруки за яким останній зобов'язувався відповідати за зобов'язаннями ОСОБА_1 за укладеним нею кредитним договором.(а.с. 17-18)

Факту укладення кредитного договору і отримання у кредит коштів і покупку автомобіля «Nissan Note» р\н НОМЕР_1 позивачка не заперечувала.

Такі обставини підтверджуються доказами по справі, за якими Банк мав кошти в іноземній валюті та банківську ліцензію N 75 від 28 жовтня 1991 року і дозвіл N 75-2 на право здійснення операцій визначених частиною 1, пп. 1 - 11 ч. 2 та ч. 4 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в т. ч. на залучення та розміщення іноземної валюти), позичальник надала необхідні для отримання кредиту документи, мала потребу і отримала кредит в іноземній валюті(доларах США). (а.с. 31-35, 98-102)

За змістом оспорюваного кредитного договору, сторони погодили та визначили усі істотні його умови на час підписання, позивачка погодилася на отримання у кредит коштів саме на таких умовах, що визначені договором, волевиявлення сторін на укладання і підписання оспорюваного кредитного договору було вільним.

Позивачкою не наведено переконливих доказів на підтвердження того, що спірний договір було укладено в суперечності з цілями відповідача, встановленими його Статутом, а також доказів того, що спірний договір не відповідає вимогам ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Посилання позивачки на недійсність оспорюваного правочину із зазначених нею норм ЦК України (435-15) , порушення прав визначених Законом України «Про захист прав споживачів» (1023-12) , у т.ч. що Банк повинен був також отримати індивідуальну ліцензію, а відтак безпідставно уклав кредитний договір у іноземній валюті, спростовуються наявними у справі доказами, яким судом першої інстанції дана належна оцінка.

Оспорюваний договір відповідає вимогам законодавства, що встановлені законом для договорів даного виду, позивачем не надано доказів недійсності договору та(або) його нікчемності, не встановлено таких і судом апеляційної інстанції.

З цих підстав не підлягають задоволенню вимоги про визнання недійсними договору поруки та застави.

Зважаючи на вищевказані вимоги законодавства та обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Встановивши відсутність підстав передбачених матеріальним законом для задоволення позовних вимог, суд першої інстанції помилково зазначив про відмову у задоволенні позову ще й з підстав пропуску позивачем строку позовної давності. При цьому, суд не врахував, що відмова з підстав пропуску строку позовної давності можлива, якщо позовні вимоги є обґрунтованими, проте позивач пропустив строк позовної давності на звернення до суду і відсутні підстави для його поновлення.

Тому, висновок мотивувальної частини рішення суду про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 з підстав пропуску нею строку позовної давності слід виключити.

Оскільки апелянт у скарзі посилається на безпідставність відмови в позові за пропуском строку позовної давності, в цій частині колегія суддів визнає скаргу обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню частково.

З огляду на вказане та положення ч. 2 ст. 314 ЦПК України, рішення районного суду підлягає зміні.

Керуючись ст. 303, п. 3 ч. 1 ст. 307, п. 3 ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 07 червня 2012 року змінити, виключивши з мотивувальної його частини висновок про відмову в задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності.

В іншій частині рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 07 червня 2012 року залишити без змін.

рішення набирає законної сили негайно з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.