0315/327/2012 Про стягнення заборгованості по договору про іпотечний кредит - 28.08.2012 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»до ОСОБА_2 про стягнення боргу за апеляційною скаргою відповідача на рішення Старовижівського районного суду Волинської області від 10 травня 2012 року,

Рішенням Старовижівського районного суду Волинської області від 10 травня 2012 року позов Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»до ОСОБА_2 про стягнення боргу задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк" заборгованість по договору про іпотечний кредит №23-і від 26.04.2005 р. в загальній сумі 44528 гривень 99 копійок станом на 23.02.2012 р. та 445 гривень 29 копійок судових витрат по сплаті судового збору за пред"явлення позову в суд.

Відповідач подав апеляційну скаргу на зазначене рішення суду. Покликається в скарзі на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясуванням обставин справи, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи. Просить скасувати рішення та ухвалити нове з урахуванням поданих доказів.

В суді апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримали з підстав, у ній наведених, і просили застосувати ч. З ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Представник позивача Сиротинська Ю.Я. просила апеляційну скаргу відхилити, залишивши рішення суду першої інстанції без змін.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 26.04.2005 року між ЗАТ "Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк", правонаступником всіх прав та обов'язків якого з 21.05.2009 р. є ПАТ "Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк", та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір про іпотечний кредит № 23-і, за яким відповідачу був наданий кредит в сумі 35 000 гривень під 22 % річних з кінцевим терміном повернення 25 квітня 2008 року, внаслідок чого між сторонами виникли відносини кредитного договору, передбачені ст. 1054 ЦК України. Кредит було отримано відповідачем, що підтверджується заявкою на одержання кредиту від 26.04.2005 року, та не заперечується відповідачем (а.с.16-18).

Однак позичальником були порушені умови договору про іпотечний кредит. Із розрахунку заборгованості за цим договором вбачається, що за період з 29.03.2008 р. по 22.02.2012 р. утворилась заборгованість: за кредитом - 13687,88 грн., відсотки за користування кредитом - 12684,39 грн., пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 5967,66 грн., пеня за несвоєчасне погашення відсотків по кредиту -726,16 грн., сума інфляції за час прострочення платежу по кредиту - 6606,83 грн., сума інфляції за час прострочення платежу по відсотках - 2127,67 грн., сума 3% річних по простроченому кредиту - 1965,08 грн., сума 3% річних по прострочених відсотках - 763,32 грн., а всього разом 44528,99 грн.(а.с.19-21).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем ОСОБА_2 не були виконані умови договору про іпотечний кредит № 23-і, що є порушенням ст. 526 ЦК України, яка передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, та ч. 1 ст. 1049 ЦК України, в якій зазначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Такі висновки суду є правильними, відповідають обставинам справи і ґрунтуються на вимогах закону.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 625 ЦК України та п.5.2.9 кредитного договору, укладеного між позивачем та відповідачем, передбачено, що позичальник у випадку прострочення виконання зобов'язання по поверненню банку суми боргу зобов'язується сплатити суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення платежу.

Згідно з п.5.3.2 даного договору банк має право вимагати сплату у повному обсязі заборгованості за кредитом, процентів за користування ним, процентів за неправомірне користування кредитом, суму неустойки і збитків, якщо позичальником не виконуються обов'язки, прийняті ним на себе.

Частиною 2 пункту 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» (v0005740-12) роз»яснено, що задоволення позову кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави не є перешкодою для пред'явлення позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена.

У п. 17 вказаної Постанови Пленуму ВССУ вказано, що за змістом статті 552, частини другої статті 625 ЦК інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та три проценти річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому суд має виходити з того, що ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.

У пункті 6.2 укладеного між сторонами договору зазначено, що за несвоєчасну сплату сум кредиту та/або процентів за користування кредитом та/чи процентів за неправомірне користування кредитом позичальник сплачує банку пеню, яка обчислюється від суми прострочення платежу у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період прострочення, та нараховується щоденно.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Тобто пеня є різновидом неустойки, що,відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Не заслуговують уваги доводи відповідача ОСОБА_2 про зменшення суми боргу в розмірі 23884 гривень внаслідок часткового погашення боргу, згідно довідки ВДВС Старовижівського районного управління юстиції, оскільки, як заперечила представник позивача, вказана проплата вже врахована при обчисленні суми позову станом на 22 лютого 2012 року, що підтверджено відповідними розрахунками, наявними в матеріалах справи. Доказів, які би спростовували вказані обставини, відповідач суду не надав.

З довідки відділу ДВС від 14.05.2012 року вих.№2191/03-23 вбачається, що на виконанні перебуває виконавчий напис приватного нотаріуса про звернення стягнення на заставне майно за рахунок коштів від реалізації. ВДВС описав та арештував майно, визначив його ринкову вартість шляхом проведення експертизи та повідомив сторони про можливість подати заперечення на результати експертизи. Отже, заборгованість фактично не погашена за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки.

Частиною 2 пункту 17 Постанови Пленуму ВССУ від 30.03.2012 №5 (v0005740-12) передбачено, що наявність виконавчого напису нотаріуса, вчиненого за невиконання кредитного договору, за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання, не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання процентів за користування кредитом і пені, передбачених договором за несвоєчасну сплату кредиту.

Договором № 23-і обумовлено, що він діє до повного повернення Позичальником кредиту,сплати у повному обсязі процентів за користування ним та до повного виконання Позичальником будь-яких інших грошових зобов»язань, прийнятих ним на себе згідно умов цього договору (п.7.1).

Крім того пунктом 6.7 кредитного договору сторони встановили строк позовної давності при вирішенні у судовому порядку спорів щодо виконання даного договору тривалістю у 10 років (а.с.9).

Відповідно до норм ч.3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Колегія суддів не бере до уваги посилання відповідача на ч. 3 ст. 551 ЦК України, оскільки розмір пені в сумі 6693,66 грн. не перевищує розміру заборгованості по кредиту в сумі 13687,88 грн., та відповідач і його представник не представили доказів на підтвердження інших обставин, які мають істотне значення для вирішення питання про застосування цієї норми закону.

Виходячи з викладеного, давши вірну оцінку обставинам справи, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов про стягнення з відповідача на користь позивача всієї заборгованості за кредитним договором.

Доводи відповідача та його представника не спростовують правильних висновків суду.

Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313- 315 ЦПК України, колегія суддів -

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Старовижівського районного суду Волинської області від 10 травня 2012 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.