Справа № 1915/5456/2012

Головуючий у 1-й інстанції Братасюк В.М. 

Провадження № 22-ц/1990/902/12 

Доповідач - Кузьма .М.Категорія - 48

колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Кузьми Р.М.

суддів - Жолудько Л. Д., Костів О. З.,

при секретарі - Семяоніді В.А.

з участю сторін - представників апелянта ОСОБА_1 та позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду від 21 травня 2012 року та на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 07 червня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ПП "Тернопільська фірма Будівельник", третьої особи ОСОБА_1 про визнання майнового права,-

У березні 2011 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПП «Тернопільська фірма «Будівельник»про визнання майнового права на квартиру, посилаючись на те, що 16.01.2006 року між ним та відповідачем було укладено договір про дольову участь у будівництві, за умовами якого виконавець - ПП «Тернопільська фірма «Будівельник»здійснював будівництво, а він фінансував згідно умов договору будівництво квартири АДРЕСА_1, площею 79,0 кв. м. Оскільки ним повністю оплачено вартість квартири та виконано умови договору, проте будинок, в якому знаходиться квартира, у визначений договором строк в експлуатацію не здано, відповідач не передав йому квартиру у власність, просив визнати за ним майнові права на вищевказану спірну квартиру.

18.05.2012 року на адресу суду надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 21 травня 2012 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 07 червня 2012 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 майнове право на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1

Стягнуто із приватного підприємства "Тернопільська фірма "Будівельник" на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати в сумі 45.50 грн.

На вказану ухвалу та рішення ОСОБА_1 подав апеляційні скарги, посилаючись на їх незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм процесуального та матеріального права. Зазначає, що судом не вірно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.

Апелянт зазначає, що судом першої інстанції не було враховано того, що майнове право у позивача виникає в момент сплати коштів згідно договору, проте оплат не проводилося, про факт відсутності оплати з боку позивача свідчать листи -попередження, які були надіслані відповідачем на адресу ОСОБА_2 Просить вищевказане рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, також скасувати ухвалу Тернопільського міськрайонного суду від 21.05.2012 року та прийняти нову, якою задоволити заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1.

В судовому засіданні представники апелянта вимоги апеляційної скарги підтримали.

Представник позивача ОСОБА_2 Заперечив доводи апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних мотивів.

У відповідності до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини. Майнові відносини виникають з приводу матеріальних благ і мають майново-вартісний характер. До цих благ відносяться не лише речі, які можна фізично сприймати, а й майнові права та обов'язки, що передбачено ст. 190 ЦК України.

Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову суд першої інстанції підставно виходив з того, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 06.12.2011 року уже визнано право власності ОСОБА_2 на спірну двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1.

Задовольняючи позов ОСОБА_2 суд виходив із того, що позивачу належить право власності на спірну квартиру, а майнове право є наслідком набуття права власності особи на майно.

З такими висновками суду слід погодитись, оскільки вони відповідають вимогам чинного законодавства і ґрунтуються на матеріалах справи.

Судом встановлено, що згідно договору від 16.01.2006 року, укладеного між ПМП «Тернопільська фірма «Будівельник»та ОСОБА_2 виконавець ПП «Тернопільська фірма «Будівельник»веде будівництво та зобов'язується передати ОСОБА_2 квартиру після завершення будівництва, а ОСОБА_2 фінансує згідно умов договору будівництво двохкімнатної квартири АДРЕСА_1), проектною загальною площею 79.0 кв.м. Відповідно до п.п.1.3-1.5 цього договору вартість вказаного об'єкта становить 47400 доларів США. Планове закінчення будівництва та здачі об'єкта в експлуатацію 4 кв. 2007 року. Згідно п.4.2 договору на момент підписання даного договору сторони здійснили повний розрахунок за цим договором.

Підписавши договір сторони погодились і на його умови, зокрема, викладені у п.4.2 договору від 16.01.2006 року.

Суд першої інстанції вірно критично оцінив доводи відповідача, що єдиним доказом оплати може виступати лише платіжний документ, а не запис у договорі, оскільки згідно ст.ст. 509, 526, 629 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином, в установлений строк відповідно до вказівок договору і не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання та одностороння зміна умов договору, за винятком випадків, передбачених законом (договір є обов'язковим для виконання сторонами).

Як вбачається з матеріалів справи, ще з 2007 року позивач у квартирі по Вільхова,7/15 в м. Тернополі встановив за власні кошти систему опалення, газовий лічильник, по даний час оплачує комунальні послуги. Відповідач протягом усього часу з моменту укладення наведених договорів жодних претензій щодо спірних квартир позивачу не пред'являв.

Доводи апелянта на те, що позивач не отримав документів, які б стверджували про оплату спірних квартир, колегія суддів суд до уваги не приймає, оскільки обов'язок оприбуткувати отримані за договором кошти та видати документ, який посвідчує їх отримання покладається на відповідача, а не на платника - позивача.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позивачем було повністю сплачено відповідачу вартість спірної квартири, що підтверджується п.4.2 договору від 16.01.2006 року, а тому ОСОБА_2 умови договору від 16.01.2006 року виконав повністю.

Крім цього, не підлягає до задоволення апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду від 21 травня 2012 року про забезпечення позову виходячи із наступного.

Згідно рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 06.12.2011 року уже визнано право власності ОСОБА_2 на спірну двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1.

Отже, задоволення заяви про забезпечення позову призведе до порушення інтересів ОСОБА_2, як власника нерухомого майна, набутого за рішенням суду.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що ухвала та рішення суду винесені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для їх скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачає.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 312, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду від 21 травня 2012 року та рішення Тернопільського міськрайонного суду від 7 червня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області Р.М. Кузьма