Справа № 2-7691/11 

провадження № 22-ц/0390/1387/2012 

Головуючий у 1 інстанції:Савицька Н.В. 

Категорія: 20 

Доповідач: Бовчалюк З. А.

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області:

головуючого - судді Бовчалюк З А,

суддів - Стрільчука В.А., Веремчук Л.М.

при секретарі Масляній С.В.

з участю представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Гармай І.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Луцької міської ради про визнання недійсним частини правочину та застосування правових наслідків його недійсності за апеляційною скаргою відповідача Луцької міської ради на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 лютого 2012 року,

ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, покликаючись на те, що 10 липня 2008 року між ним та Луцькою міською радою укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки.

рішенням Луцької міської ради № 28/13 від 18.06.2008 року «Про продаж земельних ділянок комунальної власності несільськогосподарського призначення під об'єктами нерухомого майна із застосування коефіцієнта до експертної грошової оцінки» вирішено застосувати при продажі земельних ділянок несільськогосподарського призначення, які знаходяться під об'єктами нерухомого майна коефіцієнт 1.3 до експертної грошової оцінки для всіх земельних ділянок, рішення щодо яких прийняті 28 сесією міської ради.

Пунктом 3 рішення Луцької міської ради №28/17 «Про продаж у власність земельної ділянки для обслуговування виробничих приміщень та офісу на АДРЕСА_1», вирішено затвердити ціну продажу вищезгаданої земельної ділянки в розмірі -1235753 грн.

Відповідно до п.1.4 договору сторони визначили, що експертна грошова оцінка земельної ділянки, згідно висновку експерти про ринкову вартість земельної ділянки, виданого закритим акціонерним товариством науково-виробничим підприємством «Технічне бюро кадастру» від 28 березня 2008 року, становить 398630, 00 грн. без ПДВ.

Вказував, що рішення Луцької міської ради № 28/13 від 18.06.2008 року визнано недійсним відтак він безпідставно сплатив відповідачу 837123 грн., оскільки п. 1.3 Договору не відповідає вимогам Закону.

В зв'язку з вищевикладеним, просив визнати недійсним п.1.3 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 10 липня 2008 року, укладений між Луцькою міською радою та ОСОБА_3, зобов'язати відповідача повернути грошові кошти в розмірі 837123грн.

рішенням Луцького міськрайоного суду Волинської області від 06 лютого 2012 року позов в даній справі задоволено.

Ухвалено визнати недійсним п. 1.3 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 10 липня 2008 року, який укладений між Луцькою міською радою та ОСОБА_3.

Зобов'язано Луцьку міську раду повернути ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 837123 грн.

Стягнуто з Луцької міської ради в користь ОСОБА_3 837,12 грн. судового збору та 120 грн. понесених витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач Луцька міська рада подала апеляційну скаргу в якій, покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити.

Заслухавши осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу відповідача Луцької міської ради слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позову з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст. 213, 214 ЦПК України, рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджувалися; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржуване судове рішення в даній справі зазначеним вимогам закону не відповідає.

Так, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив з того, щ п. 1.3 договору купівлі-продажу суперечить ч.3 ст. 146 ЗК України, відтак ОСОБА_3 безпідставно сплатив Луцькій міській раді суму в розмірі 837123 грн., однак з таким висновком погодитись не можна.

Судом встановлено і це відповідає матеріалам справи, що 10 липня 2008 року між територіальною громадою м. Луцька в особі Луцької міської ради та громадянином ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 14273 кв.м., що знаходиться на АДРЕСА_1 (в подальшому Договір) ( а.с 7).

Відповідно до п. 1.1. Договору сторони дійшли взаємної згоди про передачу у власність земельної ділянки Луцькою міською радою ОСОБА_3 після сплати останнім її вартості за ціною та на умовах, встановлених у Договорі.

Пунктом 1.3 Договору ціна продажу визначена у розмірі 1 235 753 грн., без ПДВ.

У терміни вказані в п. 1.5 Договору ОСОБА_3 було здійснено розрахунок за придбану земельну ділянку та на виконання п. 1.6 Договору сторонами 06 серпня 2008 року, підписано акт проведення розрахунків по договору купівлі-продажу земельної ділянки. ( а.с 13-15).

Такими чином між сторонами склались договірні відносини.

Статтею 626 ЦК України визначено що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Однією із засад цивільного законодавства є свобода договору( п. 3 ч.1 ст. 3 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони договору мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на свій розсуд.

Згідно зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Як вбачається з вищевикладеного та відповідно до пояснень наданих сторонами в судовому засіданні сторонами повністю виконано взяті на себе зобов'язання за укладеним між ними договором.

В п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) роз'яснено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним п. 1.3 договору позивач покликався на ч. 1 ст. 203 ЦК України, а саме на те, що правочин не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства. Зокрема, позивач вказував на порушення при укладені договору п. 8 ч. 1 ст. 128 ЗК України. Однак такі його твердження не ґрунтуються на вимогах Закону.

Відповідно до п. 2 Постанова, Пленум Верховного Суду України, від 06.11.2009, № 9 (v0009700-09) "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Частиною 8 ст. 128 ЗК України ( в редакції на час укладення Договору) визначено, що вартість земельної ділянки визначається на підставі її грошової та експертної оцінки, яка проводиться за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Ціна земельної ділянки - це фактична сума грошей, сплачена за перехід прав на земельну ділянку або на подібну до неї земельну ділянку від продавця до покупця (абзац 16 статті 1 Закону України «Про оцінку земель»).

Відповідно до пункту 3 Методики експертної грошової оцінки земельних ділянок, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України за № 1531 від 11.10.2002 р. (1531-2002-п) , експертна грошова оцінка передбачає визначення ринкової (імовірної ціни продажу на ринку) або іншого виду вартості об'єкта оцінки (заставна, страхова, для бухгалтерського обліку тощо), за яку він може бути проданий (придбаний) або іншим чином відчужений на дату оцінки відповідно до умов угоди.

Таким чином оцінювач при проведені експертної грошової оцінки земельної ділянки визначає лише імовірну ціну продажу, а не остаточну ціну за якою продавець змушений відчужувати земельну ділянку.

Визначення ціни договору, з врахуванням положень ст.ст. 627, 632 ЦК України, є прерогативою продавця - власника земельної ділянки, яким в даному випадку виступає територіальна громада м. Луцька від імені якої діє Луцька міська рада.

Аналізуючи вищевикладені положення земельного законодавства, Луцька міська рада, як законний розпорядник земель комунальної власності, беручи за основу експертну грошову оцінку земельної ділянки визначила ціну продажу земельної ділянки в розмірі 1235753 грн. Така ціна була погоджена позивачем шляхом підписання відповідного договору.

Земельне законодавство, зокрема ст. 127, 128 ЗК України, не містило жодних заборон щодо продажу земельних ділянок за вищою вартістю, ніж визначена при проведені експертної грошової оцінки земельної ділянки.

Відтак оспрюваний договір, в тому числі і його п. 1.3 не суперечив на час його укладення ні Цивільному кодексу (435-15) , ні іншим актам цивільного законодавства. Відтак покликання позивача на порушення ч. 1 ст. 203 ЦК України при укладені Договру є безпідставними.

Покликання ОСОБА_3 на постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 жовтня 2009 року, якою визнано недійсним рішення Луцької міської ради № 28\13 від 18 червня 2008 року та п. 3 рішення Луцької міської ради № 28/17 від 18 червня 2008 року, є безпідставним, оскільки на час укладення Договору між сторонами дані рішення були чинними. Позивач звернувся до суду про їх оспорення, уже фактично не будучи власником земельної ділянки.

Крім того, згідно з ч. 3 ст. 632 ЦК України зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

З матеріалів справи вбачається, що договір від 10 липня 2008 року укладений між позивачем та Луцькою міською радою виконаний у повному обсязі.

Разом з тим ОСОБА_3 як законний власник земельної ділянки, придбаної за вищезгаданим договором, розпорядився нею шляхом відчуження її 19 лютого 2009 року ОСОБА_6 відповідно до договору купівлі - продажу (а.с 37-39).

Суд, визнавши недійсним п. 1.3 Договору, який визначає ціну та зобов'язуючи повернути Позивачу кошти в сумі 837 123 грн., фактично самостійно визначив ціну за якою мала б відчужена земельна ділянко, що суперечить вимогам ст. 632 ЦК України.

Висновки суду першої інстанції про невідповідність пункту 1.3 Договору вимогам ч. 3 ст. 146 ЗК України зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Дана норма закону передбачає право органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених цим Кодексом, викупу земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб, для суспільних потреб. Відтак до правовідносин, що виникли між сторонами не може бути застосована.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ст. 1 ЦПК України)

За змістом ч. 1 ст. 3 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Позивачем не обґрунтовано, які його законні права та інтереси порушені.

В судовому засіданні представник позивача не міг ствердно пояснити, що перешкоджала ОСОБА_3 у випадку не погодження з ціною земельної ділянки, яка визначена міською радою, відмовитись від укладення Договору, або ж отримати дану земельну ділянку на умовах оренди.

У зв'язку з наведеними порушеннями норм матеріального права та невідповідністю висновків суду обставинам справи, що призвело до неправильного її вирішення, оскаржуване рішення слід скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в позові відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

Апеляційну скаргу відповідача Луцької міської ради задовольнити.

рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 лютого 2012 року в даній справі скасувати та ухвалити нове рішення.

В позові ОСОБА_3 до Луцької міської ради про визнання недійсним частини правочину та застосування правових наслідків його недійсності відмовити.

рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.