Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.,

суддів Григоренка М.П., Оніпко О.В.;

секретар судового засідання Коробчук А.М.,

з участю сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою Київського університету права Національної академії наук України на рішення Рівненського міського суду від 22 лютого 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Київського університету права Національної академії наук України про визнання права користування кімнатою у гуртожитку та зустрічним позовом Київського університету права Національної академії наук України до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за проживання в гуртожитку і виселення без надання іншого житлового приміщення,

рішенням Рівненського міського суду позов ОСОБА_1 до Київського університету права Національної академії наук України про визнання права користування кімнатою у гуртожитку задоволено. За ОСОБА_1 визнано право користування кімнатою № НОМЕР_1 житловою площею 33,8 кв. м, що знаходиться в гуртожитку відповідача на АДРЕСА_1.

Київському університету права Національної академії наук України (далі -КУП НАНУ) у задоволенні зустрічного позову до ОСОБА_1 про стягнення 8840 грн. заборгованості за проживання в гуртожитку та виселення без надання іншого житлового приміщення відмовлено.

В поданій на це рішення апеляційній скарзі КУП НАНУ посилався на те, що між ОСОБА_1 та КУП НАНУ в особі проректора Рівненського інституту КУП НАНУ 1 вересня 2009 року під одним і тим самим номером було укладено два договори, відповідно до яких університет надав ОСОБА_1 в користування кімнату № НОМЕР_1 на IV поверсі житловою площею 33,8 кв. м. та ліжко-місце в кімнаті № НОМЕР_2 на 5 поверсі житловою площею 17,3 кв. м., що знаходяться в гуртожитку на АДРЕСА_1. Адміністрації КУП НАНУ було надано тільки договір, що стосується кімнати № НОМЕР_2. Про існування договору про надання послуг із проживання в кімнаті № НОМЕР_1 університету стало відомо від ОСОБА_1

Договір про надання послуг з проживання в кімнаті № НОМЕР_1 від 1 вересня 2009 року пролонгований не був, оскільки від ОСОБА_1 до КУП НАНУ не надходило відповідних звернень. В той час адміністрація Рівненського інституту КУП НАНУ за три місяці листом № 01-127 від 12 квітня 2011 року повідомила ОСОБА_1 про наявність у нього боргу за проживання в гуртожитку та попередила його про виселення, чим було виконано вимоги законодавства про подальше розірвання договору та виселення. ОСОБА_1 своєю заявою від 10 жовтня 2011 року погодився з вимогами адміністрації КУП НАНУ про звільнення кімнати № НОМЕР_1 та зобов'язався звільнити її до 14 жовтня 2011 року.

При вирішенні спору місцевий суд не врахував заборгованості ОСОБА_1 за проживання в гуртожитку, яка за договором про надання послуг з проживання в кімнаті № НОМЕР_1 від 1 вересня 2009 року склала 3240 грн., а за договором про надання послуг з проживання в кімнаті № НОМЕР_2 від 1 вересня 2009 року склала 2400 грн. з розрахунку 200 грн. за одне ліжко-місце на місяць (період дії договору з 1 вересня 2009 року до 1 вересня 2010 року). Враховуючи ці два договори, загальна сума заборгованості ОСОБА_1 перед КУП НАНУ становить 5640 грн.

Суд першої інстанції не врахував п. 1 наказу № 60з від 28 грудня 2005 року «Про встановлення оплати за проживання в кімнаті навчального корпусу», відповідно до якого ОСОБА_1 з 1 січня 2006 року було встановлено місячну оплату за проживання в кімнаті в розмірі 10% від нарахованої місячної суми компенсації комунальних послуг. Відповідно до зазначеного наказу 10% від нарахованої місячної суми розповсюджувалося лише на компенсацію комунальних послуг. Оплата ж за користування житлом та плата за комунальні послуги регулюється статтями 66 і 67 Житлового кодексу Української РСР. Крім того, на думку апелянта, дія наказу № 60з від 28 грудня 2005 року не поширюється на оплату, що передбачена договором № 9/1-09 від 1 вересня 2009 року.

Відмова ОСОБА_1 вносити плату за ліжко-місце в кімнаті № НОМЕР_2 гуртожитку під тим приводом, що він у ній не проживав, не заслуговує на увагу в силу ст. 629 ЦК України.

Як з'ясовано зі слів ОСОБА_1, він розлучений, в іншому шлюбі не перебуває та в житловій кімнаті № НОМЕР_1 площею 33, 8 кв. м. мешкав сам. У зв'язку з цим йому було запропоновано меншу житлову площу, від якої він відмовився. рішення університету про виселення ОСОБА_1 з кімнати № НОМЕР_1 було зумовлене також і вимогою НАНУ про приведення будівлі гуртожитку у відповідність до плану забудови. Згідно з цим кімната № НОМЕР_1 була переобладнана та приведена у відповідність до плану побудови гуртожитку і на теперішній час становить собою дві ізольовані житлові кімнати під різними номерами. Даний факт у місцевому суді був визнаний сторонами, однак суд ці обставини до уваги не прийняв.

Строк дії договору № 9/1-09 про надання послуг з проживання від 1 вересня 2009 року закінчився, спеціальний ордер на вселення в гуртожиток КУП НАНУ ОСОБА_1 не видавався, а тому законних підстав для визнання за ним права користуватися кімнатою у гуртожитку в суду першої інстанції не було.

Покликаючись на ці обставини, КУП НАНУ рішення місцевого суду вважав незаконним та необґрунтованим і просив апеляційний суд його скасувати й ухвалити у справі нове рішення про задоволення його позову до ОСОБА_1

В запереченні на апеляційну скаргу ОСОБА_1 рішення місцевого суду вважав правильним і просив апеляційний суд залишити його без змін, а подану апеляційну скаргу відхилити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалене місцевим судом рішення частковому скасуванню з ухваленням у справі апеляційним судом нового рішення з таких підстав.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Статтею 127 ЖК України встановлено, що для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Відповідно до статті 132 ЖК України сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв'язку з роботою чи навчанням.

Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв'язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину.

Таким чином, Житловим кодексом (5464-10) визначено, що гуртожитки призначені для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період їх роботи або навчання. Після припинення роботи або навчання зазначені особи, за винятком випадків, що встановлені ст. 132 ЖК України, підлягають виселенню без надання іншого житлового приміщення.

Як видно з витягу КП «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації»про державну реєстрацію прав, власником гуртожитку, що розташований у м. Рівному на вул. Короленка, 5, є Держава Україна в особі НАНУ. Зазначений гуртожиток знаходиться в оперативному управлінні КУП НАНУ (а. с. 30).

З пояснень ОСОБА_1 (яких не спростував у суді представник університету) вбачається, що в гуртожиток він був поселений у 2002 році у зв'язку із трудовими відносинами.

Трудові відносини сторін тривають з 1997 року, тобто більше 10 років (а. с. 10-12). Даних про їх припинення в матеріалах справи немає.

За таких обставин місцевий суд, на переконання колегії суддів, прийшов до цілком правильного висновку про відсутність передбачених законом підстав для виселення ОСОБА_1 з гуртожитку без надання іншого житлового приміщення, на чому наполягав КУП НАНУ у своїй позовній заяві.

Укладення сторонами 1 вересня 2009 року двох договорів за № 9/1-09 про надання послуг із проживання в кімнатах гуртожитку університету №№ НОМЕР_1 та НОМЕР_2, що знаходиться на АДРЕСА_1, правильності зазначеного вище висновку суду не спростовують.

Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання за ним права користування кімнатою № НОМЕР_1 житловою площею 33,8 кв. м, що знаходиться в гуртожитку відповідача на АДРЕСА_1, суд першої інстанції, посилаючись на пункти 5.1. та 5.2. укладеного сторонами договору № 9/1-09 про надання послуг з проживання в кімнаті № НОМЕР_1 від 1 вересня 2009 року, виходив з того, що цей договір пролонгований сторонами до 1 вересня 2012 року.

Проте повністю погодитися з таким висновком місцевого суду не можна.

Згідно з ч. 1 ст. 821 ЦК України договір найму житла укладається на строк, встановлений договором. Якщо у договорі строк не встановлений, договір вважається укладеним на п'ять років.

Відповідно до ст. 822 ЦК України у разі спливу строку договору найму житла наймач має переважне право на укладання договору найму житла на новий строк. Не пізніше ніж за три місяці до спливу строку договору найму житла наймодавець може запропонувати наймачеві укласти договір на таких самих або інших умовах чи попередити наймача про відмову від укладання договору на новий строк. Якщо наймодавець не попередив наймача, а наймач не звільнив помешкання, договір вважається укладеним на таких самих умовах на такий самий строк.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції на час укладення договорів найму) термін договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Пунктами 5.1. і 5.2. укладеного сторонами договору № 9/1-09 про надання послуг з проживання в кімнаті № НОМЕР_1 від 1 вересня 2009 року встановлено, що цей договір діє протягом 12 місяців: з 1 вересня 2009 року до 1 вересня 2010 року. За взаємною домовленістю сторін, за відсутності заперечень щодо умов договору та його виконання договір може бути пролонгований на наступний рік (а. с. 5 зв.).

Однак у матеріалах справи відсутні належні і допустимі законом докази про взаємну домовленість сторін щодо його пролонгації до 1 вересня 2012 року.

Навпаки, з листа КУП НАНУ від 4 квітня 2011 року на а. с. 69 безспірно вбачається, що більш як за три місяці до спливу строку договору найму житла (який сторонами за взаємною домовленістю був продовжений до 1 вересня 2011 року) наймодавець запропонував ОСОБА_1 переселитися в кімнату № 420 того ж самого гуртожитку, чим фактично запропонував наймачу укласти договір на інших умовах, та попередив його про можливе виселення у випадку відмови від пропонованого переселення. У жовтні 2011 року КУП НАНУ запропонував ОСОБА_1 переселитися в іншу кімнату цього ж гуртожитку під № НОМЕР_3, проте наймач на це теж не погодився (а. с. 10, 11, 69).

До суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за проживання в гуртожитку та виселення без надання іншого житлового приміщення КУП НАНУ звернувся в листопаді 2011 року (а. с. 17-19).

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що термін дії договору сторін № 9/1-09 про надання послуг з проживання в кімнаті № НОМЕР_1 від 1 вересня 2009 року, предметом якого була кімната № НОМЕР_1, відповідно до пп. 5.1. і 5.2. цього договору, ст. 822 ЦК України та ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" закінчився 1 вересня 2011 року, оскільки у справі відсутні підстави вважати, що він був продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, що були передбачені договором сторін № 9/1-09 про надання послуг з проживання в кімнаті № НОМЕР_1 від 1 вересня 2009 року.

Наказом КУП НАНУ № 8-з від 14 жовтня 2011 року «Про переселення мешканців у зв'язку з ремонтними роботами»ОСОБА_1 переселено з кімнати № НОМЕР_1 у кімнату № НОМЕР_3 гуртожитку (а. с. 10, 36). За визнанням сторін з листопада 2011 року ОСОБА_1 у кімнаті № НОМЕР_1 (яку КУП НАНУ привів у відповідність із затвердженим планом будівлі гуртожитку та перетворив на 2 окремі кімнати) більше не проживає.

З урахуванням викладеного у суду першої інстанції, на переконання колегії суддів, не було фактичних і правових підстав задовольняти позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання за ним права користування кімнатою № НОМЕР_1 житловою площею 33,8 кв. м у гуртожитку КУП НАНУ на АДРЕСА_1.

Що стосується позовних вимог КУП НАНУ до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за проживання в гуртожитку, то вони підлягають частковому задоволенню, а рішення місцевого суду відповідному скасуванню, виходячи з таких підстав.

Заперечуючи проти позову КУП НАНУ у цій частині, ОСОБА_1 посилався на наказ директора Рівненської філії КУП НАНУ № 60з від 28 грудня 2005 року «Про встановлення оплати за проживання в кімнаті навчального корпусу», відповідно до якого йому з 1 січня 2006 року було встановлено «місячну оплату за проживання в кімнаті в розмірі 10% від нарахованої місячної суми компенсації комунальних послуг».

Проте наказом ректора КУП НАНУ № 68-од від 23 липня 2009 року за послуги, пов'язані з проживанням студентів Рівненського інституту КУП НАНУ та інших осіб у гуртожитку на АДРЕСА_1, з 1 вересня 2009 року для працівників цього інституту (і в т.ч. для ОСОБА_1О.) була встановлена оплата в сумі 200 грн. з ПДВ на місяць за одне ліжко-місце. Пунктом другим вказаного наказу в.о. директора Рівненського інституту КУП НАНУ ОСОБА_2 було зобов'язано з 1 вересня 2009 року укласти (переукласти) договори про надання послуг з проживання з урахуванням вимог зазначеного наказу (а. с. 33).

Відповідно до згаданого вище наказу ректора КУП НАНУ № 68-од від 23 липня 2009 року в пункті 3.1. договору № 9/1-09 про надання послуг з проживання в кімнаті № НОМЕР_1 від 1 вересня 2009 року плата за проживання за цим договором сторонами за взаємною згодою була визначена в сумі 200 грн. на місяць (а. с. 5 зв.).

Зважаючи на викладене, покликання ОСОБА_1 на наказ директора Рівненської філії КУП НАНУ № 60з від 28 грудня 2005 року на увагу не заслуговує, оскільки зазначений наказ директора філії університету не має вищої юридичної сили за наказ ректора цього ж університету № 68-од від 23 липня 2009 року та не може суперечити п. 3.1. укладеного сторонами договору № 9/1-09 про надання послуг з проживання в кімнаті № НОМЕР_1 від 1 вересня 2009 року. На переконання колегії суддів, наказ директора Рівненської філії КУП НАНУ № 60з від 28 грудня 2005 року надавав ОСОБА_1 пільги з оплати його проживання в гуртожитку лише до часу видання ректором КУП НАНУ наказу № 68-од від 23 липня 2009 року та укладення сторонами у справі договору № 9/1-09 про надання послуг з проживання в кімнаті № НОМЕР_1 від 1 вересня 2009 року.

У зв'язку з цим за час фактичного проживання в кімнаті № НОМЕР_1 житловою площею 33,8 кв. м, що знаходиться в гуртожитку відповідача на АДРЕСА_1, за період з 1 вересня 2009 року по жовтень 2011 року ОСОБА_1 за мінусом сплачених ним коштів зобов'язаний був би сплатити університету 3640 грн. (26 місяців х 200 грн. -1560 грн. = 3640 грн.). Проте виходячи з меж доводів поданої університетом апеляційної скарги та вимог, заявлених КУП НАНУ у суді першої інстанції, з ОСОБА_1 до стягнення підлягає лише 3240 грн. (а. с. 68, 106).

Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Оскільки договір № 9/1-09 про надання послуг з проживання в кімнаті № НОМЕР_2 від 1 вересня 2009 року, який був укладений сторонами строком на 12 місяців, в судовому порядку не оспорений і залишається чинним до цього часу, то відповідно до ст. 629 ЦК України він є обов'язковим для виконання його сторонами. Тому на підставі п. 3.1. вказаного договору з ОСОБА_1 на користь КУП НАНУ, виходячи з меж доводів поданої апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених КУП НАНУ у суді першої інстанції, підлягає до стягнення 2400 грн. (а. с. 28).

Всього ж з ОСОБА_1 на користь КУП НАНУ за проживання у гуртожитку до стягнення підлягає 5640 грн. заборгованості за проживання в гуртожитку.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 127, 132 ЖК України, ст. ст. 204, 629, 821, 822 ЦК України, ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст.ст. 10, 11, 60, 303, 307, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

Апеляційну скаргу Київського університету права Національної академії наук України задовольнити частково.

рішення Рівненського міського суду від 22 лютого 2012 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Київського університету права Національної академії наук України про визнання за ним права користування кімнатою № НОМЕР_1 житловою площею 33,8 кв. м, що знаходиться в гуртожитку на АДРЕСА_1, скасувати.

ОСОБА_1 у задоволенні цих позовних вимог до Київського університету права Національної академії наук України відмовити.

рішення Рівненського міського суду від 22 лютого 2012 року в частині вирішення зустрічних позовних вимог Київського університету права Національної академії наук України до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за проживання в гуртожитку скасувати.

Позов Київського університету права Національної академії наук України до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за проживання в гуртожитку задовольнити частково, стягнувши з ОСОБА_1 на користь Київського університету права Національної академії наук України 5640 (п'ять тисяч шістсот сорок) грн. заборгованості за проживання в гуртожитку.

рішення місцевого суду в частині вирішення зустрічних позовних вимог про виселення без надання іншого житлового приміщення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Київського університету права Національної академії наук України 295,5 грн. (двісті дев'яносто п'ять грн. 50 коп.) понесених судових витрат у справі.

рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення. Воно може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.