1321/2-1373/11 Про визнання недійсним договору іпотеки - 19.04.2012 Прийняття

з участю позивача ОСОБА_2 та її представників ОСОБА_3 та ОСОБА_4, представника ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»Ковальчук Л.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника за довіреністю ОСОБА_2- ОСОБА_3 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 27 грудня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», ОСОБА_8 про визнання правочину недійсним,-

Оскаржуваним рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 20 грудня 2011 року відмовлено в позові ОСОБА_2 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», ОСОБА_8 про визнання недійсним договору іпотеки.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_3

В апеляційній скарзі посилається на те, що судом не надано належної оцінки копії вироку Сокальського районного суду Львівської області від 08 квітня 2011 року, яким доведена вина ОСОБА_8 у підробці довідки про свої доходи, та схиляння її шляхом обману до укладення договору іпотеки. Про те, що ОСОБА_9 не мав наміру сплачувати кредит вона не знала.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати недійсним договір іпотеки №0278/9411/325570 від 27 грудня 2006 року, на підставі ст. 230 ЦПК України (1618-15) , як такий, що укладений під впливом обману.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2 та її представників ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на підтримання апеляційної скарги, представника ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» Ковальчук Л.О. на її заперечення, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення у межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити із наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом та матеріалами справи встановлено, що 09 вересня 2006 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль»та ОСОБА_10 було укладено кредитний договір, згідно з умовами якого банк надав ОСОБА_10 кредит, в сумі 30 000 доларів США, під 16% річних із кінцевим терміном повернення до 27 грудня 2016 року.

Для виконання забезпечення зобов»язань за вказаним кредитним договором 27 грудня 2006 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль»та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки №0278/9411/325570, відповідно до якого остання передала банку нерухоме майно, а саме: житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 та земельну ділянку для обслуговування даного будинку і ведення особистого підсобного господарства, площею 0,3470 га.

ОСОБА_11 своїх зобов»зань за кредитним договором перед банком не виконав.

Також встановлено, що ОСОБА_9 з метою заволодіння коштами, шляхом внесення неправдивих відомостей, подав банку неправдиві дані про своє майно та заробітну плату, за що вироком Сокальського районного суду від 08 квітня 2011 року був засуджений (а.с.17-19).

Відповідно до ч.1 ст. 230 ЦПК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 -ОСОБА_12 (сестра ОСОБА_9 і дочка позивачки) стверджує, що доведеність вини ОСОБА_9 у підробленні довідки про його доходи та її використання є достатньою підставою для визнання договору іпотеки від 27 грудня 2006 року недійсним, оскільки її довірителька також була обманута щодо платоспроможності ОСОБА_9 Однак, у даному випадку, вирок у кримінальній справі не є підставою для звільнення від доказування в розумінні вимог ч.4 ст. 61 ЦПК України, оскільки в ньому не доведено наявності обману ОСОБА_2 представниками банку. У той же час сторонами договору іпотеки від 27.12.2006 року були лише ОСОБА_2 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».

Як зазначено в п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 (v0009700-09) «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним»- обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Те, що ОСОБА_2, із її слів, була обманутою ОСОБА_9, щодо його платоспроможності не може бути підставою для визнання недійсним договору іпотеки який укладався між банком і нею.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 підтвердила, що договір іпотеки від 27 грудня 2006 року вона підписувала особисто та була ознайомлена із його змістом, а також розуміла наслідки невиконання боржником своїх зобов»язань по кредитному договору.

Відтак, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що позивач не довів обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, не навів підстав визнання недійсності правочину з підстав передбачених ст. 230 ЦПК України (1618-15) . Не встановлено таких обставин і судом.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду справи встановлена ЦПК України (1618-15) , ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не убачає.

Керуючись ст.ст. 303, 305, п.1 ч.1 ст. 307, ст. 308, ст. 313, п.1 ч.1 ст. 314, ст.ст. 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

Апеляційну скаргу представника за довіреністю ОСОБА_2- ОСОБА_3 -відхилити.

Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 27 грудня 2011 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги.