Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів ЛЕСКА В.В., ЧУЖІ Ю.Г.

при секретарі СІДЕЙ І.І.

за участю представників: апелянта - ОСОБА_1, відповідача - ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Кошелівська сільська рада Хустського району Закарпатської області, про визнання права власності на житловий будинок, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Хустського районного суду від 1 липня 2011 р., -

ОСОБА_6 у травні 2011 р. звернувся до суду із указаним позовом до ОСОБА_4 Мотивував тим, що у 1996 р. викупив у сім'ї Чегіль земельну ділянку по АДРЕСА_1, на ділянці знаходилися 50 фундаментних блоків, які позивач теж купив, що стверджується розпискою. Разом з тим, цю земельну ділянку за згодою позивача рішенням Кошелівської сільради від 23.04.1997 р. було надано сину позивача - ОСОБА_4, а 16.10.2008 р. тому був виданий Державний акт на право власності на ділянку. Договором від 20.10.1997 р., укладеним між позивачем і відповідачем, іншими документами і доказами підтверджується, що саме позивач придбав будівельні матеріали, оплатив будівельні роботи і збудував на зазначеній ділянці житловий будинок. Відповідач у цей час навчався у Харківському індустріальному технікумі і з огляду також на вік, відсутність заробітку реального вкладу у будівництво не вносив. Відповідач зобов'язався забезпечити батькам довічне проживання у збудованому будинку, але зараз цей обов'язок заперечує. Протягом 1996-2003 рр. позивач витратив на будівництво близько 40 тисяч гривень. Готовність до прийняття будинку в експлуатацію та факт його будівництва за кошти позивача стверджується й актом обстеження будинку, складеним 03.05.2011 р. комісією Кошелівської сільради. Посилаючись на ці обставини, на положення цивільного законодавства щодо визнання та захисту права власності, позивач просив визнати за ним право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, судові витрати просив покласти на відповідача.

Рішенням Хустського районного суду від 01.07.2011 р. позов задоволено: визнано за ОСОБА_3 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 стягнуто з відповідача на користь позивача 524,00 грн. у відшкодування сплачених судових витрат.

ОСОБА_6 у порядку ст. 292 ч. 1 ЦПК України як особа, яка не брала участі у справі, в якій суд вирішив питання про її права та обов'язки, рішення суду оскаржила. Посилається на те, що проживала у спірному будинку разом із своїм чоловіком ОСОБА_4 та неповнолітньою донькою і на час вирішення справи судом будинок був предметом спору в іншій цивільній справі, у якій вирішувалося питання про розірвання шлюбу та поділ спільного майна подружжя. Просить рішення скасувати, провадження у справі - закрити.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників: апелянта ОСОБА_6 - ОСОБА_1, який апеляцію підтримав, відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_2, який апеляцію не визнав, розглянувши справу за правилами ст. 305 ч. 2 ЦПК України за відсутності інших осіб, які беруть участь у справі, обговоривши доводи учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого.

Відповідно до ЦПК України (1618-15) , правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення або оспорювання саме її прав (ст. 3 ч. 1, ст. 15 ч. 1); цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, особа на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами і зобов'язана довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст.ст. 10, 11, 57-61).

Оскаржуючи рішення Хустського районного суду від 01.07.2011 р., ОСОБА_6 виходила з того, що суд у справі, в якій вона не брала участі, вирішив питання про її права та обов'язки. Однак, погодитись із такою правовою позицією колегія суддів не може.

У справі встановлено, що ОСОБА_7 (батько ОСОБА_4) у 1996 р. викупив у сім'ї Чегіль 50 фундаментних блоків, що знаходилися на земельній ділянці у АДРЕСА_1 (а.с. 11). У подальшому на підставі рішення 8-ї сесії 22-го скликання Кошелівської сільської ради Хустського району Закарпатської області від 23.04.1997 р. зазначену земельну ділянку площею 0,1978 га, яка знаходиться за адресою с. АДРЕСА_1 було надано ОСОБА_4 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, а 16.10.2008 р. ОСОБА_4 був виданий Державний акт серії ЯЕ № 453952 на право власності на земельну ділянку (а.с. 18). Протягом 1996-1999 рр. ОСОБА_4 навчався в Харківському індустріально-педагогічному технікумі (а.с. 16-17). 20.10.1997 р. ОСОБА_4 і ОСОБА_6 уклали між собою договір, за умовами якого ОСОБА_4 дозволив ОСОБА_3 побудувати на житловий будинок за адресою с. Кошелево, вул. Залом, 171 і зобов'язався забезпечити своїм батькам ОСОБА_3 і ОСОБА_8 право проживання у будинку, а у випадку невиконання цього зобов'язання - передати будинок у власність одному з батьків (а.с. 9, 10). Квитанціями, накладними, іншими документами на а.с. 12-15, 20-21 стверджуються факти придбання ОСОБА_3, ОСОБА_8 будівельних матеріалів, оплати будівельних робіт тощо.

Актом комісії Кошелівської сільської ради від 09.04.2000 р. у складі секретаря сільради та чотирьох депутатів зафіксовано, що будівництво вищезазначеного будинку здійснював ОСОБА_6, який надав будівельний паспорт за № 109/97 від 02.04.1997 р., інші документи щодо будівництва і, оскільки будинок не оштукатурений ззовні, його готовність складає 96% (а.с. 8). Акт обстеження житлового будинку, складений комісією Виконкому Кошелівської сільської ради 03.05.2011 р. і затверджений сільським головою 04.05.2011 р., містить висновок про можливість прийняття збудованого ОСОБА_3 будинку АДРЕСА_1 експлуатацію (а.с. 19).

У суді першої інстанції відповідач позов визнав, вищенаведені факти на час апеляційного розгляду справи ніким не спростовані.

Свідоцтвом про одруження, виданим Виконкомом Кошелівської сільради 09.05.2000 р., стверджується факт укладення цього дня шлюбу ОСОБА_4 із ОСОБА_9, у шлюбі 07.04.2001 р. народилася донька Тетяна (а.с. 45). З ухвали судді Хустського районного суду від 12.05.2011 р. про відкриття провадження в справі, з ухвали Апеляційного суду Закарпатської області від 17.08.2011 р. (а.с. 40, 43), інших матеріалів справи вбачається, що з позовом до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів і поділ спільного майна подружжя включно із зазначеним будинком ОСОБА_6 звернулася у травні 2011 р.

Відповідно до положень ЦК Української РСР (1540-06) (1963 р.) (ст.ст. 4, 6, 41, 42, 86, 151), Закону України «Про власність» (697-12) (ст.ст. 2, 4, 12, 19, 48, 49, 55), які були чинними на час укладення правочинів щодо будівництва будинку, виконання будівельних робіт, та до положень ЦК України (435-15) (2003 р.) (ст.ст. 11, 16, 202, 204, 316-319, 321, 328, 386, 392, 397), чинного на час визнання права власності на будинок за позивачем, цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством, в т.ч., з угод, а також а також з дій громадян, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства (аналогії) породжують цивільні права і обов'язки; право власності набувається з підстав, не заборонених законом; правомірність правочину, набуття права власності та володіння майном презюмується; правомірно набуте право власності підлягає захисту, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Отже, правовідносини щодо будівництва спірного житлового будинку виникли між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 задовго до укладення останнім шлюбу з ОСОБА_9 і на час укладення цього шлюбу готовність будинку вже складала 96% тільки за рахунок відсутності зовнішньої штукатурки. Заперечення цієї обставини апелянтом не стверджуються доказами, мають характер припущень і до уваги не беруться. Апеляційному суду сторона відповідача пояснила, що «де-факто» придбану батьком для будівництва житлового будинку земельну ділянку за його бажанням з метою матеріального забезпечення сина було в подальшому оформлено на останнього. Факт зведення будинку коштом і працею позивача в апеляції не заперечується, загалом апеляція не містить доводів, які спростовували б законність рішення суду щодо визнання права власності на будинок саме за ОСОБА_3, апелянт ОСОБА_6 по суті не має стосунку до правовідносин сторін у цій справі щодо права власності на будинок, на що факт її проживання разом із донькою під час шлюбу в будинку не впливає. Разом із тим, за наявності для того належних підстав, апелянт не позбавлена права окремо врегульовувати питання про відповідні розрахунки, що можуть випливати з участі в утриманні, впорядкуванні будинку тощо.

Відтак, апелянт ОСОБА_6 не навела доводів та не подала доказів, які б стверджували її право власності на спірний будинок і порушення такого, тому відсутні і підстави для судового захисту права, що не виникло, подачі нею апеляції на рішення суду.

За таких обставин, підстав для задоволення апеляції немає, її з урахуванням положень ст. 303 ч. 1 ЦПК України та відповідно до ст. 308 цього Кодексу слід відхилити, рішення суду - залишити без змін.

Керуючись ст. 307 ч. 1 п. 1, ст.ст. 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів -

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити, рішення Хустського районного суду від 1 липня 2011 р. - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскар жена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.