Справа № 2-2055/11 

провадження № 22-ц/0390/585/2012 

Головуючий у 1 інстанції:Івасюта Л.В. 

Категорія: 44 Доповідач: Овсієнко А. А.

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області:

головуючого - судді Овсієнка А А,

суддів - Свистун О.В., Данилюк В.А.,,

при секретарі Галицькій І.П.,

з участю: представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_8 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням та вселення за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 листопада 2011 року, -

27 січня 2011 року ОСОБА_4 звернувся до суду з вищевказаним позовом, зазначивши, що він є власником квартири АДРЕСА_1.

06 червня 2006 року ОСОБА_8 (його рідний брат) уклав шлюб з ОСОБА_5 і ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилося двоє дітей - ОСОБА_6 та ОСОБА_7

10 липня 2006 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_8 було укладено договір оренди вищевказаної квартири терміном до 10 червня 2007 року, а 26 липня 2006 року у даній квартирі зареєструвались ОСОБА_8 та ОСОБА_5

11 червня 2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_8 було укладено новий договір оренди квартири терміном до 31 грудня 2009 року і 27 червня 2008 року у вищевказаній квартирі зареєстровано місце проживання малолітніх дітей відповідача - ОСОБА_8 та ОСОБА_5

Після закінчення строку дії договору оренди, в квітні 2010 року, відповідач ОСОБА_5, її чоловік ОСОБА_8, а також малолітні діти ОСОБА_8 та ОСОБА_5 залишили спірну квартиру і з того часу у ній не проживають. Крім того, 01 червня 2010 року ОСОБА_8 було знято із реєстрації місця проживання за вказаною адресою.

рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 жовтня 2010 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_8 розірвано.

Покликаючись на те, що ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 понад шість місяців не проживають без поважних на те причин у спірній квартирі, а строк дії договору оренди квартири закінчився ще 31 грудня 2009 року, ОСОБА_4 просив визнати зазначених вище осіб такими, що втратили право користування згаданим житлом.

У відповідь ОСОБА_5 звернулася від свого імені та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7 із зустрічним позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_8 про усунення перешкод у користуванні вищевказаною квартирою та вселення у неї, мотивуючи такі свої вимоги тим, що в жовтні 2009 року вона з дітьми були змушені залишити дане житло через систематично вчинюване ОСОБА_8 щодо неї насильство і з того часу тимчасово проживає у Волинському обласному центрі соціально-психологічної допомоги. Повернутись назад вони не можуть, оскільки власником квартири ОСОБА_4 замінено замок на вхідних дверях.

рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 листопада 2011 року в задоволенні первісного позову ОСОБА_4 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4 задоволено. Вирішено вселити ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 у квартиру АДРЕСА_1. В задоволенні зустрічного позову до ОСОБА_8 відмовлено.

Додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 лютого 2012 року у даній справі стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 45 грн. 50 коп. судових витрат.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 листопада 2011 року, представник позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати у зв'язку з порушенням судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідністю висновків обставинам справи та ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову та відмову в задоволенні зустрічного позову.

В ході апеляційного розгляду даної справи представник позивача ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав із наведених у ній підстав, тоді як представник відповідача ОСОБА_3 просив відхилити апеляційну скаргу у зв'язку з безпідставністю викладених у ній доводів, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду зазначеним вище вимогам закону в повній мірі не відповідає.

Так, відмовляючи в задоволенні первісного позову та одночасно задовольняючи зустрічний, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_5, її малолітні діти ОСОБА_7 та ОСОБА_6, як колишні члени сім'ї наймача ОСОБА_8, понад шість місяців не проживають у спірній квартирі з поважних на причин, і оскільки власник квартири ОСОБА_4 чинить їм перешкоди у користуванні даним житлом, то вони підлягають вселенню примусово.

Проте, з такими висновками суду можна погодитись лише частково.

Відповідно до ч.1 ст.158 ЖК УРСР наймач користується жилим приміщенням у будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, відповідно до договору найму жилого приміщення.

Такий договір найму відповідно до вимог ч.2 ст.158 ЖК УРСР та ч.1 ст. 811 ЦК України, укладається в простій письмовій формі.

Згідно з ч.1 ст.168 ЖК УРСР укладений на визначений строк договір найму жилого приміщення в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, припиняється після закінчення цього строку, і його може бути продовжено лише за угодою між наймачем і наймодавцем.

Наслідком припинення договору найму жилого приміщення в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, згідно з вимогами ст.169 ЖК УРСР є обов'язок наймача і осіб, які проживають разом з ним, звільнити жиле приміщення, а в разі відмовлення - їх виселення в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Судом, зокрема, встановлено, що позивач ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_1 (а.с.80, 81).

11 червня 2006 року відповідач ОСОБА_5 зареєструвала шлюб з ОСОБА_8, рідним братом позивача у справі, а ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилося двоє дітей - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (а.с. 20).

10 липня 2006 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_8 було укладено договір найму (оренди) вищевказаної квартири терміном до 10 червня 2007 року (а.с.6-8), а 26 липня 2006 року у даній квартирі зареєструвались ОСОБА_8 та ОСОБА_5, що об'єктивно стверджується відповідними реєстраційними штампами у будинковій книзі (а.с.9-14).

11 червня 2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_8 було укладено новий договір найму (оренди) квартири терміном до 31 грудня 2009 року (а.с.15-17) і 27 червня 2008 року у вищевказаній квартирі зареєстровано місце проживання малолітніх дітей відповідача - ОСОБА_7 та ОСОБА_6

Після закінчення строку дії договору найму (оренди) наймач ОСОБА_8 вибув із даної квартири на інше місце проживання і 01 червня 2010 року його було знято із реєстрації місця проживання за вказаною адресою.

рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 жовтня 2010 року, яке набрало законної сили, шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_8 розірвано.

На підставі показань свідків ОСОБА_1, ОСОБА_9, постанов про відмову в порушенні кримінальної справи, наявних як в матеріалах справи (а.с.49), так і в матеріалах досліджених судом матеріалів наглядового провадження прокуратури м.Луцька, повідомлень Луцького МВ УМВС України у Волинській області (а.с.52, 54), судом першої інстанції також було вірно встановлено, що причиною того, що ОСОБА_5 в жовтні 2009 року залишила разом з дітьми вищевказане помешкання і з того часу тимчасово проживає у Волинському обласному центрі соціально-психологічної допомоги (а.с.37) є вчинюване ОСОБА_8 насильство в сім'ї.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_5 та її малолітні діти ОСОБА_6, ОСОБА_7 не проживають у спірній квартирі з жовтня 2009 року з поважних на те причин, а отже - відсутні передбачені законом підстави для визнання їх такими, що втратили право користування жилим приміщенням.

Крім того, положення ст.72 ЖК УРСР, яка передбачає визнання в судовому порядку особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, застосовуються до правовідносин, які склалися з приводу користування жилими приміщеннями у будинках громадського і державного житлового фонду і не поширюється на правовідносини в сфері приватного житлового фонду.

Правильним, та таким, що ґрунтується на положеннях закону, є також висновок суду першої інстанції і про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_8, оскільки на даний час останній не є ані власником, ані квартиронаймачем, ані фактичним користувачем спірного житла.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_4 та зустрічного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_8 ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, є законним та справедливим, а тому в цій частині підлягає залишенню без змін.

Разом з тим, не можна погодитись із висновками та рішенням суду першої інстанції в частині вселення відповідачів у спірне житло.

Зокрема, як уже зазначено вище, строк дії договору найму квартири, укладеного між власником квартири ОСОБА_4 та наймачем ОСОБА_8, закінчився ще в грудні 2009 року, а після звільнення помешкання ОСОБА_8 та зняття його з реєстрації місця проживання новий договір оренди квартири між власником квартири та відповідачем ОСОБА_5 взагалі не укладався.

Крім того, встановлено, що з 2010 року у даній квартирі постійно проживає власник житла ОСОБА_4 разом зі своєю сім'єю.

Таким чином, оскільки ОСОБА_5 та її малолітні діти ОСОБА_6, ОСОБА_7 не являються в розумінні ч.2 ст. 64 ЖК України членами сім'ї власника квартири ОСОБА_4 й договір найму (оренди) квартири між ними не укладено, то й передбачені законом підстави для їхнього вселення та проживання у спірному житлі відсутні.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції не в повній мірі визначився з характером спірних правовідносин, які виникли між сторонами, не перевірив належним чином доводів кожної зі сторін, в порушення вимог ст. 212 ЦПК України не дав належної правової оцінки встановленим обставинам та наявним у справі доказам, а тому дійшов помилкового та такого, що не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, висновку про необхідність усунення перешкод у користуванні належною ОСОБА_4 квартирою та вселення до неї відповідачів у справі.

За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині задоволення зустрічного позову про вселення слід скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням та вселення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5, колегія суддів скасовує також ухвалене у даній справі додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 лютого 2012 року про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 45 грн. 50 коп. судових витрат.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 листопада 2011 року у даній справі в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_5 та додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 лютого 2012 року у даній справі про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 45 грн. 50 коп. судових витрат скасувати.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням та вселення відмовити.

В решті рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 листопада 2011 року в даній справі залишити без змін.

рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили. .