Справа № 1990/22-ц-489/12

Головуючий у 1-й інстанції Вийванко О.М. 

Категорія -37Доповідач - Ткач З.Є.

колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Ткача З.Є.

суддів - Міщія О. Я., Шевчук Г. М.,

при секретарі - Мельничук С.П.

з участю представника ОСОБА_1 -

ОСОБА_2, представника ОСОБА_3-

ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 лютого 2012 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Перша Тернопільська державна нотаріальна контора про визнання недійсним свідоцтв про право на спадщину та визнання права власності на спадкове майно,-

У жовтні 2011 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3про визнання недійсним свідоцтв про право на спадщину та визнання права власності на спадкове майно.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона та ОСОБА_5 є спадкоємцями по заповіту на майно ОСОБА_6, яка померла в лютому 1985 року. Згідно умов заповіту кожному з них заповідано по 1/2 будинковолодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1

Після смерті ОСОБА_6 вона прийняла спадщину, про що 15.02.1986 року отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на одну другу частину вищевказаного будинковолодіння.

ОСОБА_5 від спадщини за заповітом відмовився, не вчинивши жодних дій, які б свідчили про прийняття ним спадщини.

Відповідно до ч. 2 ст. 554 ЦК України, в редакції 1963 року, частина спадщини, яку по заповіту не прийняв ОСОБА_5 повинна була перейти до неї, як іншого спадкоємця за заповітом.

Проте, після смерті ОСОБА_5 другу половину будинковолодіння незаконно успадкував за законом ОСОБА_7, а після його смерті - успадкувала за заповітом його дружина ОСОБА_3

У зв'язку з цим просила визнати свідоцтво про право на спадщину за законом, виданого Першою Тернопільською державною нотаріальною конторою 09 червня 1989 року, зареєстроване в реєстрі за №1-730 на ім'я ОСОБА_7 та свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане Першою Тернопільською державною нотаріальною конторою 08 лютого 1995 року, зареєстроване в реєстрі за №3-905 на ім'я ОСОБА_3 недійсними, а також просила визнати за нею право власності на цілий житловий будинок та господарські будівлі, що знаходяться в АДРЕСА_1

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 21 лютого 2012 року вирішено: "У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Перша Тернопільська державна нотаріальна контора про визнання недійсним свідоцтв про право на спадщину та визнання права власності на спадкове майно -відмовити".

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Тернопільського міськрайонного суду від 21 лютого 2012 рокускасувати та ухвалити нове рішення, яким позов позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши представника ОСОБА_1, який апеляційну скаргу підтримав, представника ОСОБА_3, яка апеляційну скаргу не визнала і просила відмовити в її задоволенні, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Суд першої інстанції на підставі матеріалів справи вірно встановив наступні обставини.

03.01.1984 р. ОСОБА_6 склала заповіт, яким половину належного їй будинковолодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1 заповіла внучці ОСОБА_8 (позивачка у справі), а другу половину будинковолодіння заповіла своєму сину ОСОБА_5

ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 р.

Після її смерті ОСОБА_8 успадкувала 1/2 частину житлового будинку з південної сторони з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться в АДРЕСА_1, про що 19.02.1986 року отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

Другу половину будинковолодіння успадкував ОСОБА_7, про що 09.06.1989 р. було видане на його ім'я свідоцтво про право на спадщину за законом.

ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_7 помер і після його смерті 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 успадкувала його дружина ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 08.02.1995 року.

Проте колегія не погоджується з окремими висновками рішення суду.

Відповідно до ст.ст. 71, 80 ЦК України, в редакції 1963 року, на які в своєму рішенні посилався суд, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові. Аналогічні норми закріплені в ст. 256, ч. 1 ст. 261 ЦК України, в редакції 2003 року.

Суд поновив ОСОБА_1 строк позовної давності для звернення до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що про порушення прав їй стало відомо у травні 2011 року.

Однак цей висновок є суперечливим і не відповідає фактичним обставинам справи.

Відповідно до ст. 76 ЦК України, чинної на час виникнення спірних правовідносин, перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 пред'явила позов з підстав встановлених ч. 2 ст. 554 ЦК України, в редакції 1963 року.

Згідно цієї норми, якщо спадкодавець заповідав усе своє майно призначеним ним спадкоємцям, то частка спадщини, яка належала б спадкоємцеві, який відпав, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними в рівних частках.

В свідоцтві про право на спадщину за заповітом від 19.02.1986 року виданого на ім'я ОСОБА_1 було вказано, що на другу половину жилого будинку з північної сторони з відповідною частиною надвірних будівель складено заповіт в користь ОСОБА_5, який своїх спадкових прав не оформляє і місце його проживання не відоме (а.с.43).

Таким чином, позивачці з лютого 1986 року було відомо про обставини, на які вона посилалась в позовній заяві в обґрунтування вимог заявлених на підставі ст. 554 ЦК України.

Окрім того, як вбачається з її позовних вимог, їй було відомо що у 1989 році другу половину успадкував по закону ОСОБА_7

З матеріалів справи вбачається, що в лютому 2011 року ОСОБА_3 пред'явила позов до ОСОБА_1 позов про реальний поділ житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами та земельної ділянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, після чого ОСОБА_1 у жовтні 2011 року пред'явила до ОСОБА_3 позов про визнання свідоцтв недійсними та визнання за нею права власності на ціле будинковолодіння.

За таких обставин колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 пропустила строк позовної давності без поважних причин і відповідно до правил ст. 80 ЦК України, в редакції 1963 року, закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову було підставою для відмови в позові.

Також колегія не погоджується з висновками суду про те, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року - до відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6, оскільки достовірних доказів щодо цього факту сторонами не надано.

Посилання на пам'ятник з написом дати смерті ОСОБА_5 та пояснення свідків в даному випадку не є допустимими доказами у справі.

Разом з тим, колегія суддів бере до уваги ту обставину, що позивачка не заперечувала факт смерті ОСОБА_5, вказавши, що протягом років вважала, що ОСОБА_7 спадкував майно після смерті свого брата ОСОБА_5 і погоджувалась з цим.

Відповідачка ОСОБА_3 також стверджувала, що свідоцтво про право власності по закону на ОСОБА_7 було видане на підставі всіх наданих документів, у тому числі документів про смерть ОСОБА_5, які вона не зберігала.

Колегія суддів вважає, що за вказаних обставин обов'язок доведення часу смерті ОСОБА_5, на які посилається позивачка в позовній заяві, лежить на ній, яка є родичкою ОСОБА_5

Суд першої інстанції правильно в цьому випадку керувався ст. 60 ЦПК України, у відповідності до якої кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З урахуванням цього, суд прийшов до обґрунтованого висновку про недоведеність незаконності свідоцтва про право на спадщину за заповітом виданого Першою Тернопільською державною нотаріальною конторою 09 червня 1989 року на ім'я ОСОБА_7 та свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Першою Тернопільською державною нотаріальною конторою 08 лютого 1995 року на ім'я ОСОБА_3

Враховуючи те, що суд вірно встановив обставини справи, вірно застосував норми матеріального права, проте дав невірну оцінку окремим обставинам справи, що не вплинуло на правильність вирішення спору по суті, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 314 ЦПК України, колегія суддів,-

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 лютого 2012 року залишити без зміни.

Ухваламоже бути оскаржено протягом двадцяти днів в касаційному порядку, шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області З.Є. Ткач