Справа № 2-2452/2012 рік.

 Головуючий 1 інст.: - Оксененко В.А.

Категорія 22-ц-/2090/3077/2012 рік. 

Суддя-доповідач: - Кокоша В.В.

Категорія: трудові.

Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - судді: - Кокоші В.В.,

суддів: - Бобровського В.В., Шевченко Н.Ф.,

при секретарі: - Давшан А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 6 березня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_6 до фізичної особи ОСОБА_7 - про стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди,

У лютому 2012 року ОСОБА_6 звернувся в суд із вказаним позовом.

В обґрунтування своїх вимог зазначав, що з жовтня 2009 року по 16 серпня 2010 року він працював закупівельником товару у фізичної особи ОСОБА_7 в пивному ресторані «Бірлін» на площі Руднєва №10 в м. Харкові та отримував заробітну плату в конвертах у розмірі 1200 грн. на місяць.

В порушення вимог діючого трудового законодавства ОСОБА_7 не уклала з ним письмовий трудовий договір та не внесла відповідних записів до його трудової книжки.

У серпні 2010 року фізична особа ОСОБА_7 розірвала з ним трудові відносини, проте не виплатила йому заробітну плату за період з 1 липня 2010 року по 16 серпня 2010 року у сумі 1 800 грн.

Діями відповідачки йому завдано моральної шкоди, оскільки він завчасно не отримав заробітну плату за виконану роботу, неодноразово викликався до органів прокуратури для надання свідчень у кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_7, що порушило його звичайний спосіб життя та призвело до погіршення стану здоровя, втрати ділової репутації в очах його близьких, сусідів, знайомих.

Посилаючись на вказані обставини та ст. ст. 48, 116, 233, 237-1 КЗпП України, ст. 1166 ЦК України, ОСОБА_6 просив суд стягнути з фізичної особи ОСОБА_7 на його користь заробітну плату з 1 червня 2010 року по 16 серпня 2010 року у сумі 1 800 грн. та стягнути на відшкодування моральної шкоди 10 000 грн.

Відповідачка ОСОБА_7 в особі свого представника, позов не визнала.

При цьому посилалася на те, що з позивачем вона не знайома та бачила його лише кілька разів, коли він приходив до свого пасинка директора ПП «Бірлін»ОСОБА_8

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 6 березня 2012 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

Апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що позивач не доведено в суді, що відповідачка не виплатила йому заробітну плату за період з 1 червня 2010 року по 16 серпня 2010 року у сумі 1 800 грн., а також завдала йому моральної шкоди.

Такий висновок суду відповідає нормам матеріального і процесуального права.

Згідно ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобовязується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобовязується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обовязковим при укладенні трудового договору, зокрема: - з фізичною особою.

Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

За правилами ст. 24-1 КЗпП України, в редакції Закону України № 1356-XIV від 24 грудня 1999 року (1356-14) , у разі укладення трудового договору між працівником і фізичною особою фізична особа повинна у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати укладений у письмовій формі трудовий договір у державній службі зайнятості за місцем свого проживання у порядку, визначеному Міністерством праці та соціальної політики України.

З матеріалів справи вбачається, що у жовтні 2009 року фізична особа ОСОБА_7 здійснюючи підприємницьку діяльність допустила до роботи в ПП «Бірлін»працівника ОСОБА_6 та використовувала його найману працю до 16 серпня 2010 року у якості закупівельника товарів, без укладення з ним письмового трудового договору та оформлення трудової книжки.

У звязку з цим, 22 березня 2011 року прокуратурою Червонозаводського району м. Харкова порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_7 по факту порушення трудового законодавства за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК України (а. с. 4-5).

Постановою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 9 серпня 2011 року провадження у кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 172 КК України закрито у звязку з актом амністії. (а. с. 8).

Судовим розглядом встановлено, що трудовий договір між сторонами у письмовій формі не вкладався, у державній службі зайнятості за місцем проживання фізичної особи у порядку, визначеному Міністерством праці та соціальної політики України не реєструвався, відповідачкою страхові внески до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, а також пенсійні внески до управління Пенсійного фонду України за ОСОБА_6, як найманого працівника, не сплачувалися.

Звертаючись з позовом до суду про стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, ОСОБА_6 не довів, що при укладанні усного трудового договору з відповідачкою, остання зобовязалася оплачувати його працю у розмірі 1 200 грн. на місяць, факту безпосереднього виконання робіт по закупівлі товарів для потреб ресторану у період з 1 червня 2010 року по 16 серпня 2010 року, наявності існування заборгованості по виплаті заробітної плати у сумі 1 800 грн. фізичною особою ОСОБА_7, спричинення йому моральної шкоди не виплатою заробітної плати та відкликами до органів прокуратури.

Не надані такі докази позивачем ОСОБА_6 і в судовому засіданні апеляційної інстанції.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про те, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на обґрунтування свої позовних вимог.

Вирішуючи спір, суд зясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, дав їм нажену оцінку та ухвалив законне й обґрунтоване рішення.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 про те, що порушення його трудових прав фізичною особою ОСОБА_7 встановлено постановою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 9 серпня 2011 року, не можуть бути прийняті до уваги судової колегії.

Вказаною постановою закрито провадження у кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 172 КК України у звязку з актом амністії, однак нею не вирішувалося питання щодо наявність та розміру заборгованості по виплаті заробітної плати фізичною особою ОСОБА_7 позивачу ОСОБА_6

Визнання ОСОБА_6 потерпілим у зазначеній кримінальний справі, само по собі не свідчить про наявність підстав для стягнення з відповідачки на його користь невиплаченого заробітку та відшкодування моральної шкоди, оскільки ці обставини відповідно до ст. 60 ЦПК України підлягають доказуванню сторонами під час розгляду цивільної справи.

Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_6, не є суттєвими та висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. ст. 308, 313, п.1 ч.1 ст. 314, ст. ст. 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - відхилити.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 6 березня 2012 року - залишити без змін.

ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.