2-2373/11/0206 Про скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру, виселення та вселення - 02.04.2012 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, виконавчого комітету Вінницької міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача комунального підприємства "Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації", про скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва на право власності, виселення та вселення,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01 березня 2012 року, -

У жовтні 2011 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_5, виконавчого комітету Вінницької міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача комунального підприємства "Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації" про скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва на право власності, виселення та вселення. Просив скасувати рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 08.02.2007 р. №177 в частині передачі у приватну власність квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_5; визнати недійсним свідоцтво про право власності від 08.02.2007 р. на квартиру АДРЕСА_1 видане на підставі рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 08.02.2007 р. №177; скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_5; виселити ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_2 без надання іншого житла; вселити ОСОБА_9 в квартиру АДРЕСА_2

Зазначив, що 13 квітня 2006 року ним було придбано двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 що підтверджується відповідним договором купівлі-продажу від 13.04.2006 р., посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_10 та зареєстрованого в реєстрі за №1071. Державна реєстрація даного договору проведена в КП «ВООБТІ», що підтверджується реєстраційним посвідченням від 25.04.2006р., зареєстровано в реєстрову книгу за № 666 за реєстровим №478.

У вересні 2010 року позивач прийшов навідатись до придбаної квартири, в якій поки що не проживав, та виявив, що вона зайнята невідомим йому чоловіком. На вимогу пояснити підстави зайняття належної позивачу квартири, останньому було пред'явлено свідоцтво на право власності на квартиру № АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_5, виданого 08.02.2007р. на підставі рішення виконкому Вінницької міської ради від 08.02.2007р. №177.

Відповідно до технічного паспорту на вказану квартиру, виготовленого КП «ВМБТІ»від 22.01.2007р. квартира АДРЕСА_1. літ.«Б» повністю відповідає інвентарним даним щодо належної позивачу квартири АДРЕСА_2, а також вказане чітко вбачається з технічних паспортів на дані квартири.

Позивач вважає, що передача у приватну власність квартири АДРЕСА_1 виконавчим комітетом Вінницької міської ради громадянину ОСОБА_5, яка фактично належить позивачу, є незаконною та безпідставною, що позбавило позивача як власника права власності на нерухоме майно та порушило його конституційне право на власність та житлових прав. Квартира, що передана ОСОБА_5 в порядку приватизації, належала на час приватизації позивачу на праві власності, а тому не могла бути об'єктом приватизації та відчужена без його згоди. Враховуючи те, що ОСОБА_5 не має жодних законних підстав проживати у квартирі АДРЕСА_2 тому, позивач вважає, що відповідно до ст. 116 ЦК України, ОСОБА_5 підлягає виселенню без надання іншого жилого приміщення, а він (ОСОБА_2.) вселенню у дану квартиру.

Рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 01 березня 2012 року в задоволені позову ОСОБА_2 відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову у даній справі, встановленні ухвалою Замостянського районного суду м. Вінниці від 17.10.2011 року, в частині накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції від 01 березня 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення по суті спору. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом вимог ст. 213 ЦПК України, щодо законності та обґрунтованості рішення, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення судом, на його думку, незаконного рішення.

В суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_2 та його представники ОСОБА_3 і ОСОБА_4, апеляційну скаргу повністю підтримали та просили її задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов ОСОБА_2 задовольнити повністю, посилаючись на викладені в ній доводи.

Відповідач ОСОБА_5 та його представник ОСОБА_6, представник відповідача виконавчого комітету Вінницької міської ради ОСОБА_7, представник третьої особи КП "Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації" ОСОБА_8 апеляційну скаргу не визнали та заперечили проти її задоволення, посилаючись на її безпідставність на необґрунтованість.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін у справі, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст.ст. 10, 57, 60, 213, 308 ЦПК України суд вирішує цивільно-правовий спір на засадах змагальності, кожна сторона зобовязана доказами довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 13 квітня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_10 та зареєстрованого в реєстрі за №1071, ОСОБА_11 передав у власність, а ОСОБА_2 прийняв у власність двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 1900 року побудови, розташованому по вулиці Кірова в місті Вінниці, житловою площею 20,6 кв.м., загальною 30,8 кв.м., яка складається з двох житлових кімнат, коридору та веранди, продаж якої за домовленістю сторін вчинена за 2246 гривень..

Разом з тим, з матеріалів справи інвентарної справи вбачається, що квартира, яка є предметом спору є квартирою АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 8.02.2007 року.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2, критично оцінив пояснення позивача про те, що передача виконавчим комітетом Вінницької міської ради у приватну власність ОСОБА_5 квартири АДРЕСА_1 є незаконною та безпідставною, так як дана квартира придбана позивачем ОСОБА_2 за договором купівлі - продажу, зареєстрованому належним чином. Дані пояснення спростовуються наданою позивачем копією характеристики КП «ВООБТІ»квартири (без номера), будинку АДРЕСА_1 хоча відповідно до договору купівлі - продажу позивач придбав квартиру АДРЕСА_2

Листом від 28.02.2012 року департамент архітектури, містобудування та кадастру повідомив про те, що рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 04.06.1987 року №200 «Про наслідки перенумерації будинковолодінь»в нумерацію будинків по вулиці Кірова в м. Вінниці були внесені зміни відповідно до додатку зазначеного рішення, згідно якого будинки, розташовані по вулиці Кірова за АДРЕСА_1 (а.с 110-114).

З матеріалів інвентаризаційної справи №3312 вбачається, що свідоцтвом №115 про право власності на житлові будинки від 30.06.2004 року виконкомом Вінницької міської ради посвідчено, що об'єкт в цілому, який розташований в АДРЕСА_2 дійсно належить державі в особі Верховної ради України та перебуває у повному господарському віданні Вінницького державного підприємства «Виробниче об'єднання «Хімпром»на праві загальнодержавної власності в цілому та складається з приміщень:- літери «А»- жилий будинок загальною площею -426,0 кв.м. та - літери «Б»- жилий будинок - загальною площею 167,6 кв.м. Зазначене також підтверджує реєстраційне посвідчення 24.06.2005 року на об'єкти нерухомого майна, які належать юридичним особам, відповідно до якого вказані будинки зареєстровано за державою в особі Верховної ради України та перебувають у повному господарському віданні Вінницького державного підприємства «Виробниче об'єднання «Хімпром».

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до висновку, що з досліджених документів чітко вбачається, що вказані цифри «9-11»не є номером одного будинку, тому правильно погодився з поясненнями представника виконавчого комітету Вінницької міської ради та представника третьої особи КП «ВМБТІ», що в даному випадку має місце технічна помилка, оскільки відповідно до експлікації житлового будинку це є два окремих будинки №9 позначений літерою «А»загальною площею 426,0 кв.м. та №11 позначений літерою «Б» загальною площею 167,6 кв.м.

Зазначене також підтверджується п. 1.93, 1.94 рішення №1479 від 22.06.2006 року виконавчого комітету Вінницької міської ради, яким затверджено акти приймання - передачі у комунальну власність територіальної громади м. Вінниці житлового фонду, який перебуває на балансі ДП ВО «Хімпром», а саме: 6 квартир житлового будинку по вулиці АДРЕСА_1 загальною площею 426 кв. м.; та 3 квартири житлового будинку по вулиці АДРЕСА_1 загальною площею 167,6 кв.м.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з правомірності та законності надання квартири відповідачу ОСОБА_5, з чим також погоджується і колегія суддів. Зокрема, крім вищевикладеного, також встановлено, що у листі ДП «ЖЕК №23» від 17.01.2007 року зазначено, що ОСОБА_5 один зареєстрований по АДРЕСА_1 на підставі ордера виданого «Вінницьким виробничим обєднанням Хімпром»14.06 2000 року. Згідно довідки ЖЕК про склад сімї наймача з 22.03.2003 року ОСОБА_5 зареєстрований у будинку АДРЕСА_1 що також підтверджується ксерокопією паспорта належному ОСОБА_5 Довідкою №170 від 18.08.2007 року ДП ЖЕК №23 підтверджується те, що ОСОБА_5 сплачує комунальні послуги. Право власності ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано Вінницьким міським бюро технічної інвентаризації 31.01.2012 році за реєстровим номером 478/7354.

Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради №177 від 08.02.2007 року щодо приватизації державного житлового фонду м. Вінниці, відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (2482-12) та Постанови Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року №572 (572-92-п) «Про механізм впровадження Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»на підставі заяв громадян та погоджень із: ТОВ «Вінницький завод залізобетонних виробів», Вінницьким професійним машинобудівним ліцеєм, квартиро-експлуатаційним відділом м. Вінниці, виконком міської ради вирішено: оформити право приватної (спільної) власності на квартири з безоплатною передачею у власність громадян, п.1.145: АДРЕСА_1 що складається з 2-х кімнат, загальною площею 30,8 кв.м., при нормі 31,0 кв.м., з відновною вартістю 5 грн. 54 коп. (пять грн.. 54 коп.), згідно з розрахунком передати ОСОБА_5

Судом встановлено, що у вказаному рішенні має місце технічна помилка, а саме: замість будинку АДРЕСА_1 оскільки в матеріалах справи та інвентаризаційної справи будинок під №1 взагалі не просліджується та всі документи, подані на приватизацію відповідачем стосуються саме квартири АДРЕСА_1.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів переконана, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивачем ОСОБА_2 не надано належного підтвердження того, що спірна квартира АДРЕСА_1 яку отримав у приватну власність ОСОБА_5, набута ним у власність незаконно.

Відповідно до ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

За даних підстав колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, що вимоги про скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва на право власності, виселення та вселення, можуть заявлятися лише особою, яка має право на володіння, користування чи розпорядження щодо обєкту власності.

Також судом встановлено, що протягом строку позовної давності позивач не ставив питання про скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва на право власності, виселення та вселення, в судовому засіданні позивач не ставив питання поновлення пропущеного строку, тому прийшов до висновку, що позивач пропустив строк позовної давності звернення до суду. Позивач ОСОБА_2 достовірно знав про вселення відповідача ОСОБА_5 у спірну квартиру з 2007 року, про що сам вказав 5.01.2012 в судовому засіданні в суді першої інстанції, а ОСОБА_5 вселився у квартиру на законних підставах.

Суду належними та допустимими доказами не доведено незаконності рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 08.02.2007р. №177 в частині передачі у приватну власність квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_5 У звязку з цим, відповідно і відсутні підстави визнання недійсним свідоцтва на право власності від 08.02.2007 р. на квартиру АДРЕСА_1

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує.

Згідно ст. 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник має право користуватися, розпоряджатися та володіти своїм майном.

Відповідно до вимог ст. 182 ЦК України та ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Правомірність вселення відповідача ОСОБА_5 в спірну квартиру АДРЕСА_1 та його реєстрацію в зазначеній квартирі ніхто не оспорював з моменту його вселення. Встановлено, що його вселення та реєстрація були цілком правомірними та проведеними у відповідності із законом. Відповідач ОСОБА_5 постійно проживає в зазначеній квартирі, сплачує комунальні послуги та проводить поточні ремонти. Приватизація квартири ОСОБА_5 проведено без допущення будь-яких порушень та у відповідності із Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (2482-12) та Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15.09.1992 року № 56 (v0056303-92) . Відповідно до п. З ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача квартир (будинків), кімнат у гуртожитках у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймається не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Згідно Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15.09.1992 року № 56 (v0056303-92) при оформленні заяви на приватизацію квартири (будинку) громадянин додає довідку про склад сім»ї та займані площі, яка для органу приватизації є підтвердженням того, що особа постійно проживає в займаній квартирі (будинку). Інших документів для прийняття відповідного рішення про передачу житла у власність громадян Закону не вимагає.

Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що судом не було досліджено підстав видачі ОСОБА_5 свідоцтва про право власності на житло, оскільки судом встановлені підстави набуття права власності на квартиру АДРЕСА_1 Що стосується тверджень скаржника щодо ненадання відповідачем оригіналу ордеру на підставі якого останній вселився у зазначене приміщення, то він і не міг його надати, оскільки оригінал ордеру здається у житлово-експлуатаційну організацію, яка обслуговує квартиру (будинок). Крім того, ордер не є документом згідно якого житло передається громадянину у власність на підставі рішення про приватизацію. Вимоги у позові щодо правомірності надання ордеру відповідачу, його вселення, проведення реєстрації позивачем не ставились. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Не можна погодитись і з твердження апелянта про те, що суд першої інстанції при ухваленні рішення прийшов до висновку, що документом, який підтверджує право власності ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1 - є лист ЖЕК, оскільки встановлено, що рішення про передачу у приватну власність ОСОБА_5 квартири АДРЕСА_1 було прийнято на підставі всіх необхідних для цього документів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції також прийшов до правильного висновку, що вимоги про скасування державної реєстрації права власності, виселення відповідача з спірної квартири та вселення позивача ОСОБА_2 задоволенню не підлягають, оскільки дані вимоги є похідними від вимог про скасування рішення виконкому та визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, які судом визнані недоведеними.

Апеляційний суд на виконання вимог ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Надані позивачем та його представниками в суді апеляційної інстанції нові додаткові докази не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції та не впливають на правильність ухваленого судом рішення, оскільки не були предметом розгляду в суді першої інстанції, суду не надано належних доказів того, що в прийняті даних доказів судом першої інстанції їм було безпідставно відмовлено.

Таким чином, колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки судом повно зясовані фактичні обставини справи, які мають істотне значення для справи в межах наданих сторонами доказів, правильно визначені правовідносини, що склалися між сторонами, їх обєктивний склад, права та обовязки сторін, вірно застосовані норми матеріального права та не порушені норми процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають достатніх підстав для скасування рішення суду.